Јов 3
Daničić–Karadžić Bible (1868), CyrillicTranslation
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Потом отвори уста своја Јов и стаде клети дан свој.
1Аж ось отворив Йов уста свої й проклинав день уродин своїх.
2И проговоривши Јов рече:
2І почав Йов говорити:
3Не било дана у који се родих, и ноћи у којој рекоше: Роди се детић!
3Нехай би (був) щез день, коли я на сьвіт родився, й ніч, коли проречено: Зачався чоловік!
4Био тај дан тама, не гледао га Бог озго, и не осветљавала га светлост!
4Нехай би той день був темрявою; і нехай би Бог на висотї не згадав (був) про його, й нехай би ясність не засияла (була) над ним!
5Мрак га запрзнио и сен смртни, облак га обастирао, био страшан као најгори дани!
5Нехай би затьмила (була) його темрява й густа тїнь смертна; нехай би обняла його густа мрака, нехай би (були) лякались його, неначе палючого жару!
6Ноћ ону освојила тама, не радовала се међу данима годишњим, не бројала се у месеце!
6А ніч тая — нехай би (була) в мороцї потонула, нехай би не лїчилась між днями в року, й не входила в рахубу в місяцях!
7Гле, ноћ она била пуста, певања не било у њој!
7О, ніч тая — нехай би була вона безлюдна, й не озивались в нїй веселощі!
8Клели је који куну дане, који су готови пробудити крокодила!
8Нехай би її (були) прокляли ті, що проклинають день, та готові й дракона розбудити!
9Потамнеле звезде у сумрачје њено, чекала видело и не дочекала га, и не видела зори трепавица;
9Нехай би (були) зорі її розсьвіту померкли; нехай би ждала (була) сьвітла, а воно не приходило й щоб не побачила (була) поранньої зарі,
10Што ми није затворила врата од утробе и није сакрила муку од мојих очију.
10За те, що не зачинила дверей матерньої утроби, й не закрила горя перед очима моїми!
11Зашто не умрех у утроби? Не издахнух излазећи из утробе?
11Чом я не вмер, виходячи з утроби, і не сконав, як вийшов із живота?
12Зашто ме прихватише колена? Зашто сисе, да сем?
12Про що мене взято на колїна? про що було менї ссати груди?
13Јер бих сада лежао и почивао; спавао бих, и био бих миран,
13Тепер би лежав я й спочивав; спав би й був би спокоєн
14С царевима и саветницима земаљским, који зидаше себи пустолине,
14З царями та з владиками земними, що забудовували собі пустинї,
15Или с кнезовима, који имаше злата, и куће своје пунише сребра.
15Або з князями, що золотом блищали, сріблом свої палати збогачали;
16Или зашто не бих као недоношче сакривено, као дете које не угледа видела?
16Або як збігленя невидиме, як дїти, що не побачили сьвіта.
17Онде безбожници престају досађивати, и онде почивају изнемогли,
17Там проступники перестають наводити страх, там спочивають ті, що вичерпали сили.
18И сужњи се одмарају и не чују глас настојников.
18Там вязнї, сковані до купи, відпочивають, і не чують крику наставника.
19Мали и велики онде је, и роб слободан од свог господара.
19Малий і великий там собі рівні, а невольник вільний від пана свого.
20Зашто се даје видело невољнику и живот онима који су тужног срца,
20Про що дане нуждареві сьвітло, про що життє тим, що їм на душі гірко,
21Који чекају смрт а ње нема, и траже је већма него закопано благо,
21Що ждуть смертї, а її нема, що копали б за нею раднїйше, нїж за скарбом;
22Који играју од радости и веселе се кад нађу гроб?
22Вони зрадїли б без міри, одушевились би, коли б знайшли свою там домовину.
23Човеку, коме је пут сакривен и ког је Бог затворио одсвуда?
23На що тому на сьвітї жити, кого Господь обняв ночною тьмою й загородив дорогу?
24Јер пре јела мог долази уздах мој, и као вода разлива се јаук мој.
24Зітхання мої випереджують їжу мою, а стогнання мої ллються, як вода;
25Јер чега се бојах дође на мене, и чега се страшах задеси ме.
25Бо страшне, чого я боявся, те й постигло мене, й перед чим тремтїв я, те склалось надо мною.
26Не почивах нити имах мира нити се одмарах, и опет дође страхота.
26Нема менї миру, нема спокою, нема відради: прийшло на мене саме нещастє!
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.