Job 7
Louis Segond 1910Translation
Louis Segond 1910
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Le sort de l’homme sur la terre est celui d’un soldat, Et ses jours sont ceux d’un mercenaire.
1Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?
2Comme l’esclave soupire après l’ombre, Comme l’ouvrier attend son salaire,
2Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,
3Ainsi j’ai pour partage des mois de douleur, J’ai pour mon lot des nuits de souffrance.
3Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.
4Je me couche, et je dis: Quand me lèverai-je? Quand finira la nuit? Et je suis rassasié d’agitations jusqu’au point du jour.
4Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.
5Mon corps se couvre de vers et d’une croûte terreuse, Ma peau se crevasse et se dissout.
5Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.
6Mes jours sont plus rapides que la navette du tisserand, Ils s’évanouissent: plus d’espérance!
6Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.
7Souviens-toi que ma vie est un souffle! Mes yeux ne reverront pas le bonheur.
7Згадай (Боже), що життє моє — подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.
8L’œil qui me regarde ne me regardera plus; Ton œil me cherchera, et je ne serai plus.
8Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, — а мене нема.
9Comme la nuée se dissipe et s’en va, Celui qui descend au séjour des morts ne remontera pas;
9Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,
10Il ne reviendra plus dans sa maison, Et le lieu qu’il habitait ne le connaîtra plus.
10Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.
11C’est pourquoi je ne retiendrai point ma bouche, Je parlerai dans l’angoisse de mon cœur, Je me plaindrai dans l’amertume de mon âme.
11Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.
12Suis-je une mer, ou un monstre marin, Pour que tu établisses des gardes autour de moi?
12Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?
13Quand je dis: Mon lit me soulagera, Ma couche calmera mes douleurs,
13Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14C’est alors que tu m’effraies par des songes, Que tu m’épouvantes par des visions.
14Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15Ah! Je voudrais être étranglé! Je voudrais la mort plutôt que ces os!
15Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16Je les méprise!… je ne vivrai pas toujours… Laisse-moi, car ma vie n’est qu’un souffle.
16Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, — та ж днї мої, се марнота!
17Qu’est-ce que l’homme, pour que tu en fasses tant de cas, Pour que tu daignes prendre garde à lui,
17Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18Pour que tu le visites tous les matins, Pour que tu l’éprouves à tous les instants?
18Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19Quand cesseras-tu d’avoir le regard sur moi? Quand me laisseras-tu le temps d’avaler ma salive?
19Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20Si j’ai péché, qu’ai-je pu te faire, gardien des hommes? Pourquoi me mettre en butte à tes traits? Pourquoi me rendre à charge à moi-même?
20А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
21Que ne pardonnes-tu mon péché, Et que n’oublies-tu mon iniquité? Car je vais me coucher dans la poussière; Tu me chercheras, et je ne serai plus.
21Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.