Job 37
Clementine Vulgate, 1598Translation
Clementine Vulgate, 1598
Kulish and Puluj Bible (1905)
1[Super hoc expavit cor meum, et emotum est de loco suo.
1А від сього тремтить серце в менї й зрушилось із місця свого.
2Audite auditionem in terrore vocis ejus, et sonum de ore illius procedentem.
2Слухайте, слухайте грому; се голос, що виходить із уст його.
3Subter omnes cælos ipse considerat, et lumen illius super terminos terræ.
3По під усїм небом реве він, блиск його — на всю землю.
4Post eum rugiet sonitus; tonabit voce magnitudinis suæ: et non investigabitur, cum audita fuerit vox ejus.
4Ззаду його гуде голос; грімить він голосом величі своєї й не зʼупиняє його, коли голос його почуто.
5Tonabit Deus in voce sua mirabiliter, qui facit magna et inscrutabilia;
5Гласом своїм грімить Бог предивно, творить дїла великі, нам недослїдимі.
6qui præcipit nivi ut descendat in terram, et hiemis pluviis, et imbri fortitudinis suæ;
6Він каже снїгові: Окрий землю! Ливень і дощ в його волї.
7qui in manu omnium hominum signat, ut noverint singuli opera sua.
7Людям печатає руки, щоб усї взнали дїло його.
8Ingredietur bestia latibulum, et in antro suo morabitur.
8Зьвір утїкає в свій сховок і держиться в своїх леговищах.
9Ab interioribus egredietur tempestas, et ab Arcturo frigus.
9Буря приходить з полудня, з півночі ж — студень.
10Flante Deo, concrescit gelu, et rursum latissimæ funduntur aquæ.
10Від подиху Божого стає лід, і поверхність води стинається.
11Frumentum desiderat nubes, et nubes spargunt lumen suum.
11Вогкостю наповняє він хмяри, а облаки сиплють сьвітло його,
12Quæ lustrant per circuitum, quocumque eas voluntas gubernantis duxerit, ad omne quod præceperit illis super faciem orbis terrarum:
12І пускаються вони в напрямі намірів його, щоб виконати те, що він приказує їм, на поверхнї заселеної землї,
13sive in una tribu, sive in terra sua, sive in quocumque loco misericordiæ suæ eas jusserit inveniri.
13Він велить їм ійти або на скараннє, або на благословеннє, або на помилуваннє.
14Ausculta hæc, Job: sta, et considera mirabilia Dei.
14Слухай же сього, Иове; стій і роздумуй чудні дїла Божі.
15Numquid scis quando præceperit Deus pluviis, ut ostenderent lucem nubium ejus?
15Знаєш же, як він послугуєсь ними, та як із хмари сьвітло викликає?
16Numquid nosti semitas nubium magnas, et perfectas scientias?
16Розумієш же рівновагу хмар, се чудне дїло (Бога) найзвершеннїйшого в знаннї?
17Nonne vestimenta tua calida sunt, cum perflata fuerit terra austro?
17Як нагрівається одїж твоя, коли він спокійно дихне від полудня?
18Tu forsitan cum eo fabricatus es cælos, qui solidissimi quasi ære fusi sunt.
18Або може то ти напинав з ним небеса, тверді, як дзеркало лите?
19Ostende nobis quid dicamus illi: nos quippe involvimur tenebris.
19Навчи нас, що сказати йому? Ми бо в тій темряві нїчого поняти не можем.
20Quis narrabit ei quæ loquor? etiam si locutus fuerit homo, devorabitur.
20Чи буде йому звіщено, що я говорю? Хиба ж сказав хто, що сказане доходить до його?
21At nunc non vident lucem: subito aër cogetur in nubes, et ventus transiens fugabit eas.
21Тепер не видко ясного сьвітла зпоза хмар, але повіє вітер, і проясниться.
22Ab aquilone aurum venit, et ad Deum formidolosa laudatio.
22Сьвітла погода приходить із півночі, а кругом Бога страшна величність.
23Digne eum invenire non possumus: magnus fortitudine, et judicio, et justitia: et enarrari non potest.
23Вседержитель! Ми розумом дослїдити не можем його. Він великий силою, судом і повнотою правосуду. Він же нїкого й не пригнїтає.
24Ideo timebunt eum viri, et non audebunt contemplari omnes qui sibi videntur esse sapientes.]
24То нехай впокоряються перед ним люде, й нехай дрожать перед ним усї, що в серцї мають себе за мудрих!
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.