Марка 4
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
1І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.
1И опет поче учити код мора, и скупише се око Њега људи многи тако да мора ући у лађу, и седети на мору; а народ сав беше на земљи крај мора.
2І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:
2И учаше их у причама много, и говораше им у науци својој:
3Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:
3Слушајте: ево изиђе сејач да сеје.
4і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.
4И кад сејаше, догоди се да једно паде украј пута, и дођоше птице и позобаше га.
5Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.
5А друго паде на каменито место где не беше много земље; и одмах изниче; јер не беше у дубину земље:
6Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.
6А кад обасја сунце, увену, и будући да немаше корена, усахну.
7А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.
7И друго паде у трње; и нарасте трње и удави га, и не донесе род.
8А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.
8И друго паде на земљу добру; и даваше род који је напредовао и растао и доносио по тридесет и по шездесет и по сто.
9І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.
9И рече: Ко има уши да чује нека чује.
10Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.
10А кад оста сам, запиташе Га који беху с Њим и са дванаесторицом за ову причу.
11І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,
11И рече им: Вама је дано да знате тајне царства Божјег, а онима напољу све у причама бива;
12щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.
12да очима гледају и да не виде, и ушима слушају и да не разумеју; да се како не обрате и да им се не опросте греси.
13І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?
13И рече им: Зар не разумете ову причу? А како ћете све приче разумети?
14Сїяч слово сїє.
14Сејач реч сеје.
15Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.
15А оно су крај пута, где се сеје реч и кад је чују одмах дође сотона и отме реч посејану у срцима њиховим.
16Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,
16Тако су и оно што се сеје на каменитим местима, који кад чују реч одмах је приме с радошћу;
17та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.
17али немају корена у себи, него су непостојани, па кад буде до невоље или их потерају речи ради, одмах се саблазне.
18А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,
18А оно су што се у трњу сеје који слушају реч,
19та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.
19али бриге овог света и превара богатства и остале сласти уђу и загуше реч, и без рода остане.
20А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.
20А оно су што се на доброј земљи сеје који слушају реч и примају, и доносе род по тридесет и по шездесет и по сто.
21І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?
21И говораше им: Еда ли се свећа ужиже да се метне под суд или под одар? А не да се на свећњак метне?
22Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.
22Јер нема ништа тајно што неће бити јавно; нити има шта сакривено што неће изаћи на видело.
23Коли хто має уші слухати, нехай слухає.
23Ако има ко уши да чује нека чује.
24І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.
24И говораше им: Памтите шта чујете: каквом мером мерите онаквом ће вам се мерити и дометнуће се вама који слушате.
25Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.
25Јер ко има, даће му се; а који нема, узеће му се и оно што има.
26І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,
26И говораше им: Тако је царство Божје као човек кад баци семе у земљу;
27та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.
27и спава и устаје ноћу и дању; и семе ниче и расте, да не зна он.
28Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.
28Јер земља сама од себе најпре донесе траву, потом клас, па онда испуни пшеницу у класу.
29Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.
29А кад сазре род, одмах пошаље срп; јер наста жетва.
30І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?
30И говораше: Какво ћемо казати да је царство Божје? Или у каквој ћемо га причи исказати?
31Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;
31Оно је као зрно горушичино које кад се посеје у земљу мање је од свих семена на земљи;
32а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.
32а кад се посеје, узрасте и буде веће од свег поврћа, и пусти гране велике да могу у његовом хладу птице небеске живети.
33І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.
33И таквим многим причама казиваше им реч, колико могаху слушати.
34Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.
34А без прича не говораше им ни речи. А ученицима посебно казиваше све.
35І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.
35И рече им онај дан увече: Хајдемо на оне стране.
36І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.
36И отпустивши народ узеше Га како беше у лађи; а и друге лађе беху с Њим.
37І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.
37И постаде велика олуја; и валови тако заливаху у лађу да се већ напуни.
38А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?
38А Он на крми спаваше на узглављу; и пробудише Га, и рекоше Му: Учитељу! Зар Ти не мариш што гинемо?
39І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.
39И уставши запрети ветру, и рече мору: Ћути, престани. И утоли ветар, и постаде тишина велика.
40І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?
40И рече им: Зашто сте тако страшљиви? Како немате вере.
41І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?
41И уплашише се врло, и говораху један другом: Ко је Овај, дакле, да Га и ветар и море слушају?
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.