Job 30
Louis Segond 1910Translation
Louis Segond 1910
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Et maintenant!… je suis la risée de plus jeunes que moi, De ceux dont je dédaignais de mettre les pères Parmi les chiens de mon troupeau.
1Нинї ж глузують із мене менші від мене лїтами, такі, що їх батьків я б не прийняв і між пастуші собаки.
2Mais à quoi me servirait la force de leurs mains? Ils sont incapables d’atteindre la vieillesse.
2Бо й сила в руках їх — до чого вона менї була? вони вже пережили пору свою.
3Desséchés par la misère et la faim, Ils fuient dans les lieux arides, Depuis longtemps abandonnés et déserts;
3Нуждою й голодом висушені, йдуть вони в степ безводний, мрачний та опустїлий;
4Ils arrachent près des arbrisseaux les herbes sauvages, Et ils n’ont pour pain que la racine des genêts.
4Щиплють лободу попід корчами, — ягоди ялівцю — се хлїб їх.
5On les chasse du milieu des hommes, On crie après eux comme après des voleurs.
5Із громади проганяють їх, мов на злодїїв, гукають на них,
6Ils habitent dans d’affreuses vallées, Dans les cavernes de la terre et dans les rochers;
6Щоб у байраках жили, по печерах та по скелях.
7Ils hurlent parmi les buissons, Ils se rassemblent sous les ronces.
7Там вони ревуть проміж кущами, куляться під тернєм.
8Êtres vils et méprisés, On les repousse du pays.
8Люде викинені, люде безіменні, викиди землї!
9Et maintenant, je suis l’objet de leurs chansons, Je suis en butte à leurs propos.
9У них то став я піснею тепер, кормом їх розмов.
10Ils ont horreur de moi, ils se détournent, Ils me crachent au visage.
10Мною гидують вони, тїкають далеко від мене, й не стидаються спльовувати передо мною.
11Ils n’ont plus de retenue et ils m’humilient, Ils rejettent tout frein devant moi.
11Тим, що він (Бог) розвязав поводи мої й побив мене, то й вони скинули з себе узди передо мною,
12Ces misérables se lèvent à ma droite et me poussent les pieds, Ils se fraient contre moi des sentiers pour ma ruine;
12З правого боку встає покидь ся, й валить із ніг мене, прямує пагубну дорогу свою проти мене.
13Ils détruisent mon propre sentier et travaillent à ma perte, Eux à qui personne ne viendrait en aide;
13Зрили стежку мою, все зʼуміли зробити на мою погибель, а нема, хто б подав підмогу.
14Ils arrivent comme par une large brèche, Ils se précipitent sous les craquements.
14Вони прийшли на мене, наче б крізь широкий перелом у мурі, з шумом ринулись на мене.
15Les terreurs m’assiègent; Ma gloire est emportée comme par le vent, Mon bonheur a passé comme un nuage.
15Страх ударив на мене; вітром розвіялась велич моя, а щастє моє унеслось, як хмара.
16Et maintenant, mon âme s’épanche en mon sein, Les jours de la souffrance m’ont saisi.
16А нинї ниє душа моя в менї; днї смутку обгорнули мене.
17La nuit me perce et m’arrache les os, La douleur qui me ronge ne se donne aucun repos,
17Ніччю вертить мене в костях моїх, і жили мої не мають спокою.
18Par la violence du mal mon vêtement perd sa forme, Il se colle à mon corps comme ma tunique.
18Трудно, о трудно менї зняти одежу з себе, краї обгортки моєї давлять мене.
19Dieu m’a jeté dans la boue, Et je ressemble à la poussière et à la cendre.
19Кинув мене він у грязь, я взявся попелом і пилом.
20Je crie vers toi, et tu ne me réponds pas; Je me tiens debout, et tu me lances ton regard.
20Кричма до тебе кричу, а ти не чуєш, — стою, а ти дивишся (мовчки) на мене.
21Tu deviens cruel contre moi, Tu me combats avec la force de ta main.
21Немилосердним зробивсь ти менї, сильною рукою ворогуєш проти мене.
22Tu me soulèves, tu me fais voler au-dessus du vent, Et tu m’anéantis au bruit de la tempête.
22Ти зняв мене, пустив летїти з вітром і розбиваєш мене.
23Car, je le sais, tu me mènes à la mort, Au rendez-vous de tous les vivants.
23О, я знаю, що ти примчиш мене ʼд смертї, до дому, де збіраються всї живучі.
24Mais celui qui va périr n’étend-il pas les mains? Celui qui est dans le malheur n’implore-t-il pas du secours?
24Та він же не простягне руки своєї на дім костей; бо чи ж будуть вони кричати, як би їх стирав?
25N’avais-je pas des larmes pour l’infortuné? Mon cœur n’avait-il pas pitié de l’indigent?
25А хиба ж я не плакав над тим, хто горював; чи ж не смутилось серце моє над бідними?
26J’attendais le bonheur, et le malheur est arrivé; J’espérais la lumière, et les ténèbres sont venues.
26А тим часом, коли дожидав добра, прийшло на мене лихо; коли сподївався сьвітла, тьма мене окрила.
27Mes entrailles bouillonnent sans relâche, Les jours de la calamité m’ont surpris.
27Нутро моє кипить і не перестає; днї печальні прийшли на мене.
28Je marche noirci, mais non par le soleil; Je me lève en pleine assemblée, et je crie.
28Я почорнїлий ходжу, та не від сонця; серед громади стаю і кричу.
29Je suis devenu le frère des chacals, Le compagnon des autruches.
29Я братом шакалам зробивсь, струсям товаришем стався.
30Ma peau noircit et tombe, Mes os brûlent et se dessèchent.
30Кожа вчорнїла моя, костї обгоріли від жару.
31Ma harpe n’est plus qu’un instrument de deuil, Et mon chalumeau ne peut rendre que des sons plaintifs.
31І цитра моя голосить, і сопілка ридає.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.