1 Царів 20
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Daničić–Karadžić Bible (1868), Cyrillic
1Бенадад, царь Сирийський, зібрав усю військову силу свою; й з ним було трийцять і два князї з кіньми й колесницями; й пійшов, облїг Самарию й добував її.
1А Вен-Адад цар сирски скупи војску своју, и имаше са собом тридесет и два цара, и коње и кола; и отишавши опколи Самарију и стаде је бити.
2І послав посли в город до Ахаба, царя Ізраїлського,
2И посла посланике к Ахаву, цару Израиљевом у град,
3І повелїв сказати йому: Так говорить Бенадад: срібло твоє й золото твоє — воно моє, й твої молодицї й найлучші сини — мої.
3и поручи му: Овако вели Вен-Адад: Сребро твоје и злато твоје моје је, тако и жене твоје и твоји лепи синови моји су.
4І відповів царь Ізраїлський і сказав: Як кажеш, мій пане царю, я твій з усїм, що маю.
4А цар Израиљев одговори и рече: Као што си рекао, господару мој царе, ја сам твој и све што имам.
5Посли прийшли однакже знов й казали: Так мовляє Бенадад: Я посилав сказати тобі, що срібло твоє й золото твоє, й молодицї твої й синів твоїх мусиш оддати менї;
5А посланици опет дођоше и рекоше: Овако вели Вен-Адад: Послао сам к теби и поручио: Сребро своје и злато своје и жене своје и синове своје да ми даш.
6Тим то завтра о сїй добі пришлю до тебе людей моїх, щоб вони обшарили твою господу й господи підданих твоїх, і все, що вподобають, позабірали як власне своє.
6Зато ћу сутра у ово доба послати слуге своје к теби да прегледају кућу твоју и куће слуга твојих, и шта ти је год мило, они ће узети и однети.
7І скликав царь Ізраїлський всї громадські мужі в своїй землї та й каже їм: Бачите ясно, яке зло він задумав; він присилав до мене й зажадав моїх молодиць і дїтей, мого срібла й золота, та я не відказав йому.
7Тада дозва цар Израиљев све старешине земаљске и рече: Гледајте и видите како овај тражи зло; јер посла к мени по мене и по синове моје и по сребро моје и по злато моје, и ја му не браних.
8І відповіли йому всї громадські мужі й увесь люд: Не слухай й не згоджуйся.
8А све старешине и сав народ рекоше му: Не слушај га и не пристај.
9І каже він послам Бенададовим: Скажіте мойму панові, цареві: Все, про що ти присилав первим разом до слуги твого, вчиню; сього ж не можу вчинити. І пійшли посли й віднесли йому відповідь.
9И рече посланицима Вен-Ададовим: Кажите цару господару мом: Што си прво поручио слузи свом све ћу учинити; али ово не могу учинити. Тако отидоше посланици и однесоше му тај одговор.
10І прислав до його Бенадад, сказати: Нехай боги заподїють менї те й те, й ще більш причинять, коли пороху Самарийського стане на те, щоб узяти по жменї всїм людям, що я їх веду.
10А Вен-Адад посла к њему и поручи: Тако да ми учине богови и тако додаду! Неће бити доста праха од Самарије да свему народу који иде за мном допадне по једна грст.
11Царь же Ізраїлський відповів: Скажіть йому: хто підперізується (зброєю), нехай не хвалиться так, як той, хто розперізується.
11А цар Израиљев одговори и рече: Кажите: Нека се хвали онај који се опасује као онај који се распасује.
12Почувши сю відповідь саме тодї, як попивав із князями в своїх холодних шатрах, повелїв людям своїм: Облягайте місто! І вони облягли місто.
12А кад он то чу пијући с царевима под шаторима, рече слугама својим: Дижите се. И дигоше се на град.
13І ось приступив один пророк до Ахаба, царя Ізраїлського, й рече: Тако глаголе Господь: Чи бачиш оцю велику купу? Я сьогоднї подам її тобі в руки, щоб ти зрозумів, що я Господь.
13Тада гле, приступи један пророк к Ахаву цару Израиљевом, и рече: Овако вели Господ: Видиш ли све ово мноштво? Ево, ја ћу ти га дати у руке данас да познаш да сам ја Господ.
14І спитав Ахаб: Через кого? І відказав він: Так говорить Господь: Через людей, що під земськими начальниками. І спитав далїй: Хто розпічне битву? Відказав той: Ти.
14А Ахав рече: Преко кога? А он рече: Овако вели Господ: Преко момака кнезова земаљских. Опет рече: Ко ће заметнути бој? А он рече: Ти.
15І перелїчив він людей під земськими войтами, й найшлось їх двістї трийцять і два. Після їх же перелїчив увесь люд, усїх Ізрайлитян, сїм тисяч.
15Тада преброја момке кнезова земаљских, и беше их двеста и тридесет и два; после њих преброја сав народ, све синове Израиљеве, и беше их седам хиљада.
16І вирушили вони о півднї, тим часом як Бенадад напивавсь до пяна в холоднику з трийцятьма й двома князями, що прийшли йому на підмогу.
16И изиђоше у подне; а Вен-Адад пијући опи се у шаторима с тридесет и два цара који му дођоше у помоћ.
17Люде земських начальників вирушили перші. І вислав Бенадад, і сказали йому: Вирушили мужі з Самариї.
17И изиђоше прво момци кнезова земаљских; а Вен-Адад посла, и јавише му и рекоше: Изиђоше људи из Самарије.
18І повелїв він: Чи вийшли вони з мирним задумом, чи з боєвим, хапайте їх живцем.
18А он рече: Ако су изашли мира ради, похватајте их живе; ако су изашли на бој, похватајте их живе.
19Скоро ж вирушили з городу люде земських начальників і військо за ним, —
19И изиђоше из града момци кнезова земаљских, и војска за њима.
20Ударив кожен з них на свого противника. І повтїкали Сирийцї, Ізрайлитяне ж погнались за ними. А Бенадад, царь Сирийський, втїк на конї з кіннотою своєю.
20И сваки уби с којим се сукоби, те Сирци побегоше, а Израиљци их потераше. И Вен-Адад, цар сирски побеже на коњу с коњицима.
21Царь же Ізраїлський вирушив та й забрав конї й колесницї, й завдав Сирийцям великий побій.
21И цар Израиљев изиђе и поби коње и кола, и учини велик покољ међу Сирцима.
22І приступив пророк до царя Ізраїлського й рече йому: Держися мужно, міркуй й розваж, що тобі чинити, бо на той рік наступить знов на тебе царь Сирийський.
22Потом дође пророк к цару Израиљевом и рече му: Иди, буди храбар; и промисли и види шта ћеш чинити, јер ће до године опет доћи цар сирски на те.
23Слуги ж царя Сирийського говорили йому: Бог їх — се бог гір, тим вони взяли над нами гору; коли б ми бились із ними на поділлї, так певно б ми їх переважили;
23А цару сирском рекоше слуге његове: Њихови су богови горски богови, зато нас надјачаше; него да се бијемо с њима у пољу, за цело ћемо их надјачати.
24От же що зроби: відправ усїх царів із їх місць, а намість їх постав гетьманів;
24Учини дакле овако: Уклони те цареве с места њихових, и постави војводе место њих.
25І назатягай собі стілько війська, скільки погибло в тебе, й коней й колесниць, скільки було коней й колесниць, та й битись мемо з ними на поділлї, так певно подужаємо їх. І послухав він їх ради й вчинив так.
25Па скупи војску каква је била она која је изгинула, и коње какви су били они коњи, и кола као она кола; па да се побијемо с њима у пољу; зацело ћемо их надјачати. И послуша их, и учини тако.
26На другий год зібрав Бенадад Сирийцїв та й двинув під Афек на війну проти Ізраїля.
26А кад прође година, Вен-Адад преброја Сирце, и пође у Афек да војује на Израиља.
27Зібрались і Ізрайлитяне, й набравши живностї, вирушили їм на зустріч. І отаборились Ізрайлитяне навпроти них, як дві невеличкі козині купки, тим часом як Сирийцї вкрили землю.
27А синови Израиљеви пребројаше се, и понесавши хране изиђоше пред њих. И стадоше у логор синови Израиљеви према њима, као два мала стада коза, а Сирци беху прекрилили земљу.
28І прийшов Божий чоловік та й промовив до царя Ізраїлського: Тако глаголе Господь: За те, що Сирийцї мовляли: Господь є Богом нагірнїм, а не Богом подолянським, подам я тобі на поталу сю величезну купу, щоб ви зрозуміли, що я Господь.
28Тада дође човек Божји, и проговори цару Израиљевом, и рече: Овако вели Господ: Што Сирци рекоше да је Господ горски Бог а није Бог пољски, зато ћу ти дати у руке све ово мноштво велико да знате да сам ја Господ.
29І таборували вони один проти одного сїм день; на сьомий же день прийшло до бою, й вклали Ізрайлитяне одного дня Сирийцїв сто тисячей чоловіка піхоти.
29И стајаху у логору једни према другима седам дана; а седмог дана побише се, и синови Израиљеви побише Сираца сто хиљада пешака у један дан.
30Що ж позоставалось, повтїкали в город Афеку. Там же обваливсь мур на остальнїх двайцять і сїм тисячей чоловіка. Утїк же й Бенадад у місто та й бігав із однієї сьвітлицї в другу.
30А остали побегоше у град Афек, и паде зид на двадесет и седам хиљада људи који беху остали. И Вен-Адад побегав у град уђе у најтајнију клет.
31І кажуть йому слуги його: Ми зачували, що царі Ізраїлські милосердні; позволь же нам одягти чересла наші в вереттє, а на голови (шиї) взяти повороззя, та й пійти перед царя Ізраїлського; може, він зоставить тебе живим.
31А слуге му рекоше: Ево чули смо да су цареви дома Израиљевог милостиви цареви; да вежемо кострет око себе и да метнемо узице себи око вратова, па да изиђемо пред цара Израиљевог, да ако остави у животу душу твоју.
32От і попідперізувались вереттєм, а на голови взяли повороззя, й подались до царя Ізраїлського та й промовили: Твій слуга Бенадад звелїв тобі сказати: Зостав мене з душею! Відказує той: А він ще жив? Він мій брат.
32И везаше кострет око себе, и метнуше узице себи око вратова, и дођоше к цару Израиљевом и рекоше: Слуга твој Вен-Адад вели: Остави у животу душу моју. А он рече: Је ли још жив? Брат ми је.
33Люде сї взяли те за добрий знак і чимскорше підхопили слово з уст його та й промовили: Брат твій Бенадад. Він же каже: Йдїте й приведїть його. І вийшов до його Бенадад, і він посадив його на колесницю.
33А људи узеше то за добар знак, и одмах да би га ухватили за реч рекоше: Брат је твој Вен-Адад. А он рече: Идите, доведите га. Тада Вен-Адад изиђе к њему; а он га посади на своја кола.
34І сказав йому той: Городи, що позабірав отець мій у твого батька, я верну, й можна тобі мати в Дамаску базарі (про торги), як мій отець мав у Самариї; й я, вчинивши вмову, відїду собі. І вчинивши з ним умову, (Ахаб) відпустив його.
34Тада му рече Вен-Адад: Градове које је узео отац мој твом оцу, вратићу, и начини себи улице у Дамаску као што је отац мој учинио у Самарији. А он одговори: С том вером отпустићу те. И учини веру с њим, и отпусти га.
35Під той час один з пророчих мужів сказав, по наказу Господньому, свойму товаришові: Попобий мене! Той же затявсь бити його.
35Тада један између синова пророчких рече другом по речи Господњој: Биј ме. Али га онај не хте бити.
36І сказав він до його: За те, що не послухав єси слова Господнього, скоро пійдеш від мене, убє тебе лев. І як пійшов той від його, наскочив на його лев, та й убив його.
36А он му рече: Што не послуша глас Господњи, зато, ево кад отидеш од мене, лав ће те заклати. И кад отиде од њега, сукоби га лав и закла га.
37І зустрів він другого чоловіка та й каже: Попобий же мене! І попобив його другий до рани.
37Опет, нашав другог рече му: Биј ме. А онај га изби и израни га.
38Тодї пророк пійшов, зупинивсь на дорозї, де мусїв їхати царь, і зробив себе незнаним, повязавши повязю очі собі.
38Тада отиде пророк и стаде на пут куда ће цар проћи, и нагрди се пепелом по лицу.
39Коли ж царь переїздив мимо, покликнув він до царя й сказав: Раб твій ходив на війну, аж ось хтось відійшов на бік і привів до мене чоловіка та й каже: Постережи сього чоловіка; коли ж не встережеш, так оддаси за його свою душу, або мусиш одважити талант срібла.
39А кад цар пролажаше, он викну цара и рече: Твој слуга беше изашао у бој, а један дошавши доведе ми човека и рече: Чувај овог човека; ако ли га нестане, биће твоја душа за његову душу, или ћеш платити таланат сребра.
40Тим часом же, як твій раб робив то се, то те, той якось ізник. — Царь же Ізраїлський каже йому: Так говорить і твій вирок. Ти сам присудив його собі.
40А кад твој слуга имаше посла тамо амо, њега неста. Тада му рече цар Израиљев: То ти је суд, сам си одсудио.
41Він зняв хутенько повязь із очей, і царь впізнав його, що він із пророків.
41А он брже убриса пепео с лица, и цар Израиљев позна га да је један од пророка.
42Той же сказав йому: Тако глаголе Господь: Ти випустив із твоїх рук чоловіка, що підпав під мій проклін; за те буде душа твоя за його душу й твій нарід за його нарід.
42А он му рече: Овако вели Господ: Што си пустио из руку човека ког сам ја осудио да се истреби, душа ће твоја бити за његову душу и народ твој за његов народ.
43І подавсь царь Ізраїлський додому сумний й сердитий та й прибув у Самарию.
43И отиде цар Израиљев кући својој зловољан и љутит, и дође у Самарију.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.