Неємії 9
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
1На двайцять четвертий день сього місяця зібрались усї сини Ізрайлеві, спощені й в дранках і з попілом на головах своїх.
1Потом двадесет четвртог дана тог месеца скупише се синови Израиљеви постећи и у кострети и посувши се земљом.
2І віддїлилось насїннє Ізрайлеве від усїх чужородцїв, і стали й сповідались із гріхів своїх і з проступків батьків своїх.
2И одвоји се семе Израиљево од свих туђинаца, и стадоше те исповедаху грехе своје и безакоња отаца својих.
3І стояли на свойму місцї, і четвертину дня читали з книги закону Господа, Бога свого, а четвертину сповідались і молились Господеві, Богові свойму.
3И стајаху на свом месту, те им се читаше закон Господа Бога њиховог четврт дана, а други четврт исповедаху се и поклањаху се Господу Богу свом.
4І стали на підвисшеному місцї левітів: Ісус, Банїя, Кадмиїл, Шеванїя, Вуннїй, Шеревія, Банїя, Хананї й покликали голосно до Господа, Бога свого.
4А Исус и Ваније, Кадмило, Севанија, Вуније, Серевија, Ваније и Хананије попевши се на место подигнуто за Левите вапијаху гласом великим ка Господу Богу свом.
5І сказали левіти — Ісус, Кадмиїл, Банїя, Хашавнїя, Шеревія, Годїя, Шеванїя, Петахія: Встаньте, славіте Господа, Бога вашого від віку й до віку. Нехай славлять імя твоє, достойне всякої слави й висше над усяку прославу й похвалу.
5И рекоше Левити Исус и Кадмило, Ваније, Асавнија, Серевија, Одија, Севанија и Петаја: Устаните, благосиљајте Господа Бога свог од века до века; и да се благосиља име Твоје славно и узвишено сврх сваког благослова и хвале.
6(І промовив Ездра:) Ти, Господи, єдиний, Ти сотворив небо, небеса небес і все військо їх, землю і все, що на нїй, моря і все, що в їх, і ти живиш усе й небесне військо тобі кланяється.
6Ти си сам Господ; Ти си створио небо, небеса над небесима и сву војску њихову, земљу и све што је на њој, мора и све што је у њима, и Ти оживљаваш све то, и војска небеска Теби се клања.
7Ти сам, Господи Боже, вибрав Аврама й вивів його з Ура Халдейського, й дав йому ймя Авраама,
7Ти си Господ Бог, који си изабрао Аврама и извео из Ура халдејског и надео му име Авраам;
8І знайшов його серце вірним перед тобою, й постановив із ним завіт, щоб дати (йому й) насїнню його землю Канаанїїв, Геттїїв, Аморіїв, Ферезіїв, Евузіїв і Гергезіїв. І додержав єси слова свого, бо ти праведний.
8и нашао си срце његово верно пред собом, и учинио си с њим завет да ћеш дати земљу хананску, хетејску, аморејску, ферезејску и јевусејску и гергесејску, да ћеш дати семену његовом, и испунио си речи своје јер си праведан.
9Ти побачив нужду батьків наших в Египтї й почув поклик їх коло Червоного моря.
9Јер си погледао на муку отаца наших у Мисиру, и вику њихову видео си на мору црвеном;
10І показав знамення й чуда над Фараоном і над усїми слугами його, й над усїм народом землї його, ти бо знав, які вони були горді проти їх, і вчинив єси собі ймя до сього дня.
10и учинио си знаке и чудеса на Фараону и на свим слугама његовим и на свем народу земље његове, јер си знао да су обесно поступали с њима; и стекао си себи име, као што се види данас.
11Ти роздїлив перед ними море, і вони пройшли серединою моря по суші, а тих, що гнались за ними, ти покинув у глибінь, наче камінь у розгукані води.
11И море си раздвојио пред њима, те пређоше посред мора сувим, и бацио си у дубине оне који их гоњаху као камен у воду.
12Стовпом хмаряним вів ти їх в день а стовпом огняним вночі, щоб осьвічувати їм дорогу, якою їм ійти.
12И у ступу од облака водио си их дању, а ноћу у ступу огњеном светлећи им путем којим ће ићи.
13І зійшов ти на Синай-гору й говорив до їх із неба, й дав їм суди справедливі, закони певні, постанови й заповідї добрі.
13И сишао си на гору синајску и говорио с њима с неба, и дао им судове праве и законе истините, уредбе и заповести добре.
14І вказав єси їм сьвяту твою суботу, й передав їм заповідї й постанови й закон через слугу твого Мойсея.
14И обзнанио си им суботу своју свету, и дао им заповести и уредбе и закон преко Мојсија, слуге свог.
15І хлїб із неба давав ти їм в голодї їх, і воду з каменя добував їм у спразї їх, і сказав їм, щоб ійшли і зайняли землю, що її дати їм ти заклявся, піднявши руку твою.
15И хлеб с неба дао си им у глади њиховој, и воду из камена извео си им у жеђи њиховој, и рекао си им да иду и наследе земљу за коју си подигао руку своју да ћеш им је дати.
16Але вони й отцї наші були упрямі, й держали туго шиї свої й не слухали заповідей твоїх;
16Али они и оци наши узобестише се и отврднуше вратом својим и не слушаше заповести Твоје.
17Не хотїли коритись і не згадали про чуда твої, які ти чинив із ними, й держали туго шию свою, та в упрямості своїй настановили собі провідників, щоб вернутись в неволю свою. Але ти єси Бог, що любиш прощати, добрий і милосердний, довготерпіливий й велико милостивий, й не покинув єси їх
17Не хтеше слушати, и не опомињаше се чудеса Твојих која си им чинио, него отврднуше вратом својим, и у одмету свом постављаше себи вође да се врате у ропство своје. Али Ти, Боже, који опрашташ који си жалостив и милостив, који дуго трпиш и велике си милости, ниси их оставио.
18І хоч вони зробили собі вилите теля й сказали: Оце бог твій, що вивів тебе з Египту, і хоч вони завдавали велику зневагу,
18И онда кад начинише себи теле ливено и рекоше: Ово је твој Бог који те је извео из Мисира, и хулише веома,
19То ти в великому свойму милосердю не покидав їх в пустинї; стовп хмаряний не відходив від їх в день, щоб вести їх дорогою, а стовп огняний вночі, щоб присьвічувати їм на дорозї, якою б їм ійти.
19ни онда их ради велике милости своје ниси оставио у пустињи; ступ од облака није одступао од њих дању водећи их путем, нити ступ огњени ноћу светлећи им путем којим ће ићи.
20І дав єси їм Духа твого доброго, щоб на путь їх наводив, і манни твоєї не віднимав від уст їх, та й воду давав їм, щоб гасили смагу.
20И дао си им добри свој дух да их уразумљује, и мане своје ниси устегао од уста њихових, и воде си им дао у жеђи њиховој.
21Сорок років харчував ти їх у пустинї; вони нї в чому не мали недостачі, одежа їх не ставала стара, й ноги їх не пухли.
21И четрдесет година хранио си их у пустињи, ништа им није недостајало: одело им не оветша и ноге им не отекоше.
22І передав ти їм царства й народи й подїлив їх (ними), й забрали вони землю Сигона, й землю царя Гесбонського, й землю Ога, царя Басанського.
22И дао си им царства и народе, и поделио си их по крајевима, јер наследише земљу Сионову, земљу цара есевонског, и земљу цара васанског;
23І розмножив ти синів їх, неначе зорі на небі, й увів їх у землю, про яку ти говорив батькам їх, що вони прийдуть її посїсти.
23и умножио си синове њихове као звезде небеске, и увео си их у земљу за коју си рекао оцима њиховим да ће ући у њу и наследити је.
24І ввійшли сини їх і посїли землю. І ти покорив їм осадників землї Канаанїїв і віддав їх в руки їм, і царів їх, і народи землї, щоб вони робили з ними, що хотїли.
24И уђоше синови њихови и наследише земљу, и покорио си им Хананеје, становнике земаљске и предао их у њихове руке, и цареве њихове и народе земаљске, да чине од њих шта им је воља.
25І зайняли вони утверджені міста й родючу землю, й забрали доми, повні всякого добра, криницї висїчені (в каменї), виноградники й сади маслинні і силу дерева (з овощами) на їжу. Вони їли, насичувались, ставали гладкі й жили в гараздї, по великій добротї твоїй.
25И тако узеше тврде градове и земљу родну, и наследише куће пуне сваког добра, студенце ископане, винограде, маслинике и воћке многе, и једоше и наситише се и угојише се, и благоваху по великој Твојој доброти.
26Та стали вони неслухняні й зворохобились проти тебе, й знехтували законом твоїм; убивали пророків твоїх, що вговорювали їх обернутись до тебе, й завдавали велику зневагу.
26Али Те разгневише и одметнуше се од Тебе: бацише закон Твој за леђа и пророке Твоје побише, који им сведочаху да би их обратили ка Теби и хулише веома.
27І Ти віддав їх у руки ворогів їх, що гнобили їх. Та коли вони в лиху годину покликали до тебе, ти вислухував їх із небес, і по великому змилуваннї твойму посилав їм визволителїв, і вони визволяли їх із рук ворогів їх.
27Зато си их давао у руке непријатељима њиховим који их мучаше. А кад у невољи својој викаше к Теби Ти си их услишио с неба и по великој милости својој давао си им избавитеље, који их избављаху из руку непријатеља њихових.
28Коли ж в їх був спокій, то знов починали чинити зло перед лицем твоїм, і ти віддавав їх в руки ворогів їх, а вони панували над ними. Але як вони знов покликали до тебе, то ти вислухував їх із небес і по великому змилуваннї твойму, визволював їх багато разів.
28Али чим отпочинуше, опет чинише зло пред Тобом, зато си их остављао у рукама непријатеља њихових да владају њима; а кад се обраћаше и викаше к Теби, Ти си их услишио с неба и избављао их по милости својој много пута.
29Ти пригадував їм, щоб обернулись до закону твого, але вони були уперті, і не слухали заповідей твоїх і відхилялись від постанов твоїх, зза яких би жив чоловік, наколи б виконував їх, і чинили спину свою твердою, й шию свою тугою та й не слухали.
29И опомињао си их да би их обратио к закону свом, али они беху обесни и не слушаше заповести Твоје и грешише о Твоје законе које ко врши жив ће бити кроз њих; и измичући рамена своја отврднуше вратом својим и не слушаше.
30Дожидаючи їх навернення, проволїкав багато років і впоминав їх Духом твоїм через твоїх пророків, та вони не слухали їх. І ти віддав їх в руки чужоземнїх народів.
30И трпео си их много година опомињући их духом својим преко пророка својих; али не слушаше; тада си их дао у руке народима земаљским.
31Але ти в великому милосердю твойму не вигубив їх цїлком, і не покинув їх, ти бо Бог добрий і милостивий.
31Али ради милости своје велике ниси дао да сасвим пропадну нити си их оставио, јер си Бог милостив и жалостив.
32А й тепер, Боже наш, Боже великий, пресильний і страшний, додержучий завіт і милость! не маловаж у себе всї страждання, які спадали на нас, царів наших, князїв наших, сьвященників наших, пророків наших, батьків наших, і ввесь народ твій від часів царів Ассирийських по сей день.
32Сада дакле, Боже наш, Боже велики, силни и страшни, који чуваш завет и милост, немој да је мало пред Тобом што нас снађе сва ова мука, цареве наше, кнезове и свештенике наше и пророке наше и оце наше и сав народ Твој од времена царева асирских до данас.
33Ти справедливий в усьому, що впало на нас, бо ти чинив по правдї, а ми винуваті.
33Ти си праведан у свему што нас је снашло, јер си Ти право учинио, а ми смо безбожно радили.
34Царі наші, князї наші, сьвященники наші і отцї наші не держали закон твій, й не вважали на заповідї твої та впоминання твої, якими ти напоминав їх.
34И цареви наши, кнезови наши и оци наши не извршаваше закон Твој нити марише за заповести Твоје и сведочанства Твоја, којима си им сведочио.
35І в державі своїй, в великому добрі від тебе, яке ти давав їм, і в просторій та плодючій землї, що нею надїлив єси їх, вони не служили тобі і не відвертались від своїх лихих учинків.
35Јер у царству свом и у великом добру Твом које си им чинио, и у земљи пространој и родној коју си им дао, не служише Теби нити се повратише од злих дела својих.
36І от ми тепер невольниками; на тій землї, що ти дав батькам нашим, щоб живитись плодами її та добром її, ось ми наймитами.
36Ево, ми смо данас робови; и још у земљи, коју си дао оцима нашим да једу род њен и добра њена, ево ми смо робови у њој.
37І вроджай свій множить вона в користь царям, яким ти покорив нас за гріхи наші. А вони панують над тїлами нашими й над товаром нашим по своїй волї, й ми в великій нуждї.
37И она род свој обилати рађа царевима које си поставио над нама за грехе наше, и који господаре над нашим телима и над стоком нашом по својој вољи, те смо у великој тескоби.
38По всьому тому ми складаємо тверду обіцянку й підписуємо, й на підписові печать князїв наших, левітів наших і сьвященників наших.
38А ради свега тога чинимо тврд завет и пишемо, а кнезови наши, Левити наши, свештеници наши печате.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.