Јован 11
Daničić–Karadžić Bible (1868), CyrillicTranslation
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Беше пак један болесник, Лазар из Витаније из села Марије и Марте, сестре њене.
1Був же один, що нездужав, Лазар з села Мариї та Марти, сестри її.
2(А Марија, које брат Лазар боловаше, беше она што помаза Господа миром и отре ноге Његове својом косом.)
2Була ж се Мария, що намастила Господа миром і обтерла ноги Його волоссєм своїм, котрої брат Лазар нездужав.
3Онда послаше сестре к Њему говорећи: Господе! Гле, онај који Ти је мио болестан је.
3Післали тодї сестри до Него, кажучи: Господи, ось той, що Ти любиш, нездужає.
4А кад чу Исус, рече: Ова болест није на смрт, него на славу Божију, да се прослави Син Божји с ње.
4Почувши Ісус, рече: Ся болїсть не на смерть, а про славу Божу, щоб прославивсь Син Божий через неї.
5А Исус љубљаше Марту и сестру њену и Лазара.
5Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря.
6А кад чу да је болестан, тада оста два дана на оном месту где беше.
6Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї.
7А потом рече ученицима: Хајдемо опет у Јудеју.
7Після того ж рече ученикам: Ходїм знов у Юдею.
8Ученици Му рекоше: Рави! Сад Јудејци хтедоше да Те убију камењем, па опет хоћеш да идеш онамо?
8Кажуть Йому ученики: Рави, тепер шукали Тебе Жиди каменувати, й знов ійдеш туди!
9Исус одговори: Није ли дванаест сахата у дану? Ко дању иде не спотиче се, јер види видело овог света;
9Відказав Ісус: Хиба не дванайцять годин у днї? Коли хто ходить у день, не спотикаєть ся, бо сьвітло сьвіта сього бачить.
10а ко иде ноћу спотиче се, јер нема видела у њему.
10Коли ж хто ходить поночі, спотикаєть ся, бо нема сьвітла в йому.
11Ово каза, и потом им рече: Лазар, наш пријатељ, заспа; него идем да га пробудим.
11Се промовив, і після того рече їм: Лазар, друг наш, заснув; та я пійду, щоб розбудити його.
12Онда Му рекоше ученици Његови: Господе! Ако је заспао, устаће.
12Казали тодї ученики Його: Господи, коли заснув, то й одужає.
13А Исус им рече за смрт његову, а они мишљаху да говори за спавање сна.
13Говорив же Ісус про смерть його; вони ж думали, що про спочинок сонний каже.
14Тада им Исус каза управо: Лазар умре.
14Тодї ж рече їм Ісус явно: Лазар умер.
15И мило ми је вас ради што нисам био онамо да верујете; него хајдемо к њему.
15І я радуюсь задля вас, що не був там, щоб ви увірували. Та ходїмо до него.
16Онда Тома, који се зваше Близанац, рече ученицима: Хајдемо и ми да помремо с њим.
16Рече тодї Тома, на прізвище близняк, товаришам ученикам: Ходїмо й ми, щоб умерти з Ним.
17А кад дође Исус нађе га, а он већ четири дана у гробу.
17Прийшовши тодї Ісус, застав його, що він чотирі днї вже у гробі.
18(А Витанија беше близу Јерусалима око петнаест потркалишта.)
18Була ж Витания поблизу Єрусалиму, гоней на пятьдесять.
19И многи од Јудејаца беху дошли к Марти и Марији да их теше за братом њиховим.
19І багато Жидів поприходило до Марти та Мариї, щоб розважати їх по братові їх.
20Кад Марта дакле чу да Исус иде, изађе преда Њ, а Марија сеђаше дома.
20Марта ж, як почула, що Ісус прийшов, вибігла назустріч Йому; Мария ж сидїла в хатї.
21Онда рече Марта Исусу: Господе! Да си Ти био овде не би мој брат умро.
21Каже тодї Марта до Ісуса: Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би.
22А и сад знам да шта заиштеш у Бога даће ти Бог.
22Тільки ж і тепер знаю, що, чого попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.
23Исус јој рече: Брат ће твој устати.
23Рече їй Ісус: Воскресне брат твій.
24Марта Му рече: Знам да ће устати о васкрсењу, у последњи дан.
24Каже Марта до Него: Я знаю, що воскресне у воскресенню останнього дня.
25А Исус јој рече: Ја сам васкрсење и живот; који верује мене ако и умре живеће.
25Рече їй Ісус: Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме.
26И ниједан који живи и верује мене неће умрети вавек. Верујеш ли ово?
26І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік. Чи віруєш сьому?
27Рече Му: Да, Господе! Ја веровах да си Ти Христос, Син Божји који је требало да дође на свет.
27Каже Йому: Так, Господи, я увірувала, що Ти єси Христос, Син Божий, грядущий на сьвіт.
28И ово рекавши отиде те зовну тајно Марију, сестру своју говорећи: Учитељ је дошао, и зове те.
28І, се промовивши, пійшла та й покликала Марию, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель прийшов, і кличе тебе.
29А она кад чу, уста брзо и отиде к Њему.
29Вона ж, як почула, встає хутко, і йде до Него.
30Јер Исус још не беше дошао у село, него беше на оном месту где Га срете Марта.
30Ще ж не прийшов у село Ісус, а був на місцї, де зустріла Його Марта.
31А Јудејци онда који беху с њом у кући и тешаху је, кад видеше Марију да брзо уста и изиђе, пођоше за њом говорећи да иде на гроб да плаче онамо.
31Тодї Жиди, що були з нею в хатї та розважали її, побачивши Марию, що хутко встала та вийшла, пійшли за нею, кажучи: Що йде до гробу, щоб плакати там.
32А Марија како дође где беше Исус, и виде Га, паде на ноге Његове говорећи Му: Господе! Да си Ти био овде, не би умро мој брат.
32Мария ж, як прийшла, де був Ісус, і побачила Його, то впала в ноги Йому, кажучи до Него: Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій.
33Онда Исус кад је виде где плаче, и где плачу Јудејци који дођоше с њом, згрози се у духу, и сам постаде жалостан.
33Ісус же, як побачив її, що плаче, і прийшовших з нею Жидів, що плачуть, засмутив ся духом, і зворушив ся,
34И рече: Где сте га метнули? Рекоше Му: Господе! Хајде да видиш.
34і рече: Де положили його? Кажуть Йому: Господи, йди та подивись.
35Ударише сузе Исусу.
35І заплакав Ісус.
36Онда Јудејци говораху: Гледај како га љубљаше,
36Казали тодї Жиди: Ось як Він любив його!
37а неки од њих рекоше: Не могаше ли овај који отвори очи слепцу учинити да и овај не умре?
37Деякі ж з них казали: Чи не міг Сей, що відкрив очі слїпому, зробити, щоб і він не вмер?
38А Исус опет се згрози у себи, и дође на гроб; а беше пећина, и камен лежаше на њој.
38Тодї Ісус, зітхнувши знов у собі, пійшов до гробу. Була ж печера, й камінь лежав на нїй.
39Исус рече: Узмите камен. Рече Му Марта, сестра оног што је умро: Господе! Већ смрди; јер су четири дана како је умро.
39Рече Ісус: Зніміть каменя. Каже Йому сестра умершого Марта: Господи, уже смердить; чотири бо днї йому.
40Исус јој рече: Не рекох ли ти да ако верујеш видећеш славу Божју?
40Рече їй Ісус: Чи не казав я тобі, що, коли вірувати меш, побачиш славу Божу?
41Узеше, дакле, камен где лежаше мртвац; а Исус подиже очи горе, и рече: Оче! Хвала Ти што си ме услишио.
41Зняли тодї каменя, де положено мерця. Ісус же звів очі вгору, і рече: Отче, дякую Тобі, що почув єси мене.
42А ја знадох да ме свагда слушаш; него рекох народа ради који овде стоји, да верују да си ме Ти послао.
42Я ж знав, що всякого часу мене чуєш, тільки задля народу, що навколо стоїть, сказав, щоб увірували, що Ти мене післав.
43И ово рекавши зовну гласно: Лазаре! Изиђи напоље.
43І, се промовивши, покликнув голосом великим: Лазаре, вийди!
44И изиђе мртвац обавит платном по рукама и по ногама, и лице његово убрусом повезано. Исус им рече: Разрешите га и пустите нек иде.
44І вийшов мрець з завязаними в полотно ногами й руками, й лице його хусткою було завязане. Рече їм Ісус: Розвяжіть його й пустїть, нехай іде.
45Онда многи од Јудејаца који беху дошли к Марији и видеше шта учини Исус, вероваше Га.
45Тодї многі з Жидів, що поприходили до Мариї, і видїли, що зробив Ісус, увірували в Него.
46А неки од њих отидоше к фарисејима и казаше им шта учини Исус.
46Деякі ж з них пійшли до Фарисеїв, та й сказали їм, що зробив Ісус.
47Онда главари свештенички и фарисеји сабраше скупштину, и говораху: Шта ћемо чинити? Човек овај чини многа чудеса.
47Зібрали тодї архиєреї та Фарисеї раду, і казали: Що нам чинити? бо сей чоловік багато робить ознак.
48Ако га оставимо тако, сви ће га веровати; па ће доћи Римљани и узети нам земљу и народ.
48Коли оставимо Його так, усї увірують в Него; й прийдуть Римляне, та й заберуть у нас і місце і нарід.
49А један од њих, по имену Кајафа, који оне године беше поглавар свештенички, рече им: Ви не знате ништа;
49Один же з них, Каяфа, бувши архиєреєм року того, каже їм: Ви не знаєте нїчого,
50и не мислите да је нама боље да један човек умре за народ, неголи да народ сав пропадне.
50і не думаєте, що лучче нам, щоб один чоловік умер за людей, а не ввесь народ загинув.
51А ово не рече сам од себе, него, будући поглавар свештенички оне године, прорече да Исусу ваља умрети за народ;
51Се ж не від себе промовив, а, бувши архиєреєм того року, пророкував, що має Ісус умерти за людей,
52и не само за народ, него да и расејану децу Божију скупи уједно.
52і не тільки за людей, а щоб і дїти Божі розсипані зібрати в одно.
53Од тога, дакле, дана договорише се да Га убију.
53З того ж дня нарадились, щоб убити Його.
54А Исус више не хођаше јавно по Јудејцима, него оданде отиде у крај близу пустиње у град по имену Јефрем, и онде хођаше с ученицима својим.
54Ісус же більш не ходив явно по Юдеї, а пійшов звідтіля в землю близько пустинї, у город званий Єфрем, і там пробував із учениками своїми.
55А беше близу пасха јеврејска, и многи из оног краја дођоше у Јерусалим пре пасхе да се очисте.
55Була ж близько пасха Жидівська; і йшло багато в Єрусалим із сіл перед пасхою, щоб очищати себе.
56Тада тражаху Исуса, и стојећи у цркви говораху међу собом: Шта мислите ви зашто не долази на празник?
56Шукали тодї Ісуса, й говорили між собою, стоячи в церкві: Як вам здаєть ся? чи не прийде на сьвято?
57А главари свештенички и фарисеји издаше заповест ако Га ко опази где је, да јави да Га ухвате.
57Дали ж і архиєреї і Фарисеї наказ, щоб, як хто знати ме, де Він, то щоб схопити Його.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.