Плач Иеремии 3
Synodal Translation (Синодальный перевод)Translation
Synodal Translation (Синодальный перевод)
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Я человек, испытавший горе от жезла гнева Его.
1Я чоловік, що зазнав горя від палицї гнїву його;
2Он повел меня и ввел во тьму, а не во свет.
2Він повів мене й увів у пітьму, а не в сьвітло.
3Так, Он обратился на меня и весь день обращает руку Свою;
3Так, він обернувся проти мене, і день у день простягає на мене руку свою;
4измождил плоть мою и кожу мою, сокрушил кости мои;
4Поморщив тїло моє й кожу мою, та потер костї мої;
5огородил меня и обложил горечью и тяготою;
5Обгородив мене (нещастєм), обложив горем і нуждою;
6посадил меня в темное место, как давно умерших;
6Він посадив мене в темне місце, як тих, що давно померли;
7окружил меня стеною, чтобы я не вышел, отяготил оковы мои,
7Наче муром, обвів мене, щоб я не вийшов, закував у тяжкі кайдани;
8и когда я взывал и вопиял, задерживал молитву мою;
8Як я прошу, як благаю, він одпихає молитву твою;
9каменьями преградил дороги мои, извратил стези мои.
9Дороги мої він каміннєм закидав, попсував стежки мої.
10Он стал для меня как бы медведь в засаде, как бы лев в скрытном месте;
10Став проти мене, наче ведмедем у засїдцї, — левом у сховищу;
11извратил пути мои и растерзал меня, привел меня в ничто;
11Поперевертав дороги мої, розірвав мене, й у нїщо обернув;
12натянул лук Свой и поставил меня как бы целью для стрел;
12Напяв лука свого й поставив мене за мету стрілам своїм;
13послал в почки мои стрелы из колчана Своего.
13Послав у нирки мої стріли з сагайдака свого.
14Я стал посмешищем для всего народа моего, вседневною песнью их.
14Я стався сьміховищем усьому народові мому, повсякдневною присьпівкою їх.
15Он пресытил меня горечью, напоил меня полынью.
15До переситу нагодовав мене гіркотою, напоїв полином;
16Сокрушил камнями зубы мои, покрыл меня пеплом.
16Покрушив каміннєм зуби мої, покрив мене попелом.
17И удалился мир от души моей; я забыл о благоденствии,
17Покинув супокій душу мою; я вже й забув про днї добрі,
18и сказал я: погибла сила моя и надежда моя на Господа.
18І сказав я собі: погасла сила моя й надїя моя на Господа.
19Помысли о моем страдании и бедствии моем, о полыни и желчи.
19О, спогадай про мою муку й нужду, про полин і жовч!
20Твердо помнит это душа моя и падает во мне.
20Глибоко вбилось усе те в память мою й душа моя в менї заниває.
21Вот что я отвечаю сердцу моему и потому уповаю:
21Та я так відповідаю серцю мойму, та й тому вповаю:
22по милости Господа мы не исчезли, ибо милосердие Его не истощилось.
22Ізза милосердя Господнього ми не вигинули, бо милосердє його не вичерпується.
23Оно обновляется каждое утро; велика верность Твоя!
23Що ранок воно одновляється, велика бо вірність твоя!
24Господь часть моя, говорит душа моя, итак буду надеяться на Него.
24Господь пай мій, говорить собі душа моя, то ж і буду я вповати на него.
25Благ Господь к надеющимся на Него, к душе, ищущей Его.
25Благий Господь до тих, хто надїється на його, — до душі, що його шукає.
26Благо тому, кто терпеливо ожидает спасения от Господа.
26Добре тому, хто без нарікання дожидає рятунку від Господа.
27Благо человеку, когда он несет иго в юности своей;
27Благо людинї, що змалку несе ярмо (закону Господнього);
28сидит уединенно и молчит, ибо Он наложил его на него;
28(що) Седить на самотї й мовчить, бо він (Бог) наложив се ярмо на його;
29полагает уста свои в прах, помышляя: “может быть, еще есть надежда”;
29А він нахиляє уста свої в порох, та й думає: може бути, ще є надїя;
30подставляет ланиту свою биющему его, пресыщается поношением,
30Хто надставляє бючому свою щоку й приймає, хоч би й до переситу зневагу;
31ибо не навек оставляет Господь.
31Бо не на віки Господь покидає;
32Но послал горе, и помилует по великой благости Своей.
32Та хоч і пішле злиднї, то й помилує по великій добротї своїй;
33Ибо Он не по изволению сердца Своего наказывает и огорчает сынов человеческих.
33Не по свойму бо серцї карає він і посиляє смуток на дїтей людських,
34Но, когда попирают ногами своими всех узников земли,
34А тодї, як вони під ноги беруть безсильних на землї,
35когда неправедно судят человека пред лицoм Всевышнего,
35Як несправедливо судять ближнього перед очима Всевишнього,
36когда притесняют человека в деле его: разве не видит Господь?
36Як притискають другого в його дїлах; бо хиба ж Господь сього не бачить?
37Кто это говорит: “и то бывает, чему Господь не повелел быть”?
37Хто ж бо сьміє сказати: І таке часом дїється, що Господь не повелїває!
38Не от уст ли Всевышнего происходит бедствие и благополучие?
38Хиба ж не з уст (не з приказу) Всевишнього виходить нужда й щастє?
39Зачем сетует человек живущий? всякий сетуй на грехи свои.
39Чом же нарікає живуща людина? Нехай би нарікала на свої гріхи.
40Испытаем и исследуем пути свои, и обратимся к Господу.
40Розпитуймо й розвідуймо наші дороги та й обернїмось до Господа;
41Вознесем сердце наше и руки к Богу, сущему на небесах:
41Здіймімо серце й руки наші до Бога на небі (й говорімо):
42мы отпали и упорствовали; Ты не пощадил.
42Ми одпали, ми непокірливі, тим то й не пощадив єси нас;
43Ты покрыл Себя гневом и преследовал нас, умерщвлял, не щадил;
43Ти оболїк себе гнївом і гнав та побивав нас без ощадку;
44Ты закрыл Себя облаком, чтобы не доходила молитва наша;
44Ти закрив себе хмарою (гріхів наших), щоб не доходила до тебе молитва наша;
45сором и мерзостью Ты сделал нас среди народов.
45Соромом і гидотою зробив нас єси серед народів.
46Разинули на нас пасть свою все враги наши.
46Отворили на нас роти свої всї вороги наші.
47Ужас и яма, опустошение и разорение - доля наша.
47Страх і яма, опустошеннє й погибель — се наша доля.
48Потоки вод изливает око мое о гибели дщери народа моего.
48Потоки вод проливає око моє над погибелю дочки народу мого.
49Око мое изливается и не перестает, ибо нет облегчения,
49Без упину виливає сльози око моє, та нема пільги,
50доколе не призрит и не увидит Господь с небес.
50Покіль із неба Господь не спогляне та не побачить.
51Око мое опечаливает душу мою ради всех дщерей моего города.
51Око моє наповнює смутком душу мою, споглядаючи на всї дочки міста мого.
52Всячески усиливались уловить меня, как птичку, враги мои, без всякой причины;
52Всякими способами намагались зловити мене, мов ту пташину, вороги мої, без усякої причини;
53повергли жизнь мою в яму и закидали меня камнями.
53Вкинули мене живцем у яму й прикидали каміннєм.
54Воды поднялись до головы моей; я сказал: “погиб я”.
54Води знялися аж до голови в мене, я сказав собі: Пропав я!
55Я призывал имя Твое, Господи, из ямы глубокой.
55І призивав я імя твоє, Господи, з ями глубокої:
56Ты слышал голос мой; не закрой уха Твоего от воздыхания моего, от вопля моего.
56Почуй голос мій; не затулюй уха твого від мого зітхання, від благання мого!
57Ты приближался, когда я взывал к Тебе, и говорил: “не бойся”.
57Так, ти зближувався, як я молився до тебе, й казав менї: Не бійся!
58Ты защищал, Господи, дело души моей; искуплял жизнь мою.
58Ти боронив, Господи, мою справу; вибавляв життє моє.
59Ты видишь, Господи, обиду мою; рассуди дело мое.
59Ти, Господи, й тепер бачиш кривду мою; розсуди ж справу мою!
60Ты видишь всю мстительность их, все замыслы их против меня.
60Ти бачиш ненависть і те, що вони проти мене замишляють.
61Ты слышишь, Господи, ругательство их, все замыслы их против меня,
61Ти чуєш, Господи, їх наругу, — всї їх підходи під мене,
62речи восстающих на меня и их ухищрения против меня всякий день.
62(чуєш) Бесїди противників моїх і безнастанні хитрощі їх проти мене.
63Воззри, сидят ли они, встают ли, я для них - песнь.
63Глянь, чи вони седять, чи встають, — про мене в них все — глумлива пісня.
64Воздай им, Господи, по делам рук их;
64О, ти певно відплатиш їм, Господи, по учинкам рук їх;
65пошли им помрачение сердца и проклятие Твое на них;
65Заслїпиш їх серця і проклін твій упаде на них;
66преследуй их, Господи, гневом, и истреби их из поднебесной.
66Гонити меш їх, Господи, гнївом, і викорениш їх ізпід неба!
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.