2 Самуел 19
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic scriptTranslation
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic script
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Ау венит ши ау спус луй Иоаб: „Ятэ кэ ымпэратул плынӂе ши се желеште дин причина луй Абсалом.”
1Як переказано Йоабові: Царь плаче та побивається по Абессаломові,
2Ши, ын зиуа ачея, бируинца с-а префэкут ын жале пентру тот попорул, кэч ын зиуа ачея, попорул аузя зикынду-се: „Ымпэратул есте мыхнит дин причина фиулуй сэу.”
2Тодї в той день і побіда обернулась у печаль всьому людові, бо люд того дня чув, як говорено: Царь побивається по синові!
3Ын ачеяшь зи, попорул а интрат ын четате пе фуриш, ка ниште оамень рушинаць кэ ау фуӂит дин луптэ.
3І ввіходив того дня люд крадькома в город, як прокрадується те військо, що вкрило себе соромом, утїкаючи з бою.
4Ымпэратул ышь акоперисе фаца ши стрига ын гура маре: „Фиул меу Абсалом! Абсалом, фиул меу, фиул меу!”
4Царь же закрив собі лице, й плакав голосно: Сину мій, Абессаломе! Абессаломе, мій сину, мій сину!
5Иоаб а интрат ын одая унде ера ымпэратул ши а зис: „Ту акоперь азь де рушине фаца тутурор служиторилор тэй, каре ау скэпат азь вяца та, а фиилор тэй ши а фетелор тале, а невестелор тале ши а циитоарелор тале.
5І ввійшов Йоаб до царя та й каже: Сьогоднї ти зневажив усї слуги твої, що вирятували тебе, твоїх синів і дочки, твої жени й наложницї від смертї,
6Ту юбешть пе чей че те урэск ши урэшть пе чей че те юбеск, кэч арэць азь кэ пентру тине ну сунт нич кэпетений, нич служиторь; ши вэд акум кэ, дакэ ар трэи Абсалом ши ной тоць ам фи мурит ын зиуа ачаста, лукрул ачеста ць-ар фи плэкут.
6Бо тим, хто зненавидїв тебе, показав єси прихильність, а тим, хто прихилявся до тебе — ненависть. Сьогоднї обявив єси, що в тебе нїзащо гетьмани й слуги; сьогоднї взнав я, що коли б Абессалом остав був жив, а ми всї погибили, се тебе задовольнило б уповнї.
7Скоалэ-те дар, ешь ши ворбеште дупэ инима служиторилор тэй! Кэч жур пе Домнул кэ, дакэ ну ешь сэ те арэць, ну ва рэмыне ун ом ку тине ын ноаптя ачаста, ши ачаста ва фи о ненорочире май ря пентру тине декыт тоате ненорочириле каре ци с-ау ынтымплат дин тинереце пынэ акум.”
7Устань же! вийди й заговори приязно до підданих твоїх, бо присягаюсь тобі Господом: Як не вийдеш до люду, так іще сієї ночі не зостанеться в тебе нї чоловіка, а се буде гірше, нїж усе те лихо, якого дознав єси від молодощів твоїх та й до сього часу.
8Атунч, ымпэратул с-а скулат ши а шезут ла поартэ. Ау спус ла тот попорул: „Ятэ кэ ымпэратул стэ ла поартэ.” Ши тот попорул а венит ынаинтя ымпэратулуй. Ынсэ Исраел фуӂисе, фиекаре ын кортул луй.
8І встав царь і сїв у ворот. І сповіщено всьому народові, що царь седить у брамі, й ввесь люд прийшов перед царя; Ізрайлитяне ж порозбігались по шатрах своїх.
9Ши ын тоате семинцииле луй Исраел, тот попорул се черта зикынд: „Ымпэратул не-а избэвит дин мына врэжмашилор ноштри, ел не-а скэпат дин мына филистенилор, ши акум а требуит сэ фугэ дин царэ динаинтя луй Абсалом.
9Увесь же народ по всїх поколїннях Ізрайлевих перечився між собою й говорив: Царь визволив нас з потали в наших ворогів, визволив із рук Филистіїв, а тепер утїк перед Абессаломом із царства;
10Ши Абсалом, пе каре-л унсесем сэ домняскэ песте ной, а мурит ын бэтэлие. Де че ну пунець о ворбэ пентру ынтоарчеря ымпэратулуй?”
10Та Абессалом, що ми помазали його над нами, полїг у бою; чого ж гаєтесь привернути царя?
11Ла рындул сэу, ымпэратул Давид а тримис сэ спунэ преоцилор Цадок ши Абиатар: „Ворбиць бэтрынилор луй Иуда ши спунеци-ле: ‘Пентру че аць фи вой чей дин урмэ пентру ынтоарчеря ымпэратулуй ын каса луй? (Кэч че се спуня ын тот Исраелул ажунсесе пынэ ла ымпэрат.)
11А слова сї всього Ізраїля дойшли до царя. І послав царь до сьвященників Садока та Абіятара і повелїв сказати: Розмовтесь з громадськими мужами Юдиними та й скажіть їм: Чи ви хочете остатись послїдними в тому, щоб царя відпровадити в його палату?
12Вой сунтець фраций мей, сунтець ос дин оаселе меле ши карне дин карня мя. Пентру че аць фи вой чей дин урмэ пентру адучеря ымпэратулуй ынапой?’
12Ви ж мої одноплемінники, моє тїло ви й костї; чому ж хочете бути послїдними в приверненню царя?
13Ши луй Амаса спунеци-й аша: ‘Ну ешть ту оаре ос дин оаселе меле ши карне дин карня мя? Сэ мэ педепсяскэ Думнезеу ку тоатэ аспримя дакэ ну вей фи ынаинтя мя пентру тотдяуна кэпетения оштирий ын локул луй Иоаб!’”
13Та й Амазї скажіте: Ти ж моє тїло й кість моя. Нехай Бог удїє зо мною що схоче, коли не будеш у мене, поки жив, намість Йоаба гетьманом!
14Давид а ынмуят инима тутурор челор дин Иуда, де паркэ ар фи фост ун сингур ом, ши ау тримис сэ спунэ ымпэратулуй: „Ынтоарче-те, ту ши тоць служиторий тэй.”
14І прихилив він серце всїх Юдеїв, так що вони одностійно послали до царя: Вертайсь назад із усїм двором твоїм.
15Ымпэратул с-а ынторс ши а ажунс пынэ ла Йордан. Ши Иуда с-а дус ла Гилгал, ка сэ ясэ ынаинтя ымпэратулуй ши сэ-л факэ сэ трякэ Йорданул.
15От і вертав царь назад і прибув до Йорданї, а Юдеї прийшли в Галгал, щоб стрічати царя й переправити через Йордань.
16Шимей, фиул луй Гера, Бениамитул, каре ера дин Бахурим, с-а грэбит сэ се кобоаре ку чей дин Иуда ынаинтя ымпэратулуй Давид.
16Та й Беняминїй Семей Геренко з Бахуриму поквапивсь із Юдеями зустріч цареві Давидові,
17Авя ку ел о мие де оамень дин Бениамин ши пе Циба, май-мареле касей луй Саул, ши пе чей чинчспрезече фий ши пе чей доуэзечь де робь ай луй Циба. Ау трекут Йорданул ын фаца ымпэратулуй.
17А з ним тисяча чоловіка з Бенямину, та й Саулів домовий слуга Сиба, з пятнайцятьма синами своїми й двайцятьма рабами кинулись в Йордань,
18Лунтря пусэ ла ындемына ымпэратулуй токмай порнисе ка сэ-й трякэ ши каса динколо; ши ын клипа кынд ера сэ трякэ ымпэратул Йорданул, Шимей, фиул луй Гера, с-а ынкинат ынаинтя луй.
18І перебріли вони брід, щоб родину царську перевезти й йому послужити. А як тільки царь переправивсь через Йордань, кинувсь Семей Геренко перед царем на лице своє,
19Ши а зис ымпэратулуй: „Сэ ну цинэ сямэ домнул меу де нелеӂюиря мя, сэ уйте кэ робул тэу л-а окэрыт ын зиуа кынд ымпэратул, домнул меу, ешя дин Иерусалим ши сэ ну цинэ сямэ ымпэратул де лукрул ачеста!
19Та й промовив до царя: Нехай мій пан не поставить в провину й забуде про те, чим проступився твій раб того дня, як мій пан і царь покинув Ерусалим, й не передержуй того в серцї своїм;
20Кэч робул тэу мэртурисеште кэ а пэкэтуит. Ши ятэ, вин астэзь, чел динтый дин тоатэ каса луй Иосиф, ынаинтя ымпэратулуй, домнул меу.”
20Знає бо раб твій, що провинив; то ж отсе прийшов я на зустріч мойму цареві й панові, яко первий з усього дому Йосифового.
21Атунч, Абишай, фиул Церуей, а луат кувынтул ши а зис: „Ну требуе оаре сэ моарэ Шимей пентру кэ а блестемат пе унсул Домнулуй?”
21І озвавсь Абесса Саруєнко та й каже: Чи вже ж Семей не наложить головою за те, що проклинав помазанника Господнього?
22Дар Давид а зис: „Че ам еу ку вой, фиий Церуей, ши пентру че вэ арэтаць астэзь потривничий мей? Астэзь сэ се омоаре оаре вреун ом ын Исраел? Ну штиу еу кэ ымпэрэцеск азь песте Исраел?”
22Однако ж Давид відказав: Що за дїло між вами й мною, Саруєнки, що ви мене спокушуєте тепер? Чи годиться ж сьогоднї кого в Ізраїлї тратити? Чи я не знаю, що сьогоднї я царь над Ізраїлем?
23Ши ымпэратул а зис луй Шимей: „Ну вей мури!” Ымпэратул й-а журат кэ ну-л ва оморы.
23От і рече царь Семеєві: Ти не вмреш, та й поклявсь йому царь.
24Мефибошет, фиул луй Саул, с-а коборыт ши ел ынаинтя ымпэратулуй. Ну-шь ынгрижисе нич пичоареле, нич барба, нич ну-шь спэласе хайнеле дин зиуа кынд плекасе ымпэратул пынэ ын зиуа кынд се ынторчя ын паче.
24І Мемфівостей, внук Саулів, вийшов назустріч цареві. Не мив він собі ніг, не розчісував бороди й не прав одїжі своєї з того дня, як вийшов царь, до того дня, як він вертався здоровий.
25Кынд с-а дус ынаинтя ымпэратулуй ла Иерусалим, ымпэратул й-а зис: „Пентру че н-ай венит ку мине, Мефибошет?”
25Як він прибув із Ерусалиму на зустріч цареві, спитав його царь: Чом ти не пійшов зо мною, Мемфівостею?
26Ши ел а рэспунс: „Ымпэрате, домнул меу, служиторул меу м-а ыншелат, кэч робул тэу, каре есте олог, зисесе: ‘Вой пуне шауа пе мэгар, вой ынкэлека пе ел ши вой мерӂе ку ымпэратул.’
26І відказав той: Мій пане й царю! слуга мій зрадив мене. Бо я звелїв йому: Осїдлай менї осла, я поїду з царем, бо раб твій кульгавий,
27Ши ел а ыннегрит пе робул тэу ла домнул меу, ымпэратул. Дар домнул меу, ымпэратул, есте ка ун ынӂер ал луй Думнезеу. Фэ че вей креде.
27А він оскаржив твого раба перед моїм царем і паном. Однак же мій пан і царь рівен із ангелом Божим; то ж і чини, що тобі до вподоби.
28Кэч тоць чей дин каса татэлуй меу ау фост ниште оамень вредничь де моарте ынаинтя ымпэратулуй, домнул меу, ши тотушь ту ай пус пе робул тэу ын рындул челор че мэнынкэ ла масэ ку тине. Че дрепт май пот авя еу ши че ам сэ чер еу ымпэратулуй?”
28Уся моя родина не могла нїчого ждати від мого пана й царя, як хиба тільки смертї, а ти раба твого прийняв між твої сутрапезники; яке ж іще маю я право жалуватись; чого менї ще допевнятись у царя?
29Ымпэратул й-а зис: „Че май ворбешть атыта? Ам спус: ‘Ту ши Циба вець ымпэрци пэмынтуриле.’”
29І відказав йому царь: На що стільки слів тратити? Призначую: Ти подїлишся добром із Сибою.
30Ши Мефибошет а зис ымпэратулуй: „Сэ я кяр тотул, кэч ымпэратул, домнул меу, се ынтоарче ын паче акасэ.”
30І відказав Мемфівостей цареві: Нехай він хоч і все забере собі, добре, що мій пан і царь в мирі вернувсь до дому.
31Барзилай, Галаадитул, с-а коборыт дин Рогелим ши а трекут Йорданул ымпреунэ ку ымпэратул, ка сэ-л петрякэ пынэ динколо де Йордан.
31Прийшов і Галаадїй Берзеллїй з Роглиму й перейшов з царем Йордань, щоб його провести за Йордань.
32Барзилай ера фоарте бэтрын, ын вырстэ де оптзечь де ань. Ел ынгрижисе де ымпэрат ын тимпул шедерий луй ла Маханаим, кэч ера ун ом фоарте богат.
32Берзеллїй же був дуже старий чоловік, лїт вісїмдесятьох. Він обмислив царя під час його побуту в Махаїмі, був бо собі вельми заможний?
33Ымпэратул а зис луй Барзилай: „Вино ку мине, ши те вой хрэни ла мине, ын Иерусалим.”
33І сказав царь Берзеллїєві: Ійди зо мною, а я буду обмисляти тебе в Ерусалимі.
34Дар Барзилай а рэспунс ымпэратулуй: „Кыць ань вой май трэи, ка сэ мэ суй ку ымпэратул ла Иерусалим?
34Берзеллїй же відказав цареві: Скільки ще віку мого, щоб менї йти з царем у Ерусалим?
35Еу сунт астэзь ын вырстэ де оптзечь де ань. Пот еу сэ май куноск че есте бун ши че есте рэу? Поате робул тэу сэ май айбэ вреун густ пентру че мэнынкэ ши бя? Пот еу сэ май ауд гласул кынтэрецилор ши кынтэрецелор? Ши пентру че сэ май фие робул тэу о поварэ пентру домнул меу, ымпэратул?
35Вісїмдесять год уже віку мого. Чи розберу ж я, що добре, а що недобре? або чи смакувати ме твій раб у тому, що їсти ме й що пити ме? Або ж хиба я ще наджусь на голоси сьпіваків і сьпівачок? Чого ж має раб твій бути тягарем панові мойму цареві?
36Робул тэу ва мерӂе пуцин динколо де Йордан ку ымпэратул. Де алтфел, пентру че мь-ар фаче ымпэратул ачастэ бинефачере?
36Трошки проведе раб твій царя за Йордань, за що ж, царю, такою милостю менї віддячувати?
37Сэ се ынтоаркэ робул тэу ши сэ мор ын четатя мя, лынгэ мормынтул татэлуй меу ши ал мамей меле! Дар ятэ кэ робул тэу Кимхам ва трече ку ымпэратул, домнул меу; фэ че вей креде пентру ел.”
37Дозволь твойму кметеві вернутись, щоб умерти в батьківському городї мойму коло гробу мого панотця й моєї паніматки. А ось твій раб (син мій) Кимгам нехай би йшов із паном і царем. Чини з ним, що тобі до вподоби.
38Ымпэратул а зис: „Кимхам сэ трякэ ымпреунэ ку мине ши вой фаче пентру ел че вей вря; тот че вей дори де ла мине, ыць вой да!”
38І відказав царь: Нехай же Кимгам ійде зо мною. Я з ним чинити му, що тобі здасться добрим, і все, чого ти коли від мене схочеш, учиню для тебе.
39Дупэ че тот попорул а трекут Йорданул ши дупэ че л-а трекут ши ымпэратул, ымпэратул л-а сэрутат пе Барзилай ши л-а бинекувынтат. Ши Барзилай с-а ынторс акасэ.
39Як перебрів Йордань увесь військовий люд, а з ним і царь, поцїлував царь Берзеллїя й благословив його, й вернувсь той у свою домівку.
40Ымпэратул с-а ындрептат спре Гилгал, ынсоцит де Кимхам. Тот попорул луй Иуда ши жумэтате дин попорул луй Исраел петрекусерэ пе ымпэрат динколо де Йордан.
40І двинув царь у Галгал, і пійшов з ним і Кимгам, та й ввесь народ Юдин провожав царя, так само й половина люду Ізрайлевого.
41Дар тоць бэрбаций луй Исраел ау венит ла ымпэрат ши й-ау зис: „Пентру че те-ау фурат фраций ноштри, бэрбаций луй Иуда, ши ау трекут пе ымпэрат песте Йордан, ымпреунэ ку каса луй ши ку тоць оамений луй Давид?”
41Аж ось прийшли всї мужі Ізраїльські до царя, й сказали цареві: Чому се наші браття, мужі Юдині, потай нас перевели царя й дом його й усїх людей Давидових через Йордань?
42Тоць бэрбаций луй Иуда ау рэспунс бэрбацилор луй Исраел: „Фииндкэ ымпэратул не есте рудэ. Ши че аць гэсит аич, ка сэ вэ мынияць? Ам трэит ной пе келтуяла ымпэратулуй? Не-а фэкут ел дарурь?”
42І відказали всї мужі Юдині Ізрайлитянам: Царь же нам родич. Чого вам сердитись за се? Хиба ми зʼїли що від його, або він обдарував нас чим?
43Ши бэрбаций луй Исраел ау рэспунс бэрбацилор луй Иуда: „Ымпэратул есте де зече орь май мулт ал ностру ши кяр ла Давид авем май мулт дрепт декыт вой. Пентру че не-аць несокотит? Н-ам фост ной чей динтый каре ам спус сэ се ынтоаркэ ымпэратул ностру?” Ши бэрбаций луй Иуда ау ворбит ку май мултэ асприме декыт бэрбаций луй Исраел.
43Ізрайлитяне ж відказували мужам Юдиним: Наших частин у царя в десятеро, тако ж і в Давида ми більші за вас; чому ж ви змаловажили нас? хиба не нам належався первий голос, щоб вернути царя назад? Та слово мужів Юдиних дужче було, нїж слово Ізрайлитян.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.