Jób 31
Kralice Bible (1613)Translation
Kralice Bible (1613)
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Smlouvu jsem učinil s očima svýma, a proč bych hleděl na pannu?
1З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.
2Nebo jaký jest díl od Boha s hůry, aneb dědictví od Všemohoucího s výsosti?
2Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?
3Zdaliž zahynutí nešlechetnému a pomsta zázračná činitelům nepravosti připravena není?
3Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?
4Zdaliž on nevidí cest mých, a všech kroků mých nepočítá?
4Та й чи ж не бачив він доріг моїх, — не лїчив всї ступнї мої?
5Obíral-li jsem se s neupřímostí, a chvátala-li ke lsti noha má:
5Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, —
6Nechť mne zváží na váze spravedlnosti, a přezví Bůh upřímost mou.
6То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність.
7Uchýlil-li se krok můj s cesty, a za očima mýma odešlo-li srdce mé, a rukou mých chytila-li se jaká poškvrna:
7Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх,
8Tedy co naseji, nechť jiný sní, a výstřelkové moji ať jsou vykořeněni.
8Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм.
9Jestliže se dalo přivábiti srdce mé k ženě, a u dveří bližního svého činil-li jsem úklady:
9Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого,
10Nechť mele jinému žena má, a nad ní ať se schylují jiní.
10Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею.
11Neboť jest to nešlechetnost, a nepravost odsudku hodná.
11Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає;
12Oheň ten zajisté by až do zahynutí žral, a všecku úrodu mou vykořenil.
12Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду.
13Nechtěl-li jsem státi k soudu s služebníkem svým aneb děvkou svou v rozepři jejich se mnou?
13Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною,
14Nebo co bych činil, kdyby povstal Bůh silný? A kdyby vyhledával, co bych odpověděl jemu?
14То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому?
15Zdali ten, kterýž mne v břiše učinil, neučinil i jeho? A nesformoval nás hned v životě jeden a týž?
15Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї?
16Odepřel-li jsem žádosti nuzných, a oči vdovy jestliže jsem kormoutil?
16Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)?
17A jedl-li jsem skyvu svou sám, a nejedl-li i sirotek z ní?
17Чи сам же я зʼїдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина?
18Poněvadž od mladosti mé rostl se mnou jako u otce, a od života matky své býval jsem vdově za vůdce.
18Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою.
19Díval-li jsem se na koho, že by hynul, nemaje šatů, a nuzný že by neměl oděvu?
19Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, —
20Nedobrořečila-li mi bedra jeho, že rounem beranů mých se zahřel?
20Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї?
21Opřáhl-li jsem na sirotka rukou svou, když jsem v bráně viděl pomoc svou:
21Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї),
22Lopatka má od svých plecí nechť odpadne, a ruka má z kloubu svého ať se vylomí.
22То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,
23Nebo jsem se bál, aby mne Bůh nesetřel, jehož bych velebnosti nikoli neznikl.
23Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.
24Skládal-li jsem v zlatě naději svou, aneb hrudě zlata říkal-li jsem: Doufání mé?
24Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?
25Veselil-li jsem se z toho, že bylo rozmnoženo zboží mé, a že ho množství nabyla ruka má?
25Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?
26Hleděl-li jsem na světlost slunce svítícího, a na měsíc spanile chodící,
26Дивлячись на сонце, як воно сяє, як той місяць велично пливе,
27Tak že by se tajně dalo svésti srdce mé, a že by líbala ústa má ruku mou?
27Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?
28I toť by byla nepravost odsudku hodná; neboť bych tím zapíral Boha silného nejvyššího.
28Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.
29Radoval-li jsem se z neštěstí toho, kterýž mne nenáviděl, a plésal-li jsem, když se mu zle vedlo?
29Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?
30Nedopustilť jsem zajisté hřešiti ani ústům svým, abych zlořečení žádal duši jeho.
30Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.
31Jestliže neříkala čeládka má: Ó by nám dal někdo masa toho; nemůžeme se ani najísti?
31Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?
32Nebo vně nenocoval host, dvéře své pocestnému otvíral jsem.
32Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.
33Přikrýval-li jsem jako jiní lidé přestoupení svá, skrývaje v skrýši své nepravost svou?
33Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,
34A ač bych byl mohl škoditi množství velikému, ale pohanění rodů děsilo mne; protož jsem mlčel, nevycházeje ani ze dveří.
34То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.
35Ó bych měl toho, kterýž by mne vyslyšel. Ale aj, totoť jest znamení mé: Všemohoucí sám bude odpovídati za mne, a kniha, kterouž sepsal odpůrce můj.
35О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!
36Víť Bůh, nenosil-li bych ji na rameni svém, neotočil-li bych ji sobě místo koruny.
36Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;
37Počet kroků svých oznámil bych jemu, jako kníže přiblížil bych se k němu.
37Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його, мов до князя.
38Jestliže proti mně země má volala, tolikéž i záhonové její plakali,
38Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;
39Jídal-li jsem úrody její bez peněz, a duši držitelů jejich přivodil-li jsem k vzdychání:
39Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,
40Místo pšenice nechť vzejde trní, a místo ječmene koukol.
40То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю — кукіль! І скінчились слова Йовові.
41Skonávají se slova Jobova.
no verse 41 in this text
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.