Јов 14
Daničić–Karadžić Bible (1868), CyrillicTranslation
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Човек рођен од жене кратка је века и пун немира.
1З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2Као цвет ниче, и одсеца се, и бежи као сен, и не остаје.
2Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3И на таквог отвараш око своје, и мене водиш на суд са собом!
3І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4Ко ће чисто извадити из нечиста? Нико.
4Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5Измерени су дани његови, број месеца његових у Тебе је; поставио си му међу, преко које не може прећи.
5Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6Одврати се од њега да почине докле не наврши као надничар дан свој.
6То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7Јер за дрво има надања, ако се посече, да ће се још омладити и да неће бити без изданка;
7Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8Ако и остари у земљи корен његов и у праху изумре пањ његов,
8Та хоч його корінь в землї й перетрюхне й пень його завмре в поросї,
9Чим осети воду, опет напупи и пусти гране као присад.
9Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; —
10А човек умире изнемогао; и кад издахне човек, где је?
10А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11Као кад вода отече из језера и река опадне и усахне,
11Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12Тако човек кад легне, не устаје више; докле је небеса неће се пробудити нити ће се пренути ода сна свог.
12Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13О да ме хоћеш у гробу сакрити и склонити ме докле не утоли гнев Твој, и да ми даш рок кад ћеш ме се опоменути!
13О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14Кад умре човек, хоће ли оживети? Све дане времена које ми је одређено чекаћу докле ми дође промена.
14Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15Зазваћеш, и ја ћу Ти се одазвати; дело руку својих пожелећеш.
15Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16А сада бројиш кораке моје, и ништа не остављаш за грех мој.
16Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17Запечаћени су у тобоцу моји преступи, и завезујеш безакоња моја.
17Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18Заиста, као што гора падне и распадне се, и као што се стена одвали с места свог,
18Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19И као што вода спира камење и поводањ односи прах земаљски, тако надање човечије обраћаш у ништа.
19Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20Надвлађујеш га једнако, те одлази, мењаш му лице и отпушташ га.
20Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21Ако синови његови буду у части, он не зна; ако ли у срамоти, он се не брине.
21Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони — йому те байдуже;
22Само тело док је жив болује, и душа његова у њему тужи.
22Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.