Луки 18
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
King James Version with Apocrypha
1Сказав же й приповість їм про те, що треба по всяк час молитись, а не внивати,
1And he spake a parable unto them to this end , that men ought always to pray, and not to faint;
2глаголючи: Один суддя був у якомусь городї, й Бога не бояв ся, і чоловіка не соромив ся.
2Saying, There was in a city a judge, which feared not God, neither regarded man:
3Вдовиця ж була одна у городї тім, і прийшла до него, кажучи: Помстись за мене над противником моїм.
3And there was a widow in that city; and she came unto him, saying, Avenge me of mine adversary.
4І не хотїв довго, потім же каже в собі: Хоч і Бога не боюсь, і чоловіка не соромлюсь,
4And he would not for a while: but afterward he said within himself, Though I fear not God, nor regard man;
5то, що докучає менї вдова ся, помщусь за неї, щоб, без перестану ходячи, не докучала менї.
5Yet because this widow troubleth me, I will avenge her, lest by her continual coming she weary me.
6Рече ж Господь: Слухайте, що суддя неправедний каже!
6And the Lord said, Hear what the unjust judge saith.
7Бог же чи не помстив ся б за вибраних своїх, що голосять до Него день і ніч, хоч довго терпить про них?
7And shall not God avenge his own elect, which cry day and night unto him, though he bear long with them?
8Глаголю вам, що помстить ся за них незабаром. Тільки ж Син чоловічий прийшовши, чи знайде віру на землї?
8I tell you that he will avenge them speedily. Nevertheless when the Son of man cometh, shall he find faith on the earth?
9Сказав же й до инших, що вповали на себе, що вони праведні, та гордували другими, приповість сю:
9And he spake this parable unto certain which trusted in themselves that they were righteous, and despised others:
10Два чоловіки ввійшли в церкву помолитись: один Фарисей, а другий митник.
10Two men went up into the temple to pray; the one a Pharisee, and the other a publican.
11Фарисей, ставши, так у собі молив ся: Боже, дякую Тобі, що я не такий, як инші люде, здирщики, неправедні, перелюбні, або як оцей митник.
11The Pharisee stood and prayed thus with himself, God, I thank thee, that I am not as other men are , extortioners, unjust, adulterers, or even as this publican.
12Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що придбаю.
12I fast twice in the week, I give tithes of all that I possess.
13А митник, оддалеки ставши, не хотїв і очей до неба звести, а бив у груди себе, кажучи: Боже, милостивий будь менї грішному.
13And the publican, standing afar off, would not lift up so much as his eyes unto heaven, but smote upon his breast, saying, God be merciful to me a sinner.
14Глаголю вам: пійшов сей до дому свого оправданий більш, нїж той; бо кожен, хто несеть ся вгору, принизить ся; хто ж принижуєть ся, пійде вгору.
14I tell you, this man went down to his house justified rather than the other: for every one that exalteth himself shall be abased; and he that humbleth himself shall be exalted.
15Приносили ж Йому й дїтей, щоб до них приторкнувсь; бачивши ж ученики, заказували їм.
15And they brought unto him also infants, that he would touch them: but when his disciples saw it , they rebuked them.
16Ісус же, покликавши їх, рече: Пустїть дїток приходити до мене й не боронїть їм; таких бо царство Боже.
16But Jesus called them unto him , and said, Suffer little children to come unto me, and forbid them not: for of such is the kingdom of God.
17Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як дитина, не ввійде в него.
17Verily I say unto you, Whosoever shall not receive the kingdom of God as a little child shall in no wise enter therein.
18І питав Його один старшина, кажучи: Учителю благий, що робивши життє вічнє наслїджу.
18And a certain ruler asked him, saying, Good Master, what shall I do to inherit eternal life?
19Рече ж йому Ісус: Чого мене звеш благим? нїхто не благий, тільки один, Бог.
19And Jesus said unto him, Why callest thou me good? none is good, save one, that is , God.
20Заповідї знаєш: Не чини перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Поважай батька твого й матїр твою.
20Thou knowest the commandments, Do not commit adultery, Do not kill, Do not steal, Do not bear false witness, Honour thy father and thy mother.
21Він же каже: Се все хоронив я з малку мого.
21And he said, All these have I kept from my youth up.
22Почувши ж се Ісус, рече йому: Ще одного тобі недостає: усе, що маєш, продай та й роздай убогим, і мати меш скарб на небі; та й приходь, ійди слїдом за мною.
22Now when Jesus heard these things, he said unto him, Yet lackest thou one thing: sell all that thou hast, and distribute unto the poor, and thou shalt have treasure in heaven: and come, follow me.
23Він же, почувши се, став вельми сумний, був бо дуже багатий.
23And when he heard this, he was very sorrowful: for he was very rich.
24Побачивши ж його Ісус, що вельми сумний став, рече: Як тяжко багацтва маючи увійти в царство Боже!
24And when Jesus saw that he was very sorrowful, he said, How hardly shall they that have riches enter into the kingdom of God!
25Легше бо верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.
25For it is easier for a camel to go through a needle’s eye, than for a rich man to enter into the kingdom of God.
26Казали ж ті, що чули: То хто ж може спастись?
26And they that heard it said, Who then can be saved?
27Він же рече: Неможливе у людей — можливе у Бога.
27And he said, The things which are impossible with men are possible with God.
28Каже ж Петр: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.
28Then Peter said, Lo, we have left all, and followed thee.
29Він же рече їм: Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого,
29And he said unto them, Verily I say unto you, There is no man that hath left house, or parents, or brethren, or wife, or children, for the kingdom of God’s sake,
30та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє.
30Who shall not receive manifold more in this present time, and in the world to come life everlasting.
31Узявши ж дванайцятьох, рече до них: Оце йдемо в Єрусалим, і станеть ся все, що написано через пророків, Синові чоловічому.
31¶ Then he took unto him the twelve, and said unto them, Behold, we go up to Jerusalem, and all things that are written by the prophets concerning the Son of man shall be accomplished.
32Буде бо виданий поганам, і насьміхати муть ся з Него, й зневажати муть Його, й плювати муть на Него,
32For he shall be delivered unto the Gentiles, and shall be mocked, and spitefully entreated, and spitted on:
33і бивши убють Його; а третього дня воскресне.
33And they shall scourge him , and put him to death: and the third day he shall rise again.
34А вони нїчого того не зрозуміли; й було слово се закрите від них, і не розуміли глаголаного.
34And they understood none of these things: and this saying was hid from them, neither knew they the things which were spoken.
35Стало ся ж, як наближав ся до Єрихона, один слїпий сидїв при дорозї просячи;
35¶ And it came to pass, that as he was come nigh unto Jericho, a certain blind man sat by the way side begging:
36чувши ж, що народ йде мимо, спитав, що б се було.
36And hearing the multitude pass by, he asked what it meant.
37Сказали ж йому, що Ісус Назарянин іде мимо.
37And they told him, that Jesus of Nazareth passeth by.
38І покликнув, кажучи: Ісусе, сину Давидів, помилуй мене.
38And he cried, saying, Jesus, thou Son of David, have mercy on me.
39А ті, що йшли попереду, сварили на него, щоб мовчав; він же ще більш кричав: Сину Давидів, помилуй мене.
39And they which went before rebuked him, that he should hold his peace: but he cried so much the more, Thou Son of David, have mercy on me.
40Ставши ж Ісус, звелїв його привести до себе; як же наближив ся він, спитав його,
40And Jesus stood, and commanded him to be brought unto him: and when he was come near, he asked him,
41глаголючи: Що хочеш, щоб зробив тобі? Він же каже: Господи, щоб прозрів.
41Saying, What wilt thou that I shall do unto thee? And he said, Lord, that I may receive my sight.
42А Ісус рече йому: Прозри: віра твоя спасла тебе.
42And Jesus said unto him, Receive thy sight: thy faith hath saved thee.
43І зараз прозрів, та й пійшов слїдом за Ним, прославляючи Бога; і ввесь народ, побачивши се, оддав хвалу Богові.
43And immediately he received his sight, and followed him, glorifying God: and all the people, when they saw it , gave praise unto God.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.