Плач 3
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
1Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
1Ја сам човек који видех муку од прута гнева Његовог.
2Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
2Одведе ме и оправи ме у таму, а не на видело.
3Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
3Само се на ме обраћа, обраћа руку своју по вас дан.
4Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
4Учини, те ми остаре тело и кожа, потре кости моје.
5Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
5Зазида ме, и опточи ме жучју и муком.
6Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
6Посади ме у таму као умрле одавна.
7Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
7Огради ме да не изађем, и метну на ме тешке окове.
8Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
8Кад вичем и вапим, одбија молитву моју.
9Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
9Загради путеве моје тесаним каменом, и преврати стазе моје.
10Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу;
10Поста ми као медвед у заседи, као лав у потаји.
11Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
11Помете путеве моје, и раздре ме, и уништи ме.
12Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
12Натеже лук свој, и метну ме стрели за белегу.
13Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.
13Устрели ме у бубреге стрелама из тула свог.
14Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
14Постах подсмех свему народу свом и песма њихова по вас дан.
15До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
15Насити ме горчином, опоји ме пеленом.
16Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
16Поломи ми зубе камењем, ували ме у пепео.
17Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
17Удаљио си душу моју од мира, заборавих добро.
18І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
18И рекох: Пропаде сила моја и надање моје од Господа.
19О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
19Опомени се муке моје и јада мог, пелена и жучи.
20Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
20Душа се моја опомиње без престанка, и поништила се у мени.
21Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
21Али ово напомињем срцу свом, те се надам:
22Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
22Милост је Господња што не изгибосмо сасвим, јер милосрђа Његовог није нестало.
23Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
23Понавља се свако јутро; велика је вера твоја.
24Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
24Господ је део мој, говори душа моја; зато ћу се у Њега уздати.
25Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.
25Добар је Господ онима који га чекају, души, која га тражи.
26Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
26Добро је мирно чекати спасење Господње.
27Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
27Добро је човеку носити јарам за младости своје.
28(що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
28Сам ће седети и ћутати, јер Бог метну бреме на њ.
29А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
29Метнуће уста своја у прах, еда би било надања.
30Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
30Подметнуће образ свој ономе који га бије, биће сит срамоте.
31Бо не на віки Господь покидає;
31Јер Господ не одбацује за свагда.
32Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
32Јер ако и уцвели, опет ће се и смиловати ради мноштва милости своје.
33Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
33Јер не мучи из срца свог ни цвели синове човечје.
34А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
34Кад газе ногама све сужње на земљи,
35Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
35Кад изврћу правицу човеку пред Вишњим,
36Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
36Кад чине криво човеку у парници његовој, не види ли Господ?
37Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
37Ко је рекао што и збило се, а Господ да није заповедио?
38Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
38Не долазе ли и зла и добра из уста Вишњег?
39Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
39Зашто се тужи човек жив, човек на кар за грехе своје?
40Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
40Претражимо и разгледајмо путе своје, и повратимо се ка Господу.
41Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
41Подигнимо срце своје и руке к Богу на небесима.
42Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
42Згрешисмо и непокорни бисмо; Ти не прашташ.
43Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
43Обастро си се гневом, и гониш нас, убијаш и не жалиш.
44Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
44Обастро си си се облаком да не продре молитва.
45Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
45Начинио си од нас сметлиште и одмет усред тих народа.
46Отворили на нас роти свої всї вороги наші.
46Разваљују уста своја на нас сви непријатељи наши.
47Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля.
47Страх и јама задеси нас, пустошење и затирање.
48Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
48Потоци теку из очију мојих ради погибли кћери народа мог.
49Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
49Очи моје лију сузе без престанка, јер нема одмора,
50Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
50Докле Господ не погледа и не види с неба.
51Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
51Око моје мучи ми душу ради свих кћери града мог.
52Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
52Терају ме једнако као птицу непријатељи моји низашта.
53Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
53Свалише у јаму живот мој и набацаше камење на ме.
54Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
54Дође ми вода сврх главе; рекох: Погибох!
55І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
55Призивах име Твоје, Господе, из јаме најдубље.
56Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
56Ти чу глас мој; не затискуј уха свог од уздисања мог, од вике моје.
57Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
57Приступао си кад Те призивах, и говорио си: Не бој се.
58Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.
58Расправљао си, Господе, парбу душе моје, и избављао си живот мој.
59Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!
59Видиш, Господе, неправду која ми се чини; расправи парбу моју.
60Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.
60Видиш сву освету њихову, све што ми мисле.
61Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене,
61Чујеш руг њихов, Господе, све што ми мисле,
62(чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене.
62Шта говоре они који устају на ме и шта намишљају против мене по вас дан.
63Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.
63Види, кад седају и кад устају, ја сам им песма.
64О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;
64Плати им, Господе, по делима руку њихових.
65Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;
65Подај им упорно срце, проклетство своје.
66Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!
66Гони их гневом, и истреби их испод небеса Господњих.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.