Јов 9
Daničić–Karadžić Bible (1868), CyrillicTranslation
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
Kulish and Puluj Bible (1905)
1А Јов одговори и рече:
1І відповів Йов і сказав:
2Заиста, знам да је тако; јер како би могао човек бити прав пред Богом?
2Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
3Ако би се хтео прети с Њим, не би Му могао одговорити од хиљаде на једну.
3А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати.
4Мудар је срцем и јак снагом; ко се је опро Њему и био срећан?
4Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн?
5Он премешта горе, да нико и не опази; превраћа их у гневу свом;
5Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
6Он креће земљу с места њеног да јој се ступови дрмају;
6Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
7Он кад запрети сунцу, не излази; Он запечаћава звезде;
7Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.
8Он разапиње небо сам, и гази по валима морским;
8Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
9Он је начинио звезде кола и штапе и влашиће и друге југу у дну;
9Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї;
10Он чини ствари велике и неиспитиве и дивне, којима нема броја.
10Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
11Гле, иде мимо мене, а ја не видим; прође, а ја га не опазим.
11Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
12Гле, кад ухвати, ко ће Га нагнати да врати? Ко ће Му казати: Шта радиш?
12Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
13Бог не устеже гнева свог, падају пода Њ охоли помоћници.
13Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
14А како би Му ја одговарао и бирао речи против Њега?
14Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
15Да сам и прав, нећу Му се одговорити, ваља да се молим судији свом.
15Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
16Да Га зовем и да ми се одзове, још не могу веровати да је чуо глас мој.
16Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
17Јер ме је вихором сатро и задао ми много рана низашта.
17Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
18Не да ми да одахнем, него ме сити горчинама.
18Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
19Ако је на силу, гле, Он је најсилнији; ако на суд, ко ће ми сведочити?
19Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
20Да се правдам, моја ће ме уста осудити; да сам добар, показаће да сам неваљао.
20Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
21Ако сам добар, нећу знати за то; омрзао ми је живот мој.
21Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
22Свеједно је; зато рекох: и доброг и безбожног Он потире.
22Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
23Кад би још убио бич наједанпут! Али се смеје искушавању правих.
23Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
24Земља се даје у руке безбожнику; лице судија њених заклања; ако не Он, да ко?
24Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
25Али дани моји бише бржи од гласника; побегоше, не видеше добра.
25Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;
26Прођоше као брзе лађе, као орао кад лети за храну.
26Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
27Ако кажем: Заборавићу тужњаву своју, оставићу гнев свој и окрепићу се;
27Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28Страх ме је од свих мука мојих, знам да ме нећеш оправдати.
28То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
29Бићу крив; зашто бих се мучио узалуд?
29А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
30Да се измијем водом снежницом, и да очистим сапуном руке своје,
30Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31Тада ћеш ме замочити у јаму да се гаде на ме моје хаљине.
31То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32Јер није човек као ја да Му одговарам, да идем с Њим на суд;
32Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33Нити има међу нама кмета да би ставио руку своју међу нас двојицу.
33І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
34Нека одмакне од мене прут свој, и страх Његов нека ме не страши;
34Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —
35Тада ћу говорити, и нећу Га се бојати; јер овако не знам за себе.
35А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.