Ӂенеза 41
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic scriptTranslation
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic script
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Дупэ дой ань, Фараон а висат ун вис. И се пэря кэ стэтя лынгэ рыу.
1Сталося ж у концї двох повних лїт, Фараон бачив сон. Бачся, стояв він при ріцї.
2Ши ятэ кэ шапте вачь фрумоасе ла ведере ши грасе ла труп с-ау суит дин рыу ши ау ынчепут сэ паскэ прин млаштинь.
2І се, нїби з річки, вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї.
3Дупэ еле с-ау май суит дин рыу алте шапте вачь, урыте ла ведере ши слабе ла труп, ши с-ау ашезат лынгэ еле, пе марӂиня рыулуй.
3Аж ось і других семеро корів вийшло поганих на вид і худих, да й стоять коло тих корів на річному березї.
4Вачиле урыте ла ведере ши слабе ла труп ау мынкат пе челе шапте вачь фрумоасе ла ведере ши грасе ла труп. Ши Фараон с-а трезит.
4І пожерли семеро корови погані сїмох корів гарних і ситих. І прокинувсь Фараон.
5А адормит дин ноу ши а висат ун ал дойля вис. Се фэчя кэ шапте спиче де грыу грасе ши фрумоасе ау крескут пе ачелашь пай.
5І заснув, і снилось йому в друге: бачся семеро колосків жита виходило з одного стебла, товстих і повних.
6Ши дупэ еле ау рэсэрит алте шапте спиче, слабе ши арсе де вынтул де рэсэрит.
6А ж ось других семеро колосків, тоненьких і висушених східним вітром, виросло за ними.
7Спичеле слабе ау ынгицит пе челе шапте спиче грасе ши плине. Ши Фараон с-а трезит. Ятэ висул.
7І пожерли семеро колоски тоненькі і вітром спалені семеро колосків товстих та повних. Прокинеться ж Фараон, аж то сон.
8Диминяца, Фараон с-а тулбурат ши а тримис сэ кеме пе тоць маӂий ши пе тоць ынцелепций Еӂиптулуй. Ле-а историсит виселе луй. Дар нимень н-а путут сэ ле тэлмэчяскэ луй Фараон.
8І сталось уранцї, стрівожився дух його, і пославши скликав усїх віщунів Египецьких і всїх мудрагелїв тамошнїх. І росказав їм Фараон сон свій, та й не було нїкого, щоб умів його витолкувати Фараонові.
9Атунч, май-мареле пахарничилор а луат кувынтул ши а зис луй Фараон: „Мь-адук аминте астэзь де грешяла мя.
9Озветься ж дука винарський до Фараона: Мушу спогадати кривду мою.
10Фараон се мыниясе пе служиторий луй ши мэ арункасе ын темницэ, ын каса кэпетенией стрэжерилор, пе мине ши пе май-мареле питарилор.
10Розгнївився Фараон на раби свої та й укинув нас у темницю в дому гетьмана вартовницького, мене та дуку пекарського.
11Амындой ам висат кыте ун вис ын ачеяшь ноапте, ши ануме фиекаре дин ной а висат ун вис каре а примит о тэлмэчире деосебитэ.
11І бачили ми сон обидва тієї ночі, я й він, кожному проти иншого снилось.
12Ера аколо ку ной ун тынэр евреу, роб ал кэпетенией стрэжерилор. Й-ам историсит виселе ноастре, ши ел ни ле-а тэлмэчит ши не-а спус ынтокмай че ынсямнэ висул фиекэруя.
12Був же там із нами молодик Єврей, раб гетьманський вартовницький; і росказали ми йому, і виложив нам наші сни, кожному виложив сон його.
13Лукруриле с-ау ынтымплат ынтокмай дупэ тэлмэчиря пе каре не-о дэдусе ел. Пе мине, Фараон м-а пус ярэшь ын служба мя, яр пе май-мареле питарилор л-а спынзурат.”
13Сталося ж, як виложив нам, так і справдилось: мене вернено на моє дуківство, а того повішено.
14Фараон а тримис сэ кеме пе Иосиф. Л-ау скос ын грабэ дин темницэ. Иосиф с-а рас, шь-а скимбат хайнеле ши с-а дус ла Фараон.
14Пославши ж Фараон, прикликав Йосифа. І виведено його негайно з хурдиги. І остригся він і перемінив одїж на собі, і прийшов до Фараона.
15Фараон а зис луй Иосиф: „Ам висат ун вис. Нимень ну л-а путут тэлмэчи ши ам афлат кэ ту тэлмэчешть ун вис ындатэ дупэ че л-ай аузит.”
15Каже ж Фараон Йосифові: Бачив я сон, а хто б витолкував, такого нема; я ж чув про тебе, кажуть, що, чувши сни, вмієш толкувати.
16Иосиф а рэспунс луй Фараон: „Ну еу! Думнезеу есте Ачела каре ва да ун рэспунс приелник луй Фараон!”
16Відказуючи ж Фараонові Йосиф каже: Не я, нї! Бог дасть Фараонові відповідь упокійну.
17Фараон а ынчепут сэ историсяскэ атунч луй Иосиф: „Ын висул меу, се фэчя кэ стэтям пе малул рыулуй.
17Каже ж Фараон Йосифові: Снилось менї: бачся, стою на березї річному.
18Ши деодатэ, шапте вачь грасе ла труп ши фрумоасе ла кип с-ау суит дин рыу ши ау ынчепут сэ паскэ прин млаштинь.
18Аж се — із ріки вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї.
19Дупэ еле, с-ау суит алте шапте вачь слабе, фоарте урыте ла кип ши сфрижите: н-ам май вэзут алтеле аша де урыте ын тоатэ цара Еӂиптулуй.
19Аж се — других семеро вийшло слїдом за ними, сухі і дуже погані видом і худі тїлом такі, що й не бачив я по всїй землї Египецькій.
20Вачиле челе сфрижите ши слабе ау мынкат пе челе шапте вачь динтый, каре ерау грасе.
20І пожерли семеро корови погані сїмох корів ситих.
21Ле-ау ынгицит, фэрэ сэ се поатэ куноаште кэ интрасерэ ын пынтечеле лор; ба ынкэ ынфэцишаря лор ера тот аша де урытэ ка май ынаинте. Ши м-ам дештептат.
21І як вони пожерли їх, не знати було, що вони ввійшли в утробу їх, і вид їх був такий самий, як і перш. Прокинувся я та й знов заснув.
22Ам май вэзут ын вис шапте спиче плине ши фрумоасе, каре крештяу пе ачелашь пай.
22І бачив я вві снї мойму, неначе семеро колосків виросло з одного стебла повних і добрих.
23Ши дупэ еле ау рэсэрит шапте спиче гоале, слабе, арсе де вынтул де рэсэрит.
23Другі ж семеро колосків тоненьких и спалених вітром виросли слїдом за ними.
24Спичеле слабе ау ынгицит пе челе шапте спиче фрумоасе. Ам спус ачесте лукрурь маӂилор, дар нимень ну ми ле-а путут тэлмэчи.”
24І пожерли семеро засохлі колоски і спалені вітром сїмох колосків добрих і повних. І росказав я віщунам, та не було нїкого, щоб менї те зʼясувати.
25Иосиф а зис луй Фараон: „Че а висат Фараон ынсямнэ ун сингур лукру: Думнезеу а арэтат май динаинте луй Фараон че аре сэ факэ.
25І каже Йосиф Фараонові: Сон Фараонів один: що Бог творити ме, показав Фараонові.
26Челе шапте вачь фрумоасе ынсямнэ шапте ань ши челе шапте спиче фрумоасе ынсямнэ шапте ань: есте ун сингур вис.
26Семеро коров гарних — сїм років, і семеро колосся доброго — сїм років; сон один.
27Челе шапте вачь сфрижите ши урыте, каре се суяу дупэ челе динтый, ынсямнэ шапте ань, ши челе шапте спиче гоале, арсе де вынтул де рэсэрит, вор фи шапте ань де фоамете.
27І семеро коров худих і поганих, що вийшло за ними, сїм років, і семеро порожних колосків, спалених східним вітром, се буде сїм років голодних.
28Астфел, дупэ кум ам спус луй Фараон, Думнезеу а арэтат луй Фараон че аре сэ факэ.
28Оце воно, що я сказав Фараонові: Що хоче Бог творити, він показав Фараонові.
29Ятэ, вор фи шапте ань де маре белшуг ын тоатэ цара Еӂиптулуй.
29Дивись, оце настануть сїм лїт великого врожаю по всїй Египецькій землї.
30Дупэ ей, вор вени шапте ань де фоамете, аша кэ се ва уйта тот белшугул ачеста ын цара Еӂиптулуй, ши фоаметя ва топи цара.
30Прийде ж і сїм лїт голодних за ними; і забудуть про наддостаток в Египецькій землї, і погубить землю сю голоднеча.
31Фоаметя ачаста каре ва урма ва фи аша де маре кэ ну се ва май куноаште белшугул ын царэ.
31І не знати муть уроджаю в землї сїй від голоднечі тієї, що йде за ним; тяжка бо буде вельми.
32Кыт привеште фаптул кэ Фараон а висат висул де доуэ орь, ынсямнэ кэ лукрул есте хотэрыт дин партя луй Думнезеу ши кэ Думнезеу Се ва грэби сэ-л адукэ ла ындеплинире.
32Приснився ж сон Фараонові двічі про те, що се постане від Бога, і незабаром приведе Бог се в дїло.
33Акум, Фараон сэ алягэ ун ом причепут ши ынцелепт ши сэ-л пунэ ын фрунтя цэрий Еӂиптулуй.
33Тим нехай Фараон вигледить чоловіка мудрого й зугадного, та й поставить його над Египецькою землею.
34Фараон сэ пунэ префекць ын царэ, ка сэ ридиче о чинчиме дин роаделе Еӂиптулуй ын тимпул челор шапте ань де белшуг.
34Нехай се вчинить Фараон і поставить доглядника по землї, і нехай одбирає пятину в Египецькій землї у сїм роках уроджайних.
35Сэ се стрынгэ тоате букателе дин ачешть ань бунь каре ау сэ винэ; сэ се факэ, ла ындемына луй Фараон, грэмезь де грыу, провизий ын четэць, ши сэ ле пэзяскэ.
35І нехай громадять усяку харч за сїм добрих лїт, що настають, і нехай ссипають пшеницю під руку Фараонові, і нехай харчі приховують по городах.
36Букателе ачестя вор фи провизия цэрий пентру чей шапте ань де фоамете каре вор вени ын цара Еӂиптулуй, пентру ка цара сэ ну фие прэпэдитэ де фоамете.”
36І буде харч прихована про запас землї на сїм років голодних, що настануть у землї Египецькій, щоб земля не погибла в голоднечу.
37Кувинтеле ачестя ау плэкут луй Фараон ши тутурор служиторилор луй.
37Угодно ж се було в очу Фараонові і в очу всїх дворян його.
38Ши Фараон а зис служиторилор сэй: „Ам путя ной оаре сэ гэсим ун ом ка ачеста, каре сэ айбэ ын ел Духул луй Думнезеу?”
38І каже Фараон дворянам своїм: Чи можна ж нам ізнайти чоловіка такого, щоб на йому та був дух Божий?
39Ши Фараон а зис луй Иосиф: „Фииндкэ Думнезеу ць-а фэкут куноскуте тоате ачесте лукрурь, ну есте нимень каре сэ фие атыт де причепут ши атыт де ынцелепт ка тине.
39Каже ж Фараон Йосифові: Після того, як Бог показав тобі се все, нема нїкого такого зугадного й мудрого, як ти.
40Те пун май-маре песте каса мя ши тот попорул меу ва аскулта де порунчиле тале. Нумай скаунул меу де домние мэ ва ридика май пресус де тине.”
40Ти сам будеш над моїм домом, і слухати ме слова твого все царство моє; тілько престолом я більший над тебе буду.
41Фараон а зис луй Иосиф: „Уйте, ыць дау стэпынире песте тоатэ цара Еӂиптулуй.”
41Промовив же Фараон до Йосифа: Се поставляю тебе над усїєю землею Египецькою.
42Фараон шь-а скос инелул дин деӂет ши л-а пус ын деӂетул луй Иосиф; л-а ымбрэкат ку хайне де ин субцире ши й-а пус ун ланц де аур ла гыт.
42І знявши Фараон перстеня з руки своєї, надїв його на руку Йосифові, і вдїг його в шати білі, і возложив ланьцух золотий йому на шию.
43Л-а суит ын карул каре веня дупэ ал луй ши стригау ынаинтя луй: „Ын ӂенункь!” Астфел й-а дат Фараон стэпынире песте тоатэ цара Еӂиптулуй.
43І посадив його на колесницю свою другу, і вигукувано перед ним: Навколїшки! Сим робом поставив його над усїєю землею Египецькою.
44Ши а май зис луй Иосиф: „Еу сунт Фараон! Дар фэрэ тине нимень ну ва ридика мына, нич пичорул, ын тоатэ цара Еӂиптулуй.”
44Промовив же Фараон до Йосифа: Я Фараон, та без тебе не махне й рукою і не поступить ногою нїхто в землї Египецькій.
45Фараон а пус луй Иосиф нумеле: Цафнат-Паенях ши й-а дат де невастэ пе Аснат, фата луй Поти-Фера, преотул луй Он. Ши Иосиф а порнит сэ черчетезе цара Еӂиптулуй.
45І дав Фараон імя Йосифові Зафнат Панеях, і дав йому за жену Аснату, дочку Потифера, сьвященника Онського. І знявсь Йосиф над Египтом.
46Иосиф ера ын вырстэ де трейзечь де ань кынд с-а ынфэцишат ынаинтя луй Фараон, ымпэратул Еӂиптулуй, ши а плекат де ла Фараон ши а стрэбэтут тоатэ цара Еӂиптулуй.
46І було Йосифові трийцять лїт, як він став перед Фараоном, царем Египецьким. І вийшов Йосиф од Фараона та й пройшов по всїй землї Египецькій.
47Ын тимпул челор шапте ань де род, пэмынтул а дат букате дин белшуг.
47Земля ж зародила сїм год урожаєм, наче жменями.
48Иосиф а стрынс тоате букателе дин ачешть шапте ань де белшуг ын цара Еӂиптулуй. А фэкут провизий ын четэць, пунынд ын фиекаре четате букателе де пе кымпул де примпрежур.
48І назбирав усякої харчі за сїм год, яка була на землї Египецькій, та й поприховував харч по городах. Харчі з поля, навкруги города, поприховував у тому ж городї.
49Иосиф а стрынс грыу ка нисипул мэрий, атыт де мулт, кэ ау ынчетат сэ-л май мэсоаре, пентру кэ ера фэрэ мэсурэ.
49І назбирав Йосиф пшеницї, мов би піску морського, багато вельми, що погубив і лїки; було бо безлїч.
50Ынаинтя анилор де фоамете, и с-ау нэскут луй Иосиф дой фий, пе каре й-а нэскут Аснат, фата луй Поти-Фера, преотул луй Он.
50В Йосифа ж родилось два сини до настання семи год голодних, що вродила йому Асната, дочка Потифара, сьвященника Онського.
51Иосиф а пус ынтыюлуй нэскут нумеле Манасе „кэч”, а зис ел, „Думнезеу м-а фэкут сэ уйт тоате неказуриле меле ши тоатэ каса татэлуй меу”.
51Дав же Йосиф імя первому Манассїй: Менї бо, рече, дав Бог забути всю недолю мою й усе в господї панотцевій.
52Ши челуй де ал дойля й-а пус нумеле Ефраим „кэч”, а зис ел, „Думнезеу м-а фэкут родитор ын цара ынтристэрий меле”.
52Імя ж другому нарік Ефрем; бо зробив мене плодющим Бог у землї бідування мого.
53Чей шапте ань де белшуг каре ау фост ын цара Еӂиптулуй ау трекут
53Минуло ж сїм років урожайних, що були в землї Египецькій.
54ши ау ынчепут сэ винэ чей шапте ань де фоамете, аша кум вестисе Иосиф. Ын тоате цэриле ера фоамете, дар ын тоатэ цара Еӂиптулуй ера пыне.
54І почали голодних сїм год наставати по слову Йосифовому. І був голод по всїй землї; у всїй же землї Египецькій був хлїб.
55Кынд а флэмынзит, ын сфыршит, тоатэ цара Еӂиптулуй, попорул а стригат ла Фараон сэ-й дя пыне. Фараон а спус тутурор еӂиптенилор: „Дучеци-вэ ла Иосиф ши фачець че вэ ва спуне ел.”
55Як же заголодала й земля Египецька, заквилили люде до Фараона про хлїб. Каже ж Фараон усїм Египтянам: Ідїте до Йосифа, і, що скаже вам, чинїте.
56Фоаметя бынтуя ын тоатэ цара. Иосиф а дескис тоате локуриле ку провизий ши а вындут грыу еӂиптенилор. Фоаметя крештя дин че ын че май мулт ын цара Еӂиптулуй.
56А голоднеча придавила ввесь сьвіт. Поодчиняв же Йосиф усї житницї, та й продавав хлїб усїм Египтянам.
57Ши дин тоате цэриле веня лумя ын Еӂипт ка сэ кумпере грыу де ла Иосиф, кэч ын тоате цэриле ера фоамете маре.
57Кинулись тодї всї землї до Йосифа в Египет; бо всюди панував страшний голод.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.