Job 14
Louis Segond 1910Translation
Louis Segond 1910
Kulish and Puluj Bible (1905)
1L’homme né de la femme! Sa vie est courte, sans cesse agitée.
1З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
2Il naît, il est coupé comme une fleur; Il fuit et disparaît comme une ombre.
2Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
3Et c’est sur lui que tu as l’œil ouvert! Et tu me fais aller en justice avec toi!
3І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
4Comment d’un être souillé sortira-t-il un homme pur? Il n’en peut sortir aucun.
4Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
5Si ses jours sont fixés, si tu as compté ses mois, Si tu en as marqué le terme qu’il ne saurait franchir,
5Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
6Détourne de lui les regards, et donne-lui du relâche, Pour qu’il ait au moins la joie du mercenaire à la fin de sa journée.
6То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
7Un arbre a de l’espérance: Quand on le coupe, il repousse, Il produit encore des rejetons;
7Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
8Quand sa racine a vieilli dans la terre, Quand son tronc meurt dans la poussière,
8Та хоч його корінь в землї й перетрюхне й пень його завмре в поросї,
9Il reverdit à l’approche de l’eau, Il pousse des branches comme une jeune plante.
9Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; —
10Mais l’homme meurt, et il perd sa force; L’homme expire, et où est-il?
10А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
11Les eaux des lacs s’évanouissent, Les fleuves tarissent et se dessèchent;
11Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
12Ainsi l’homme se couche et ne se relèvera plus, Il ne se réveillera pas tant que les cieux subsisteront, Il ne sortira pas de son sommeil.
12Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
13Oh! Si tu voulais me cacher dans le séjour des morts, M’y tenir à couvert jusqu’à ce que ta colère fût passée, Et me fixer un terme auquel tu te souviendras de moi!
13О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
14Si l’homme une fois mort pouvait revivre, J’aurais de l’espoir tout le temps de mes souffrances, Jusqu’à ce que mon état vînt à changer.
14Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
15Tu appellerais alors, et je te répondrais, Tu languirais après l’ouvrage de tes mains.
15Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
16Mais aujourd’hui tu comptes mes pas, Tu as l’œil sur mes péchés;
16Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
17Mes transgressions sont scellées en un faisceau, Et tu imagines des iniquités à ma charge.
17Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
18La montagne s’écroule et périt, Le rocher disparaît de sa place,
18Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
19La pierre est broyée par les eaux, Et la terre emportée par leur courant; Ainsi tu détruis l’espérance de l’homme.
19Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
20Tu es sans cesse à l’assaillir, et il s’en va; Tu le défigures, puis tu le renvoies.
20Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
21Que ses fils soient honorés, il n’en sait rien; Qu’ils soient dans l’abaissement, il l’ignore.
21Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони — йому те байдуже;
22C’est pour lui seul qu’il éprouve de la douleur en son corps, C’est pour lui seul qu’il ressent de la tristesse en son âme.
22Та (покіль жив,) тїло його на йому болестї чує, а душа його в йому в страданнях сумує.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.