1. Мојсијева 44
Daničić–Karadžić Bible (1868), CyrillicTranslation
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
Kulish and Puluj Bible (1905)
1И заповеди Јосиф човеку што управљаше кућом његовом говорећи: Наспи овим људима у вреће жита колико могу понети, и свакоме у врећу метни озго новце његове.
1І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.
2И чашу моју, чашу сребрну, метни најмлађем у врећу одозго и новце за његово жито. И учини како му Јосиф рече.
2А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.
3А ујутру кад свану, отпустише људе с магарцима њиховим.
3День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.
4А кад изађоше из места и још не беху далеко, рече Јосиф човеку што управљаше кућом његовом: Устани, иди брже за оним људима, и кад их стигнеш реци им: Зашто враћате зло за добро?
4Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?
5Није ли то чаша из које пије мој господар? И неће ли по њој зацело познати какви сте? Зло сте радили што сте то учинили.
5Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.
6И он их стиже, и рече им тако.
6Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.
7А они му рекоше: Зашто говориш, господару, такве речи? Сачувај Боже да слуге твоје учине такво шта!
7Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.
8Ено смо ти донели натраг из земље хананске новце које нађосмо озго у врећама својим, па како бисмо украли из куће господара твог сребро или злато?
8Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?
9У ког се између слуга твојих нађе, онај нека погине, и сврх тога ми ћемо бити робови господару мом.
9У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.
10А он рече: Нека буде како рекосте; али у кога се нађе, онај да ми буде роб, а ви остали нећете бити криви.
10Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.
11И брже поскидаше сви на земљу вреће своје, и разрешише сваки своју врећу.
11І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.
12А он стаде тражити почевши од најстаријег, и кад дође на најмлађег, нађе се чаша у врећи Венијаминовој.
12І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі Беняминовій.
13Тада раздреше хаљине своје, и натоваривши сваки свој товар на свог магарца вратише се у град.
13І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.
14И дође Јуда с браћом својом Јосифу у кућу, док он још беше код куће, и падоше пред њим на земљу.
14Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.
15А Јосиф им рече: Шта сте то учинили? Зар нисте знали да човек као што сам ја може зацело дознати?
15Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли? Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?
16Тада рече Јуда: Шта да ти кажемо, господару? Шта да говоримо? Како ли да се правдамо? Бог је открио злочинство твојих слуга. Ево, ми смо сви робови твоји, господару, и ми и овај у кога се нашла чаша.
16Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо? Або чим оправдуватись нам? Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх. Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.
17А Јосиф рече: Боже сачувај! Нећу ја то; у кога се нашла чаша он нека ми буде роб, а ви идите с миром оцу свом.
17І каже він: Таку річ не менї вчинити. Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб; ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.
18Али Јуда приступив к њему рече: Чуј ме, господару; допусти да проговори слуга твој господару свом, и нека се гнев твој не распали на слугу твог, јер си ти као сам Фараон.
18Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого; ти ж бо єси з Фараоном рівен.
19Господар мој запита слуге своје говорећи: Имате ли оца или брата?
19Пане добродїю! Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?
20А ми рекосмо господару свом: Имамо старог оца и брата најмлађег, који му се роди у старости; а његов је брат умро, и он оста сам од матере своје, и отац га пази.
20І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.
21А ти рече слугама својим: Доведите ми га да видим својим очима.
21Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.
22И рекосмо господару свом: Неће моћи дете оставити оца свог; да остави оца свог, одмах ће отац умрети.
22І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого; коли ж покинув би панотця свого, умер би.
23А ти рече слугама својим: Ако не дође брат ваш најмлађи, нећете видети лице моје.
23Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.
24А кад се вратисмо к слузи твом а оцу мом, казасмо му речи господара мог.
24Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.
25После рече нам отац: Идите опет, купите нам хране.
25Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.
26А ми рекосмо: Не можемо ићи, осим ако буде брат наш најмлађи с нама, онда ћемо ићи, јер не можемо видети лица оног човека, ако не буде с нама брат наш најмлађи.
26Ми ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.
27А слуга твој, отац мој, рече нам: Знате да ми је жена родила два сина.
27Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.
28И један од њих отиде од мене, и рекох: Зацело га је раскинула зверка; и до сада га не видех.
28І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.
29Ако и овог одведете од мене и задеси га како зло, свалићете ме старог у гроб с тугом.
29Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.
30Па сада да отидем к слузи твом, оцу свом, а ово дете да не буде с нама, како је душа оног везана за душу овог,
30Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,
31умреће кад види да нема детета, те ће слуге твоје свалити старог слугу твог, а оца свог, с тугом у гроб.
31Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.
32А твој се слуга подјемчио за дете оцу свом рекавши: Ако ти га не доведем натраг, да сам крив оцу свом до века.
32Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.
33Зато нека слуга твој остане место детета, да буде роб господару мом, а дете нека иде с браћом својом.
33Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.
34Јер како бих се вратио к оцу свом без детета, да гледам јаде који би ми оца задесили?
34Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною? Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.