2 Самуел 13
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic scriptTranslation
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic script
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Дупэ ачея, ятэ че с-а ынтымплат. Абсалом, фиул луй Давид, авя о сорэ фрумоасэ, нумитэ Тамар, ши Амнон, фиул луй Давид, а юбит-о.
1І сталось після того, що в Давидового сина Абессалома була вродлива сестра, на ймя Тамара, та що Давидів син Амнон залюбивсь у нїй.
2Амнон ера атыт де кинуит дин ачастэ причинэ, ынкыт а кэзут болнав дупэ сорэ-са Тамар, кэч ера фечоарэ ши-й веня греу луй Амнон сэ-й факэ чева.
2І мучивсь Амнон, аж занедужав через свою сестру Тамару, вона бо ще була дївицею, й Амнону здавалось річчю неможною заподїяти їй що нечесне.
3Амнон авя ун приетен, нумит Ионадаб, фиул луй Шимея, фрателе луй Давид. Ши Ионадаб ера ун ом фоарте ширет.
3У Амнона ж та був приятель, на ймя Йонадаб, син Давидового брата Самаї, а був Ионадаб чоловік вельми хитрий.
4Ел й-а зис: „Пентру че те усучь дин зи ын зи, ту, фиул ымпэратулуй? Ну врей сэ-мь спуй?” Амнон й-а рэспунс: „Юбеск пе Тамар, сора фрателуй меу Абсалом.”
4І спитав його: Чого се ти так з кожнїм днем марнїєш, царевичу, чи не відкриєш менї? І відказав йому Амнон: Я люблю Тамару, сестру брата мого Абессалома.
5Ионадаб й-а зис: „Кулкэ-те ын пат ши фэ-те болнав. Кынд ва вени татэл тэу сэ те вадэ, сэ-й спуй: ‘Дэ вое сурорий меле Тамар сэ винэ сэ-мь дя сэ мэнынк; сэ-мь прегэтяскэ суб окий мей о мынкаре, ка с-о вэд ши с-о яу дин мына ей.’”
5І каже йому Йонадаб: Лягай у постелю твою та й прикинсь недужим, і як прийде твій панотець, щоб до тебе навідатись, то скажи йому: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди, та дала менї чого попоїсти! коли б вона перед очима менї що зготовила, щоб я бачив, так я попоїв би з її рук.
6Амнон с-а кулкат ши с-а фэкут болнав. Ымпэратул а венит сэ-л вадэ, ши Амнон а зис ымпэратулуй: „Те рог, сэ винэ сорэ-мя Тамар сэ факэ доуэ турте суб окий мей ши сэ ле мэнынк дин мына ей.”
6І лїг Амнон і прикинувсь недужим. Як же прийшов царь, щоб на його подивитись, каже Амнон цареві: Коли б оце моя сестра Тамара та прийшла сюди та зготовила перед віччу в мене дві лижки поливки, щоб менї з її рук іззʼїсти!
7Давид а тримис сэ спунэ Тамарей ынэунтрул одэилор ей: „Ду-те ын каса фрателуй тэу Амнон ши прегэтеште-й о мынкаре.”
7І послав Давид до дому до Тамари й повелїв сказати їй: Ось ійди до дому до брата твого Амнона та зготуй йому попоїсти.
8Тамар с-а дус ын каса фрателуй ей Амнон, каре ера кулкат. А луат плэмэдялэ, а фрэмынтат-о, а прегэтит турте ынаинтя луй ши ле-а копт;
8І пійшла Тамара до дому до брата свого Амнона, тим часом, як він лежав. І взяла муки, замісила й зготовила перед віччу в його поливки.
9луынд апой тигая, ле-а рэстурнат ынаинтя луй. Дар Амнон н-а врут сэ мэнынче. Ел а зис: „Скоатець пе тоатэ лумя афарэ.” Ши тоатэ лумя а ешит де ла ел.
9І взяла те, що зготовила, вилила й поставила перед ним. Він однак же не хотїв їсти, і каже Амнон: Нехай усї повиходять. І повиходили всї.
10Атунч, Амнон а зис Тамарей: „Аду-мь мынкаря ын одае ши с-о мэнынк дин мына та.” Тамар а луат туртеле пе каре ле фэкусе ши ле-а дус фрателуй сэу Амнон, ын одае.
10І каже Амнон Тамарі: Понеси їду в середню сьвітлицю, тодї їсти му з твоїх рук. Тамара взяла поливку, що зготовила, й понесла свойму братові Амнонові в сьвітлицю.
11Пе кынд и ле дэдя еа сэ ле мэнынче, ел а апукат-о ши й-а зис: „Вино, соро, ши кулкэ-те ку мине.”
11Як же подала йому їсти, він ухопив її та й каже їй: Ходїмо, ляж коло мене, сестро!
12Еа й-а рэспунс: „Ну, фрате, ну мэ нечинсти, кэч ну се фаче аша ын Исраел; ну фаче мишелия ачаста.
12І відказала вона йому: О, нї, братіку! Не безчести мене, бо так не водиться в Ізраїлї! Не чини такої божевільностї!
13Унде мэ вой дуче еу ку рушиня мя? Ши ту вей трече дрепт ун мишел ын Исраел. Акум, ворбеште, те рог, ымпэратулуй, ши ну се ва ымпотриви сэ фиу а та.”
13Куди бо я понесу мій сором? Ти ж будеш одним з божевільних в Ізраїлї. Лучче поговори з царем, він певно мене тобі не заборонить.
14Дар ел н-а врут с-о аскулте; а силит-о, а нечинстит-о ши с-а кулкат ку еа.
14Він однакже не хотїв нїчого слухати, а силоміць обезчестив її й пригорнувсь до неї.
15Апой Амнон а урыт-о фоарте мулт, май мулт декыт о юбисе. Ши й-а зис: „Скоалэ-те ши ду-те!”
15Потім же зненавидїв її глибокою ненавистю, й ненависть його була ще більша, нїж та любов, що почував до неї. От і звелїв їй Амнон: Уставай! йди собі геть!
16Еа й-а рэспунс: „Ну май мэри рэул пе каре л-ай фэкут изгонинду-мэ.”
16І відказала Тамара: Проганяти мене — се кривда була б гірша, нїж перва, що заподїяв єси менї. Він же не хотїв її слухати,
17Ел н-а врут с-о аскулте ши, кемынд бэятул каре-й служя, а зис: „Изгонеште де ла мине пе фемея ачаста, скоате-о афарэ ши ынкуе уша дупэ еа!”
17А кликнув хлопця свого та й звелїв: Виведи отсю від мене та й засунь двері за нею.
18Еа авя о рокие пестрицэ, кэч ачаста ера хайна пе каре о пуртау фетеле ымпэратулуй кытэ време ерау фечоаре. Служиторул луй Амнон а скос-о афарэ ши а ынкуят уша дупэ еа.
18На нїй же була ріжноцьвітня одежа, бо такі намітки носили царські дочки-дївицї. Як же служка вивів її надвір і засунув за нею двері,
19Тамар шь-а пресэрат ченушэ пе кап ши шь-а сфышият хайна пестрицэ; а пус мына ын кап ши а плекат ципынд.
19Посипала Тамара попелом голову собі й роздерла ріжноцьвітню намітку на собі й ймившися руками за голову, йшла тяжко ридаючи.
20Фрателе ей Абсалом й-а зис: „А стат фрателе тэу Амнон ку тине? Акум, соро, тачь, кэч есте фрателе тэу; ну те пря трече ку фиря дин причина ачаста.” Ши Тамар, немынгыятэ, а локуит ын каса фрателуй ей Абсалом.
20І озвавсь до неї брат її Абессалом: Чи не був твій брат Амнон із тобою? Мовчи ж тепер, сестро — се ж твій брат! Не приймай сієї речі так дуже до серця! От і пробувала Тамара самітня в господї в брата свого в Абессалома.
21Ымпэратул Давид а афлат тоате ачесте лукрурь ши с-а мыният фоарте таре.
21Дознавшися ж царь Давид про всю справу, закипів великим гнївом, та не хотїв печалити сина свого Амнона, любив бо його, бо се був у нього перворідень.
22Абсалом н-а ворбит нич бине, нич рэу ку Амнон, дар а ынчепут сэ-л ураскэ, пентру кэ нечинстисе пе сорэ-са Тамар.
22Абессалом же не промовив Амнонові нї слова, нї злого, нї доброго, та він ненавидїв Амнона за те, що збезчестив сестру його.
23Дупэ дой ань, пе кынд Абсалом авя тунсул оилор ла Баал-Хацор, лынгэ Ефраим, а пофтит пе тоць фиий ымпэратулуй.
23Як уплило два роки, сталося, що Абессалом справляв овечі пострижини в Баал-Газорі, в Ефраїмі, й запросив до себе Абессалом усїх царських синів.
24Абсалом с-а дус ла ымпэрат ши а зис: „Ятэ, робул тэу аре тунсул оилор; сэ винэ ымпэратул ши служиторий луй ла робул тэу.”
24Прийшов Абессалом і до царя та й каже: Твій раб справляє сьогоднї овечі постриги: коли б же й царь із усїм двором своїм прийшов до раба свого!
25Ши ымпэратул а зис луй Абсалом: „Ну, фиуле, ну вом вени тоць, ка сэ ну-ць фие греу.” Абсалом а стэруит де ел, дар ымпэратул н-а врут сэ се дукэ ши л-а бинекувынтат.
25І рече царь Абессаломові: Нї, синку! не подоба нам усїм гостювати, важко було б се на тебе. Той напирав на його, та він не схотїв ійти, лиш поблагословив його.
26Абсалом а зис: „Дэ вое мэкар фрателуй меу Амнон сэ винэ ку ной.” Ымпэратул й-а рэспунс: „Пентру че сэ винэ ел ку тине?”
26І промовив Абессалом: Коли ж не завгодно, так нехай хоч мій брат Амнон їде з нами. І рече йому царь: Чого йому з тобою їхати?
27Ын урма стэруинцелор луй Абсалом, ымпэратул а лэсат сэ мяргэ ку ел пе Амнон ши тоць фиий сэй.
27Як почав же Абессалом уговорювати, звелїв він Амнонові й усїм царським синам товаришувати йому. І справив Абессалом такий пир, що хоч би й цареві.
28Абсалом а дат урмэтоаря порункэ служиторилор сэй: „Луаць сяма, кынд се ва весели инима луй Амнон де вин ши кынд вэ вой зиче: ‘Ловиць пе Амнон!’ атунч сэ-л оморыць; сэ ну вэ темець де нимик. Оаре ну вэ порунческ еу? Фиць тарь ши арэтаци-вэ оамень де инимэ!”
28Прислузї ж своїй дав Абессалом такий наказ: Гледїть менї, як Амнон упється добре на винї, й я скажу вам: Убийте Амнона! так і стратьте його. Не бійтесь, се я дав наказ вам; будьте відважні й покажіте себе мужами.
29Служиторий луй Абсалом ау фэкут луй Амнон кум ле порунчисе Абсалом. Ши тоць фиий ымпэратулуй с-ау скулат, ау ынкэлекат фиекаре пе катырул луй ши ау фуӂит.
29І розправились Абессаломові слуги з Амноном по наказу Абессаломовому. Тодї посхоплювались усї царські сини, допали кожен свого мула та й повтїкали.
30Пе кынд ерау пе друм, а ажунс звонул ла Давид кэ Абсалом а учис пе тоць фиий ымпэратулуй ши кэ н-а май рэмас ничунул дин ей.
30Ще ж вони були в дорозї, а чутка долетїла вже до Давида: Отсе Абессалом повбивав усїх царських синів, всїх до ноги!
31Ымпэратул с-а скулат, шь-а рупт хайнеле ши с-а кулкат пе пэмынт, ши тоць служиторий луй стэтяу аколо ку хайнеле сфышияте.
31І встав царь, роздер одежу на собі та й простерсь на землю, й всї дворяне його, що стояли навкруги, пороздирали одїж на собі.
32Ионадаб, фиул луй Шимея, фрателе луй Давид, а луат кувынтул ши а зис: „Сэ ну крядэ домнул меу кэ тоць тинерий, фиий ымпэратулуй, ау фост учишь, кэч нумай Амнон а мурит; ачаста есте урмаря уней хотэрырь а луй Абсалом дин зиуа кынд Амнон а нечинстит пе сорэ-са Тамар.
32І промовив Йонадаб, син Давидового брата Самаї, та й каже: Пане мій, не думай, що повбивано всїх молодиків, царських синів! се тільки Амнона одного вбито, бо в Абессалома був той задум з того дня, як той збезчестив сестру його Тамару.
33Сэ ну се май мунчяскэ дар ымпэратул, домнул меу, ку гындул кэ тоць фиий ымпэратулуй ау мурит, кэч нумай Амнон а мурит.”
33Оце ж не допускай, мій царю й пане, до серця такої думки, що усї царські сини були повбивані, бо тільки один Амнон умер.
34Абсалом а фуӂит. Ши тынэрул пус де стражэ а ридикат окий ши с-а уйтат. Ши ятэ кэ о маре чатэ веня пе друмул динапоя луй, динспре мунте.
34Абессалом же втїк. Як споглянув же слуга, що сторогував на вежі, коли се много людей їде по дорозї на спаду гори. І прийшов вартовий й зʼясував цареві: Я бачив людей на дорозї Оронській на спаду гори.
35Ионадаб а зис ымпэратулуй: „Ятэ кэ вин фиий ымпэратулуй! Астфел се адевереште че спуня робул тэу.”
35І каже Йонадаб цареві: Бач, царські сини йдуть; як сказав раб твій, так і є воно.
36Пе кынд испрэвя ел ворба, ятэ кэ фиий ымпэратулуй ау венит. Ау ридикат гласул ши ау плынс, ши ымпэратул ши тоць служиторий луй ау плынс мулт.
36Тільки що сказав се, аж ось і прибули цареві сини, плачучи в голос. І плакав царь, і всї слуги його плакали великим плачем.
37Абсалом фуӂисе ши с-а дус ла Талмай, фиул луй Амихур, ымпэратул Гешурулуй. Ши Давид желя ын фиекаре зи пе фиул сэу.
37Абессалом же втїк і пійшов до Талмая Емиюденка, царя Гессурського. І плакав Давид по синові свойму всї днї.
38Абсалом а стат трей ань ла Гешур, унде се дусесе дупэ че фуӂисе.
38А Абессалом, коли втїк і прийшов у Гессур, то й перебув там три лїта.
39Ымпэратул Давид а ынчетат сэ май урмэряскэ пе Абсалом, кэч се мынгыясе де моартя луй Амнон.
39І не переслїдував Давид Абессалома, бо потїшився з часом по смертї Амнона.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.