Немијина 5
Daničić–Karadžić Bible (1868), CyrillicTranslation
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
Kulish and Puluj Bible (1905)
1И стаде велика вика људи и жена на браћу њихову Јудејце.
1Аж ось піднялось велике наріканнє в народї і в жінок його на братів своїх Юдеїв:
2Јер неки говораху: Нас и синова наших и кћери наших има много; да добавимо жита да једемо и останемо живи.
2Були такі, що говорили: Нас, синів наших і дочок наших багацько; і ми бажали б доставати хлїба й харчуватись, щоб жити.
3Други опет говораху: Да заложимо поља своја и винограде и куће да добијемо жита у овој глади.
3Були й такі, що казали: Свої поля й виноградники свої, й свої хати ми даємо в заставу, щоб дістати хлїба в голодї.
4Још други говораху, да узајмимо новаца на поља своја и винограде за данак царски.
4Були й такі, що казали: Ми позичаємо срібло на податки цареві, й даємо в заставу поля наші та виноградники наші;
5А тело је наше као тело браће наше, синови наши као њихови синови и ето треба да дамо синове своје и кћери своје у робље, и неке кћери наше већ су робиње, а ми не можемо ништа, јер поља наша и винограде наше држе други.
5У нас такі ж тїла, як тїла в братів наших, а сини наші такі ж, як і їх сини, та от ми мусимо давати синів наших і дочок наших у найми, а декотрі з дочок наших уже в неволї. Нема нїяких засобів в руках наших на викуп; і поля наші та виноградники наші у других.
6Зато се расрдих врло кад чух вику њихову и те речи.
6Як почув я їх нарікання і такі слова, то я розгнївався дуже.
7И смислих у срцу свом и укорих кнезове и поглаваре, и рекох им: Ви мећете бремена сваки на брата свог. И сазвах велики збор њих ради.
7Серце моє збурилось, і я почав остро докоряти старшинам та значним і сказав їм: Ви берете з братів своїх лихву? І скликав я проти їх великі збори,
8И рекох им: Ми откуписмо колико могасмо браћу своју Јудејце што беху продани народима; а ви ли ћете продавати браћу своју или ћете се продавати нама? А они умукоше и не нађоше шта би одговорили.
8Та й сказав їм: Ми викуповували братів своїх, Юдеїв, проданих поганам, скільки в нас було сили, а ви продаєте братів своїх, і вони продаються нам? Вони мовчали й не знаходили, що б відповісти.
9И рекох: Није добро шта радите. Не треба ли вам ходити у страху Бога нашег да нам се не ругају народи, непријатељи наши?
9І сказав я: Не гаразд ви робите. Чи ж не в страху перед Богом нашим повинні ви ходити, щоб уйти глуму від народів, ворогів наших?
10И ја и браћа моја и момци моји давали смо им новаца и жита; али опростимо им тај дуг.
10Та й я, й брати мої, й служащі при менї давали їм в позичку срібло й хлїб, але даруймо їм довг сей?
11Хајде вратите им данас поља њихова и винограде и маслинике и куће и што им на стотину узимасте од новца и жита и вина и уља.
11Вернїть же їм таки тепер поля їх, виноградні та маслинні садки їх, і хати їх, і лихву з грошей і хлїба, з вина й оливи, на яку ви позичали їм.
12А они одговорише: Вратићемо и нећемо искати од њих; учинићемо како велиш. Тада сазвах свештенике, и заклех их да ће тако учинити.
12І сказали вони: Вернемо й не вимагати мемо в їх; зробимо так, як ти кажеш. І покликав я сьвященників, і звелїв їм заприсягтись, що й вони так зроблять.
13И истресох недра своја и рекох: Овако да истресе Бог сваког из куће његове и из труда његовог ко год не испуни ове речи, и овако да се истресе и буде празан. И сав збор рече: Амин. И хвалише Господа, и учини народ по тој речи.
13І витрусив я мою одежу й сказав: Нехай Бог так витрусить кожну людину, що не додержить свого слова, з його дому й з його дорібку, і бодай йому було так витрушено й порожньо! А ввесь збір промовив: амінь. І прославили Бога; і здїйснив народ слово се.
14И откад ми цар заповеди да им будем управитељ у земљи Јудиној, од године двадесете до тридесет друге године цара Артаксеркса, дванаест година, ја и браћа моја не једосмо хране управитељске.
14Іще: від того часу, як менї приказано бути їх областним начальником у землї Юдейській, від двайцятого року до трийцять другого року царя Артаксеркса, за двайцять років я й брати мої не побирали прохарчування областних начальників;
15А пређашњи управитељи који беху пре мене беху тешки народу узимајући од њега хлеб и вино осим четрдесет сикала сребра, и слуге њихове заповедаху по народу. Али ја тако не чиних бојећи се Бога.
15А переднїйші начальники краю, що були до мене, обтяжували народ, і брали з їх хлїб і вино, окрім сорока секлів срібла (на день); навіть і слуги їх паношились над народом. Я же не робив так через страх Божий.
16Него и око грађења зида радих, и не куписмо њиве; и сви момци моји беху скупа онде на послу.
16При сьому я вів роботу коло сього муру; та й поля ми не закуповували, а всї слуги мої збірались туди на роботу.
17И Јудејаца и поглавара сто и педесет људи и који долажаху к нама из околних народа беху за мојим столом.
17Юдеїв і старшин бувало по сто пятьдесять чоловіка за столом у мене, окрім тих, що приходили до нас з народів, які навкруги нас.
18И готовљаше се сваки дан по једно говече, шест оваца, избраних, и птице готовљаху ми се, и сваких десет дана даваше се свакојаког вина изобила. И опет не исках хране управитељске; јер служба беше тешка народу.
18А було наготовляно щодня: один віл, шість добірнїх овець, і птицї готувалось у мене, а за десять день виходила сила всякого вина. А одначе начальницької харчі я не вимагав, бо важка служба тяготїла на сьому народї.
19Помени ме Боже мој на добро за све што сам чинио овом народу.
19Спогадай, мій Боже, на добро менї про все, що я вчинив задля сього народу!
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.