Job 3
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)Translation
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)
Kulish and Puluj Bible (1905)
1After this Job opened his mouth, and cursed his day,
1Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.
2And he said:
2І почав Йов говорити:
3Let the day perish wherein I was born, and the night in which it was said: A man child is conceived.
3Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!
4Let that day be turned into darkness, let not God regard it from above, and let not the light shine upon it.
4Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!
5Let darkness, and the shadow of death cover it, let a mist overspread it, and let it be wrapped up in bitterness.
5Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!
6Let a darksome whirlwind seize upon that night, let it not be counted in the days of the year, nor numbered in the months.
6А ніч тая — нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!
7Let that night be solitary, and not worthy of praise.
7О, ніч тая — нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!
8Let them curse it who curse the day. who are ready to raise up a leviathan:
8Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день, та готові й дракона розбудити!
9Let the stars be darkened with the mist thereof: let it expect light and not see it, nor the rising of the dawning of the day:
9Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,
10Because it shut not up the doors of the womb that bore me, nor took away evils from my eyes.
10За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!
11Why did I not die in the womb, why did I not perish when I came out of the belly?
11Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?
12Why received upon the knees? why suckled at the breasts?
12Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?
13For now I should have been asleep and still, and should have rest in my sleep.
13Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14With kings and consuls of the earth, who build themselves solitudes:
14З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15Or with princes, that possess gold, and All their houses with silver:
15Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16Or as a hidden untimely birth I should not be, or as they that being conceived have not seen the light.
16Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17There the wicked cease from tumult, and there the wearied in strength are at rest.
17Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.
18And they sometime bound together without disquiet, have not heard the voice of the oppressor.
18Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.
19The small and great are there, and the servant is free from his master.
19Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.
20Why is light given to him that is in misery, and life to them that are in bitterness of soul?
20Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,
21That look for death, and it cometh not, as they that dig for a treasure:
21Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;
22And they rejoice exceedingly when they have found the grave.
22Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.
23To a man whose way is hidden, and God hath surrounded him with darkness?
23На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?
24Before I eat I sigh: and as overflowing waters, so is my roaring:
24Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;
25For the fear which I feared hath come upon me: and that which I was afraid of, hath befallen me.
25Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.
26Have I not dissembled? have I not kept silence? have I not been quiet? and indignation is come upon me.
26Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.