Job 3
Louis Segond 1910Translation
Louis Segond 1910
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Après cela, Job ouvrit la bouche et maudit le jour de sa naissance.
1Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.
2Il prit la parole et dit:
2І почав Йов говорити:
3Périsse le jour où je suis né, Et la nuit qui dit: Un enfant mâle est conçu!
3Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!
4Ce jour! Qu’il se change en ténèbres, Que Dieu n’en ait point souci dans le ciel, Et que la lumière ne rayonne plus sur lui!
4Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!
5Que l’obscurité et l’ombre de la mort s’en emparent, Que des nuées établissent leur demeure au-dessus de lui, Et que de noirs phénomènes l’épouvantent!
5Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!
6Cette nuit! Que les ténèbres en fassent leur proie, Qu’elle disparaisse de l’année, Qu’elle ne soit plus comptée parmi les mois!
6А ніч тая — нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!
7Que cette nuit devienne stérile, Que l’allégresse en soit bannie!
7О, ніч тая — нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!
8Qu’elle soit maudite par ceux qui maudissent les jours, Par ceux qui savent exciter le léviathan!
8Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день, та готові й дракона розбудити!
9Que les étoiles de son crépuscule s’obscurcissent, Qu’elle attende en vain la lumière, Et qu’elle ne voie point les paupières de l’aurore!
9Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,
10Car elle n’a pas fermé le sein qui me conçut, Ni dérobé la souffrance à mes regards.
10За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!
11Pourquoi ne suis-je pas mort dans le ventre de ma mère? Pourquoi n’ai-je pas expiré au sortir de ses entrailles?
11Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?
12Pourquoi ai-je trouvé des genoux pour me recevoir, Et des mamelles pour m’allaiter?
12Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?
13Je serais couché maintenant, je serais tranquille, Je dormirais, je reposerais,
13Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14Avec les rois et les grands de la terre, Qui se bâtirent des mausolées,
14З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15Avec les princes qui avaient de l’or, Et qui remplirent d’argent leurs demeures.
15Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16Ou je n’existerais pas, je serais comme un avorton caché, Comme des enfants qui n’ont pas vu la lumière.
16Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17Là ne s’agitent plus les méchants, Et là se reposent ceux qui sont fatigués et sans force;
17Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.
18Les captifs sont tous en paix, Ils n’entendent pas la voix de l’oppresseur;
18Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.
19Le petit et le grand sont là, Et l’esclave n’est plus soumis à son maître.
19Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.
20Pourquoi donne-t-il la lumière à celui qui souffre, Et la vie à ceux qui ont l’amertume dans l’âme,
20Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,
21Qui espèrent en vain la mort, Et qui la convoitent plus qu’un trésor,
21Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;
22Qui seraient transportés de joie Et saisis d’allégresse, s’ils trouvaient le tombeau?
22Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.
23A l’homme qui ne sait où aller, Et que Dieu cerne de toutes parts?
23На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?
24Mes soupirs sont ma nourriture, Et mes cris se répandent comme l’eau.
24Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;
25Ce que je crains, c’est ce qui m’arrive; Ce que je redoute, c’est ce qui m’atteint.
25Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.
26Je n’ai ni tranquillité, ni paix, ni repos, Et le trouble s’est emparé de moi.
26Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.