Job 9
Clementine Vulgate, 1598Translation
Clementine Vulgate, 1598
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Et respondens Job, ait:
1І відповів Йов і сказав:
2[Vere scio quod ita sit, et quod non justificetur homo compositus Deo.
2Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
3Si voluerit contendere cum eo, non poterit ei respondere unum pro mille.
3А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати.
4Sapiens corde est, et fortis robore: quis restitit ei, et pacem habuit?
4Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн?
5Qui transtulit montes, et nescierunt hi quos subvertit in furore suo.
5Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
6Qui commovet terram de loco suo, et columnæ ejus concutiuntur.
6Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
7Qui præcipit soli, et non oritur, et stellas claudit quasi sub signaculo.
7Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.
8Qui extendit cælos solus, et graditur super fluctus maris.
8Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
9Qui facit Arcturum et Oriona, et Hyadas et interiora austri.
9Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї;
10Qui facit magna, et incomprehensibilia, et mirabilia, quorum non est numerus.
10Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
11Si venerit ad me, non videbo eum; si abierit, non intelligam.
11Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
12Si repente interroget, quis respondebit ei? vel quis dicere potest: Cur ita facis?
12Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
13Deus, cujus iræ nemo resistere potest, et sub quo curvantur qui portant orbem.
13Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
14Quantus ergo sum ego, ut respondeam ei, et loquar verbis meis cum eo?
14Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
15qui etiam si habuero quippiam justum, non respondebo: sed meum judicem deprecabor.
15Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
16Et cum invocantem exaudierit me, non credo quod audierit vocem meam.
16Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
17In turbine enim conteret me, et multiplicabit vulnera mea, etiam sine causa.
17Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
18Non concedit requiescere spiritum meum, et implet me amaritudinibus.
18Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
19Si fortitudo quæritur, robustissimus est; si æquitas judicii, nemo audet pro me testimonium dicere.
19Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
20Si justificare me voluero, os meum condemnabit me; si innocentem ostendero, pravum me comprobabit.
20Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
21Etiam si simplex fuero, hoc ipsum ignorabit anima mea, et tædebit me vitæ meæ.
21Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
22Unum est quod locutus sum: et innocentem et impium ipse consumit.
22Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
23Si flagellat, occidat semel, et non de pœnis innocentum rideat.
23Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
24Terra data est in manus impii; vultum judicum ejus operit. Quod si non ille est, quis ergo est?
24Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
25Dies mei velociores fuerunt cursore; fugerunt, et non viderunt bonum.
25Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;
26Pertransierunt quasi naves poma portantes; sicut aquila volans ad escam.
26Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
27Cum dixero: Nequaquam ita loquar: commuto faciem meam, et dolore torqueor.
27Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
28Verebar omnia opera mea, sciens quod non parceres delinquenti.
28То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
29Si autem et sic impius sum, quare frustra laboravi?
29А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
30Si lotus fuero quasi aquis nivis, et fulserint velut mundissimæ manus meæ,
30Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
31tamen sordibus intinges me, et abominabuntur me vestimenta mea.
31То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
32Neque enim viro qui similis mei est, respondebo; nec qui mecum in judicio ex æquo possit audiri.
32Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
33Non est qui utrumque valeat arguere, et ponere manum suam in ambobus.
33І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
34Auferat a me virgam suam, et pavor ejus non me terreat.
34Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —
35Loquar, et non timebo eum; neque enim possum metuens respondere.]
35А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.