Дїяння 27
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
1Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.
1И као што би одређено да идемо у Талијанску, предаше и Павла и друге неке сужње капетану, по имену Јулију, од ћесареве чете.
2І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
2А кад уђосмо у лађу адрамитску да пловимо у азијска места, отискосмо се; и с нама беше Аристарх Македонац из Солуна.
3А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
3И други дан дођосмо у Сидон. И Јулије држаше Павла лепо, и допусти му да одлази к својим пријатељима и да га послужују.
4А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
4И оданде одвезавши се допловисмо у Кипар, јер ветрови беху противни.
5І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.
5И препловивши пучину киликијску и памфилијску дођосмо у Миру ликијску.
6А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.
6И онде нашавши капетан лађу александријску која плови у Талијанску, метну нас у њу.
7Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,
7И пловивши много дана споро, и једва дошавши према Книду, јер нам ветар не даваше, допловисмо под Крит код Салмоне.
8і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
8И једва се возећи поред краја, дођосмо на једно место које се зове Добра Пристаништа, код ког близу беше град Ласеја.
9Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,
9А пошто прође много времена, и већ пловљење не беше без страха, јер и пост већ беше прошао, саветоваше Павле
10кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
10говорећи им: Људи! Видим да ће пловљење бити с муком и великом штетом не само товара и лађе него и душа наших.
11Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.
11Али капетан послуша већма крманоша и господара од лађе неголи Павлове речи.
12Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.
12А не будући пристаниште згодно за зимовник, саветоваху многи да се одвезу оданде, не би ли како могли доћи до Финика, и онде да зимују у пристаништу критском, које гледа к југу и к западу.
13Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
13И кад дуну југ, мишљаху да им се воља испуни, и подигнувши једра пловљаху покрај Крита.
14Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
14Али не задуго потом дуну, насупрот њему, буран ветар који се зове Евроклидон.
15Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.
15А кад се лађа оте, и не могаше се ветру противити, предадосмо је валовима и ношаху нас.
16На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,
16А кад прођосмо мимо једно острво које се зове Клауда, једва могосмо удржати чамац,
17котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
17који извукавши, свакојако помагаху, те га привезасмо одозго за лађу; а бојећи се да не удари на пруд, спустисмо једра, и тако се плављасмо.
18А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
18А кад нам веома досађиваше бура сутрадан избациваху товаре.
19А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
19И у трећи дан својим рукама избацисмо алат лађарски.
20Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
20А кад се ни сунце ни звезде за много дана не показаше, и бура не мала навалила, беше пропала сва нада да ћемо се избавити.
21Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
21И кад се задуго није јело, онда Павле ставши преда њих рече: Требаше дакле, о људи! Послушати мене, и не отискивати се од Крита, и не имати ове муке и штете.
22А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
22И ево сад вас молим да будете добре воље: јер ниједна душа од вас неће пропасти осим лађе;
23Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
23јер у ову ноћ стаде преда ме анђео Бога ког сам ја и коме служим,
24глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.
24говорећи: Не бој се, Павле! Ваља ти доћи пред ћесара; и ево ти дарова Бог све који се возе с тобом.
25Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.
25Зато не бојте се, људи; јер верујем Богу да ће тако бити као што ми би речено.
26Мусимо бо до острова якогось пристати.
26Али ваља нам доћи на једно острво.
27Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
27А кад би четрнаеста ноћ, и ми се у поноћи плављасмо по адријанској пучини, помислише лађари да се приближују к некаквој земљи.
28і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
28И измеривши дубину нађоше двадесет хвати; и прошавши мало опет измерише, и нађоше петнаест хвати.
29І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
29Онда бојећи се да како не ударе на прудовита места бацише са стражњег краја лађе четири ленгера, па се мољасмо Богу да сване.
30Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,
30А кад лађари гледаху да побегну из лађе, и спустише чамац у море изговарајући се као да хоће с предњег краја да спусте ленгере,
31сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
31рече Павле капетану и војницима: Ако ови не остану у лађи, ви не можете живи остати.
32Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
32Тада војници одрезаше ужа на чамцу и пустише га те паде.
33Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.
33А кад хтеде да сване, мољаше Павле све да једу, говорећи: Четрнаести је дан данас како чекате и не једући живите ништа не окусивши.
34Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
34Зато вас молим да једете: јер је то за ваше здравље. А ни једном од вас длака с главе неће отпасти.
35Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.
35И рекавши ово узе хлеб, и даде хвалу Богу пред свима, и преломивши стаде јести.
36Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.
36Онда се сви развеселивши и они једоше.
37Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.
37А у лађи беше нас душа свега двеста и седамдесет и шест.
38А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
38И наситивши се јела, олакшаше лађу избацивши пшеницу у море.
39Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
39А кад би дан не познаваху земље; него угледаше некакав залив с песком, на који се договорише ако буде могуће, да извуку лађу.
40І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
40И подигнувши ленгере вожаху се по мору, и одрешивши ужа на крмама, и раширивши мало једро према ветрићу који дуваше, вожасмо се крају.
41Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
41А кад дођосмо као на један језик, где се море као раздељује, насади се лађа; и предњи крај, који се насади, оста тврд да се не може помакнути, а крма се разбијаше од силе валова.
42Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.
42А војници се договорише да побију сужње, да који не исплива и не утече.
43Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
43Али капетан желећи сачувати Павла забрани њихов договор, и заповеди онима који знаху пливати да искоче најпре, и да изиђу на земљу;
44а остальнї, — хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всї спаслись на землю.
44а остали једни на даскама а једни на чему од лађе. И тако изиђоше сви живи на земљу.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.