Ӂенеза 42
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic scriptTranslation
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic script
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Кынд а аузит Иаков кэ есте грыу ын Еӂипт, а зис фиилор сэй: „Пентру че стаць ши вэ уйтаць уний ла алций?”
1Бачивши ж Яков, що є на продаж хлїб у Египтї, каже синам своїм: Чого позираєте один на одного?
2Ши а зис: „Ятэ, ауд кэ есте грыу ын Еӂипт; коборыци-вэ ши кумпэраци-не грыу де аколо, ка сэ трэим ши сэ ну мурим.”
2Я ж чув, що є хлїб в Египтї. Рушайте туди, та купіте таменьки хлїба, щоб нам жити, не повмірати.
3Зече фраць ай луй Иосиф с-ау коборыт ын Еӂипт ка сэ кумпере грыу.
3Рушило браттє Йосифове, десятеро братів, куповати хлїба, в Египет:
4Иаков н-а тримис ку ей пе Бениамин, фрателе луй Иосиф, де тямэ сэ ну и се ынтымпле врео ненорочире.
4Бенямина ж, брата Йосифового, не відпустив Яков із браттєм його, каже бо: Коли б не сталась йому в дорозї пригода!
5Фиий луй Исраел ау венит сэ кумпере ши ей грыу, ымпреунэ ку чей че веняу пентру ачелашь лукру, кэч ын Канаан ера фоамете.
5Поприходили ж синове Яковові куповати хлїба з приходнїми, була бо голоднеча в Канаан землї.
6Иосиф ера май-маре ын царэ; ел виндя грыу ла тот попорул дин царэ. Фраций луй Иосиф ау венит ши с-ау арункат ку фаца ла пэмынт ынаинтя луй.
6Йосиф же правив землею; він і продавав усїм землянам. Поприходивши ж брати Йосифові вклонились йому лицем до землї.
7Иосиф, кум а вэзут пе фраций сэй, й-а куноскут, дар с-а фэкут кэ ле есте стрэин, ле-а ворбит аспру ши ле-а зис: „Де унде вениць?” Ей ау рэспунс: „Веним дин цара Канаан ка сэ кумпэрэм меринде.”
7Побачивши Йосиф браттє своє впізнав, та почужив їх, і говорив до них жорстоко, і каже їм: Звідкіля прийшли? Вони ж кажуть: Із Канаан землї, купити хлїба.
8Иосиф а куноскут пе фраций сэй, дар ей ну л-ау куноскут.
8Упізнав же Йосиф браттє своє, вони ж не впізнали його.
9Иосиф шь-а адус аминте де виселе пе каре ле висасе ку привире ла ей ши ле-а зис: „Вой сунтець искоаде; аць венит нумай ка сэ черчетаць локуриле слабе але цэрий.”
9І спогадав Йосиф сни свої, що снились про їх, і каже їм: Ви пронири! Прийшли вишпіонувати проходи в землї сій.
10Ей й-ау рэспунс: „Ну, домнул меу, робий тэй ау венит сэ кумпере хранэ.
10Вони ж кажуть: Нї, пане добродію! раби твої прибули купити харчі собі!
11Ной тоць сунтем фиий ачелуяшь ом; сунтем оамень де трябэ, робий тэй ну сунт искоаде.”
11Всї ми синове одного чоловіка, вірняки. Раби твої, не підглядники.
12Ел ле-а зис: „Ба ну, аць венит сэ черчетаць локуриле слабе але цэрий.”
12Каже ж їм: Нї! Перевідати прийшли проходи в землю сю.
13Ей ау рэспунс: „Ной, робий тэй, сунтем дойспрезече фраць, фий ай ачелуяшь ом, дин цара Канаан; ши, ятэ, чел май тынэр есте азь ку татэл ностру, яр унул ну май есте ын вяцэ.”
13Вони ж кажуть: Дванайцятеро нас братів, рабів твоїх, у Канаан землї. Меньший тепереньки з отцем нашим, а одного немає.
14Иосиф ле-а зис: „В-ам спус кэ сунтець искоаде.
14Каже ж їм Йосиф: Се ж воно й є те, що я сказав вам: ви пронири.
15Ятэ кум вець фи ынчеркаць. Пе вяца луй Фараон кэ ну вець еши де аич пынэ ну ва вени фрателе востру чел тынэр!
15Ось чим оправдитесь: Бодай так був жив Фараон! Не вийдете звідсї, коли брат ваш меньший не прийде сюди.
16Тримитець пе унул дин вой сэ адукэ пе фрателе востру, яр вой рэмынець ла опрялэ. Кувинтеле воастре вор фи пусе астфел ла ынчеркаре ши вой шти дакэ адевэрул есте ку вой сау ну; алтфел, пе вяца луй Фараон кэ сунтець ниште искоаде.”
16Пошлїть одного зміж вас, і нехай приведе брата вашого; а вас держати муть у вязницї, докіль справдяться ваші слова: чи в вас є правда, чи нї. Як же нї, бодай так був жив Фараон, ви пронири.
17Ши й-а арункат пе тоць трей зиле ын темницэ.
17І віддав їх під варту на три днї.
18А трея зи, Иосиф ле-а зис: „Фачець лукрул ачеста, ши вець трэи. Еу мэ тем де Думнезеу!
18Каже ж їм третього дня: От що вчинїте, так останетесь живі; бо я собі людина богобоязлива.
19Дакэ сунтець оамень де трябэ, сэ рэмынэ унул дин фраций воштри ынкис ын темница воастрэ, яр чейлалць плекаць, луаць грыу ка сэ вэ хрэниць фамилииле
19Коли ви певняки, нехай один з між братів седить у неволї, де вас вартують, а ви йдїть, вистачити хлїб вашій семї, в вашу господу.
20ши адучеци-мь пе фрателе востру чел тынэр, пентру ка ворбеле воастре сэ фие пусе астфел ла ынчеркаре ши сэ скэпаць де моарте.” Ши аша ау фэкут.
20А брата вашого меньшого приведїте до мене, так і правдиві будуть ваші слова, і не загинете. І вчинили так.
21Ей ау зис атунч унул кэтре алтул: „Да, ам фост виноваць фацэ де фрателе ностру, кэч ам вэзут нелиништя суфлетулуй луй кынд не руга, ши ну л-ам аскултат! Пентру ачея вине песте ной неказул ачеста.”
21І каже одно одному: Ой справдї ми провинили братові нашому тим, що занедбали скорботу душі його, як благав нас, та й не послухали! Тим прийшла на нас така печаль.
22Рубен а луат кувынтул ши ле-а зис: „Ну вэ спуням еу сэ ну фачець о астфел де нелеӂюире фацэ де бэятул ачеста? Дар н-аць аскултат. Акум ятэ кэ ни се чере сокотялэ пентру сынӂеле луй.”
22Відказуючи ж Рубен, каже їм: Хиба ж я не казав вам: Не согрішайте на дитинї! Та не послухали. Оце кров його жадається від нас.
23Ей ну штияу кэ Иосиф ый ынцелеӂя, кэч ворбя ку ей принтр-ун тэлмачь.
23Вони ж не відали, що їх розуміє Йосиф; бо промовляв до них через товкмача.
24Иосиф а плекат ла о парте де ла ей ка сэ плынгэ. Ын урмэ с-а ынторс ши ле-а ворбит, апой а луат динтре ей пе Симеон ши а пус сэ-л леӂе ку ланцурь ын фаца лор.
24Та й одвернувшись од них, сплакав Йосиф, і прийшовши знов до них розмовляв із ними та, взявши Симеона від них, звязав його перед віччу в них.
25Иосиф а порунчит сэ ли се умпле сачий ку грыу, сэ пунэ арӂинтул фиекэруя ын сакул луй ши сэ ли се дя меринде пентру друм. Ши аша с-а фэкут.
25Повелїв же Йосиф понасипати торби їх пашнею, та й вернути кожному гроші в його торбину, та й обмислити їх живностю на дорогу. І сталось так.
26Ей шь-ау ынкэркат грыул пе мэгарь ши ау плекат.
26І навючивши пашню на осли свої, рушили звідти.
27Унул динтре ей шь-а дескис сакул ка сэ дя нутрец мэгарулуй ын локул унде ау рэмас песте ноапте. А вэзут арӂинтул ла гура сакулуй
27Розвязавши один торбину свою, щоб усипати оброку ослам своїм на попасї, побачив гроші свої; бо вони були зверху, в устї мішковому.
28ши а зис фрацилор сэй: „Арӂинтул меу ми с-а дат ынапой ши ятэ-л ын сакул меу.” Атунч ли с-а тэят инима ши ау зис унул алтуя, тремурынд: „Че не-а фэкут Думнезеу?”
28І каже браттю свойму: вернено менї гроші; ось вони в торбі моїй. І охляло серце в їх, і поторопіли, говорючи одно одному: Що се вдїяв нам Бог?
29С-ау ынторс ла татэл лор Иаков, ын цара Канаан, ши й-ау историсит тот че ли се ынтымпласе. Ей ау зис:
29І прийшли до Якова, отця свого, в Канаан землю, і оповідали все, що сталось їм, і казали:
30„Омул ачела, каре есте домнул цэрий, не-а ворбит аспру ши не-а луат дрепт искоаде.
30Промовляв до нас господар землї тієї жорстоко, і вважав нас за розглядників його землї.
31Ной й-ам спус: ‘Сунтем оамень де трябэ, ну сунтем искоаде.
31Ми ж йому казали: Певняки ми, не розглядники.
32Сунтем дойспрезече фраць, фий ай татэлуй ностру; унул ну май есте, ши чел май тынэр есте азь ку татэл ностру ын цара Канаан.’
32Дванайцятеро братів нас синів отецьких; одного нема, меньший же з панотцем нашим тепереньки в Канаан землї.
33Ши омул ачела, каре есте домнул цэрий, не-а зис: ‘Ятэ кум вой куноаште дакэ сунтець оамень де трябэ. Лэсаць ла мине пе унул дин фраций воштри, луаць меринде пентру фамилииле воастре, плекаць
33Каже ж нам господар землї тієї: От із чого я взнаю, що ви певняки. Брата одного покиньте в мене, і забирайте куплений хлїб, задля голоду в домівцї вашій, та й рушайте.
34ши адучеци-мь пе фрателе востру чел тынэр. Вой шти астфел кэ ну сунтець искоаде, чи сунтець оамень де трябэ; апой вэ вой да ынапой пе фрателе востру ши вець путя сэ стрэбатець цара ын вое.’”
34І приведїте до мене брата вашого меньшого; тодї знати му, що не розглядники ви а вірняки. І брата вашого тодї оддам вам, і можете орудувати в нашій землї.
35Кынд шь-ау голит сачий, ятэ кэ легэтура ку арӂинтул фиекэруя ера ын сакул луй. Ей ши татэл лор ау вэзут легэтуриле ку арӂинтул ши с-ау темут.
35І сталось, як спорожняли торби свої, диво, узлик із грошима в кожного в торбі його. І бачивши узлики грошей своїх, і самі і їх отець полякались.
36Татэл лор Иаков ле-а зис: „Вой мэ липсиць де копий: Иосиф ну май есте, Симеон ну май есте ши воиць сэ луаць ши пе Бениамин. Тоате ачестя пе мине мэ ловеск!”
36Каже ж їм Яков, отець їх: Зробили ви мене бездїтним. Нема Йосифа, нема й Симеона; чи то ж і Бенямина візьмете? Це все на мене!
37Рубен а зис татэлуй сэу: „Сэ-мь оморь пе амындой фиий мей дакэ ну-ць вой адуче ынапой пе Бениамин; дэ-л ын мына мя ши ци-л вой адуче ынапой.”
37Каже ж Рубен отцеві свойму: Убий два сини мої, коли не приведу його до тебе. Приручи його менї; я приведу його до тебе.
38Иаков а зис: „Фиул меу ну се поате коборы ымпреунэ ку вой; кэч фрателе луй а мурит ши ел а рэмас сингур; дакэ и с-ар ынтымпла врео ненорочире ын кэлэтория пе каре о фачець, ку дурере ымь вець коборы перий мей чей албь ын Локуинца морцилор.”
38Він же рече: Не пійде син мій з вами; бо його брат умер, а сей один остався. Як станеться йому пригода в дорозї, що верстаєте, дак зведете смутком моє сиве волосє в землю на той сьвіт.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.