ΙΩΒ 9
Septuagint (Brenton Greek text, with Apocrypha)Original language
Septuagint (Brenton Greek text, with Apocrypha)
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Ὑπολαβὼν δὲ Ἰὼβ, λέγει,
1І відповів Йов і сказав:
2Ἐπʼ ἀληθείας οἶδα, ὅτι οὕτως ἐστί· πῶς γὰρ ἔσται δίκαιος βροτὸς παρὰ Κυρίῳ;
2Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
3Ἐὰν γὰρ βούληται κριθῆναι αὐτῷ, οὐ μὴ ὑπακούσῃ αὐτῷ, ἵνα μὴ ἀντείπῃ πρὸς ἕνα λόγον αὐτοῦ ἐκ χιλίων.
3А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати.
4Σοφὸς γάρ ἐστι διανοίᾳ, κραταιός τε καὶ μέγας· τίς σκληρὸς γενόμενος ἐναντίον αὐτοῦ ὑπέμεινεν;
4Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн?
5Ὁ παλαιῶν ὄρη καὶ οὐκ οἴδασιν, ὁ καταστρέφων αὐτὰ ὀργῇ·
5Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
6Ὁ σείων τὴν ὑπʼ οὐρανὸν ἐκ θεμελίων, οἱ δὲ στύλοι αὐτῆς σαλεύονται·
6Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
7Ὁ λέγων τῷ ἡλίῳ καὶ οὐκ ἀνατέλλει, κατὰ δὲ ἄστρων κατασφραγίζει·
7Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.
8Ὁ τανύσας τὸν οὐρανὸν μόνος, καὶ περιπατῶν ὡς ἐπʼ ἐδάφους ἐπὶ θαλάσσης·
8Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
9Ὁ ποιῶν Πλειάδα καὶ Ἕσπερον καὶ Ἀρκτοῦρον, καὶ ταμεῖα Νότου·
9Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї;
10Ὁ ποιῶν μεγάλα καὶ ἀνεξιχνίαστα, ἔνδοξά τε καὶ ἐξαίσια, ὧν οὐκ ἔστιν ἀριθμός.
10Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
11Ἐὰν ὑπερβῇ με, οὐ μὴ ἴδω· ἐὰν παρέλθῃ με, οὐδʼ ὡς ἔγνων.
11Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
12Ἐὰν ἀπαλλάξῃ, τίς ἀποστρέψει; ἢ τίς ἐρεῖ αὐτῷ, τί ἐποίησας;
12Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
13Αὐτὸς γὰρ ἀπέστραπται ὀργὴν, ὑπʼ αὐτοῦ ἐκάμφθησαν κήτη τὰ ὑπʼ οὐρανόν
13Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
14Ἐὰν δέ μου ὑπακούσεται, ἤ διακρίνει τὰ ῥήματά μου.
14Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
15Ἐὰν γὰρ ὦ δίκαιος, οὐκ εἰσακούσεταί μου, τοῦ κρίματος αὐτοῦ δεηθήσομαι·
15Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
16Ἐάν τε καλέσω καὶ μὴ ὑπακούσῃ, οὐ πιστεύω ὅτι εἰσακήκοέ μου τῆς φωνῆς.
16Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
17Μὴ γνόφῳ με ἐκτρίψῃ· πολλὰ δέ μου τὰ συντρίμματα πεποίηκε διακενῆς.
17Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
18Οὐκ ἐᾷ γάρ με ἀναπνεῦσαι· ἐνέπλησε δέ με πικρίας,
18Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
19ὅτι μὲν γὰρ ἰσχύει κράτει· τίς οὖν κρίματι αὐτοῦ ἀντιστήσεται;
19Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
20Ἐὰν γὰρ ὦ δίκαιος, τὸ στόμα μου ἀσεβήσει· ἐάν τε ᾧ ἄμεμπτος, σκολιὸς ἀποβήσομαι.
20Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
21Εἴτε γὰρ ἠσέβησα, οὐκ οἶδα τῇ ψυχῇ, πλὴν ἀφαιρεῖταί μου ἡ ζωή.
21Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
22Διὸ εἶπον, μέγαν καὶ δυνάστην ἀπολλύει ὀργή,
22Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
23ὅτι φαῦλοι ἐν θανάτῳ ἐξαισίῳ, ἀλλὰ δίκαιοι καταγελῶνται,
23Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
24παραδέδονται γὰρ εἰς χεῖρας ἀσεβοῦς, πρόσωπα κριτῶν αὐτῆς συγκαλύπτει· εἰ δὲ μὴ αὐτός ἐστι, τίς ἐστιν;
24Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
25Ὁ δὲ βίος μου ἐστὶν ἐλαφρότερος δρομέως· ἀπέδρασαν, καὶ οὐκ εἴδοσαν.
25Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;
26Ἢ καὶ ἐστι ναυσὶν ἴχνος ὁδοῦ, ἢ ἀετοῦ πετομένου ζητοῦντος βοράν;
26Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
27Ἐάν τε γὰρ εἶπω, ἐπιλήσομαι λαλῶν, συγκύψας τῷ προσώπῳ στενάξω·
27Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28Σείομαι πᾶσι τοῖς μέλεσιν, οἴδα γὰρ ὅτι οὐκ ἀθῶόν με ἐάσεις.
28То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
29Ἐπειδὴ δέ εἰμι ἀσεβὴς, διὰ τί οὐκ ἀπέθανον;
29А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
30Ἐὰν γὰρ ἀπολούσωμαι χιόνι, καὶ ἀποκαθάρωμαι χερσὶ καθαραῖς,
30Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31ἱκανῶς ἐν ῥύπῳ με ἔβαψας, ἐβδελύξατο δέ με ἡ στολή.
31То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32Οὐ γὰρ εἰ ἄνθρωπος κατʼ ἐμὲ, ᾧ ἀντικρινοῦμαι, ἵνα ἔλθωμεν ὁμοθυμαδὸν εἰς κρίσιν.
32Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33Εἴθε ἦν ὁ μεσίτης ἡμῶν, καὶ ἐλέγχων, καὶ διακούων ἀναμέσον ἀμφοτέρων.
33І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
34Ἀπαλλαξάτω ἀπʼ ἐμοῦ τὴν ῥάβδον, ὁ δὲ φόβος αὐτοῦ μή με στροβείτω,
34Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —
35καὶ οὐ μὴ φοβηθῶ, ἀλλὰ λαλήσω· οὐ γὰρ οὕτω συνεπίσταμαι.
35А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.