Job 7
JPS Tanakh (Jewish Publication Society, 1917)
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Is there not a time of service to man upon earth? And are not his days like the days of a hireling?
1Чи ж не обмежений час чоловікові на землї, а днї (життя) його чи ж не те саме, що днї поденного наймита?
2As a servant that eagerly longeth for the shadow, and as a hireling that looketh for his wages;
2Так, як той раб холодку, а поденьщик жде кінця роботи,
3So am I made to possess — months of vanity, and wearisome nights are appointed to me.
3Так і менї допались місяцї без відпочивку, а ночі горя видїлені менї.
4When I lie down, I say: 'When shall I arise?' But the night is long, and I am full of tossings to and fro unto the dawning of the day.
4Коли лягаю, питаюсь: коли ж то я встану? а вечір тягнеся поволи, й я обертаюсь без кінця, аж засвитає.
5My flesh is clothed with worms and clods of dust; my skin closeth up and breaketh out afresh.
5Тїло обвили червяки та струпи, мов кора земляна; шкіра на менї ріпава, та й береться все гноєм.
6My days are swifter than a weaver's shuttle, and are spent without hope.
6Днї мої летять швидше судна, а конець їх безнадїйний.
7O remember that my life is a breath; mine eye shall no more see good.
7Згадай (Боже), що життє моє — подув (вітру), а око моє не вернесь, побачити добро.
8The eye of him that seeth me shall behold me no more; while Thine eyes are upon me, I am gone.
8Не побачить мене око того, що видїв мене; та й твої очі (звернуться) на мене, — а мене нема.
9As the cloud is consumed and vanisheth away, so he that goeth down to the grave shall come up no more.
9Рідшає хмара й зникає; так і той, що зступив у глибоку яму, вже не вийде,
10He shall return no more to his house, neither shall his place know him any more.
10Не вернеться вже в домівку свою, і місце його не знати ме вже його.
11Therefore I will not refrain my mouth; I will speak in the anguish of my spirit; I will complain in the bitterness of my soul.
11Тим же то я не стану здержувати уст моїх; говорити му в тїснотї духа мого; буду жалуватись у горю душі моєї.
12Am I a sea, or a sea-monster, that Thou settest a watch over me?
12Чи то ж я море або потвора морська, що ти проти мене сторожу (запору) поставив?
13When I say: 'My bed shall comfort me, my couch shall ease my complaint';
13Думаю часом таке: втїшить мене постеля моя, ложе моє поможе менї, горе моє перетерпіти;
14Then Thou scarest me with dreams, and terrifiest me through visions;
14Та бо ти жахаєш мене снами, й видивами лякаєш мене,
15So that my soul chooseth strangling, and death rather than these my bones.
15Так, що душа моя бажає лїпше перериву дихання, лїпше смертї, нїж удержання костей моїх.
16I loathe it; I shall not live alway; let me alone; for my days are vanity.
16Омерзїло менї життє. Чи ж вічно жити менї? Відступи від мене, — та ж днї мої, се марнота!
17What is man, that Thou shouldest magnify him, and that Thou shouldest set Thy heart upon him,
17Що ж бо таке чоловік, що його так цїнуєш, та звертаєш на його ввагу твою,
18And that Thou shouldest remember him every morning, and try him every moment?
18Та що-ранку звідуєшся до його, й що хвилинки вивідуєш його?
19How long wilt Thou not look away from me, nor let me alone till I swallow down my spittle?
19Докіль же не полишиш, докіль не відойдеш від мене, докіль і слини менї не даси проковтнути (спокійно)?
20If I have sinned, what do I unto Thee, O Thou watcher of men? Why hast Thou set me as a mark for Thee, so that I am a burden to myself?
20А коли я провинив, то що вчиню тобі, ти наглядниче людей! Чому вчинив єси мене таким мерзенним собі, так що й я самий став тягарем собі?
21And why dost Thou not pardon my transgression, and take away mine iniquity? For now shall I lie down in the dust; and Thou wilt seek me, but I shall not be.
21Та й чому ж би не простити гріха менї й не зняти з мене проступку мого? та ж от, я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.