Плач 3
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Synodal Translation (Синодальный перевод)
1Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
1Я человек, испытавший горе от жезла гнева Его.
2Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
2Он повел меня и ввел во тьму, а не во свет.
3Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
3Так, Он обратился на меня и весь день обращает руку Свою;
4Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
4измождил плоть мою и кожу мою, сокрушил кости мои;
5Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
5огородил меня и обложил горечью и тяготою;
6Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
6посадил меня в темное место, как давно умерших;
7Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
7окружил меня стеною, чтобы я не вышел, отяготил оковы мои,
8Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
8и когда я взывал и вопиял, задерживал молитву мою;
9Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
9каменьями преградил дороги мои, извратил стези мои.
10Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу;
10Он стал для меня как бы медведь в засаде, как бы лев в скрытном месте;
11Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
11извратил пути мои и растерзал меня, привел меня в ничто;
12Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
12натянул лук Свой и поставил меня как бы целью для стрел;
13Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.
13послал в почки мои стрелы из колчана Своего.
14Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
14Я стал посмешищем для всего народа моего, вседневною песнью их.
15До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
15Он пресытил меня горечью, напоил меня полынью.
16Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
16Сокрушил камнями зубы мои, покрыл меня пеплом.
17Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
17И удалился мир от души моей; я забыл о благоденствии,
18І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
18и сказал я: погибла сила моя и надежда моя на Господа.
19О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
19Помысли о моем страдании и бедствии моем, о полыни и желчи.
20Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
20Твердо помнит это душа моя и падает во мне.
21Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
21Вот что я отвечаю сердцу моему и потому уповаю:
22Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
22по милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось.
23Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
23Оно обновляется каждое утро; велика верность Твоя!
24Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
24Господь часть моя, говорит душа моя, итак буду надеяться на Него.
25Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.
25Благ Господь к надеющимся на Него, к душе, ищущей Его.
26Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
26Благо тому, кто терпеливо ожидает спасения от Господа.
27Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
27Благо человеку, когда он несет иго в юности своей;
28(що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
28сидит уединенно и молчит, ибо Он наложил его на него;
29А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
29полагает уста свои в прах, помышляя: “может быть, еще есть надежда”;
30Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
30подставляет ланиту свою биющему его, пресыщается поношением,
31Бо не на віки Господь покидає;
31ибо не навек оставляет Господь.
32Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
32Но послал горе, и помилует по великой благости Своей.
33Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
33Ибо Он не по изволению сердца Своего наказывает и огорчает сынов человеческих.
34А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
34Но, когда попирают ногами своими всех узников земли,
35Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
35когда неправедно судят человека пред лицoм Всевышнего,
36Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
36когда притесняют человека в деле его: разве не видит Господь?
37Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
37Кто это говорит: “и то бывает, чему Господь не повелел быть”?
38Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
38Не от уст ли Всевышнего происходит бедствие и благополучие?
39Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
39Зачем сетует человек живущий? всякий сетуй на грехи свои.
40Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
40Испытаем и исследуем пути свои, и обратимся к Господу.
41Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
41Вознесем сердце наше и руки к Богу, сущему на небесах:
42Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
42мы отпали и упорствовали; Ты не пощадил.
43Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
43Ты покрыл Себя гневом и преследовал нас, умерщвлял, не щадил;
44Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
44Ты закрыл Себя облаком, чтобы не доходила молитва наша;
45Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
45сором и мерзостью Ты сделал нас среди народов.
46Отворили на нас роти свої всї вороги наші.
46Разинули на нас пасть свою все враги наши.
47Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля.
47Ужас и яма, опустошение и разорение - доля наша.
48Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
48Потоки вод изливает око мое о гибели дщери народа моего.
49Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
49Око мое изливается и не перестает, ибо нет облегчения,
50Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
50доколе не призрит и не увидит Господь с небес.
51Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
51Око мое опечаливает душу мою ради всех дщерей моего города.
52Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
52Всячески усиливались уловить меня, как птичку, враги мои, без всякой причины;
53Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
53повергли жизнь мою в яму и закидали меня камнями.
54Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
54Воды поднялись до головы моей; я сказал: “погиб я”.
55І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
55Я призывал имя Твое, Господи, из ямы глубокой.
56Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
56Ты слышал голос мой; не закрой уха Твоего от воздыхания моего, от вопля моего.
57Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
57Ты приближался, когда я взывал к Тебе, и говорил: “не бойся”.
58Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.
58Ты защищал, Господи, дело души моей; искуплял жизнь мою.
59Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!
59Ты видишь, Господи, обиду мою; рассуди дело мое.
60Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.
60Ты видишь всю мстительность их, все замыслы их против меня.
61Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене,
61Ты слышишь, Господи, ругательство их, все замыслы их против меня,
62(чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене.
62речи восстающих на меня и их ухищрения против меня всякий день.
63Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.
63Воззри, сидят ли они, встают ли, я для них - песнь.
64О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;
64Воздай им, Господи, по делам рук их;
65Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;
65пошли им помрачение сердца и проклятие Твое на них;
66Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!
66преследуй их, Господи, гневом, и истреби их из поднебесной.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.