Йова 9
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Smith–Van Dyck Arabic Bible (فان دايك)
1І відповів Йов і сказав:
1فَأَجَابَ أَيُّوبُ وَقَالَ:
2Правда! я знаю, що так; але як оправдаєсь чоловік перед Богом?
2«صَحِيحٌ. قَدْ عَلِمْتُ أَنَّهُ كَذَا، فَكَيْفَ يَتَبَرَّرُ ٱلْإِنْسَانُ عِنْدَ ٱللهِ؟
3А хоч би схотїв стати з ним на прю, то з тисячі й на одно не зʼумів би одказати.
3إِنْ شَاءَ أَنْ يُحَاجَّهُ، لَا يُجِيبُهُ عَنْ وَاحِدٍ مِنْ أَلْفٍ.
4Він серцем премудрий і великий силою; хто проти його вставав та й бував зʼупокоєн?
4هُوَ حَكِيمُ ٱلْقَلْبِ وَشَدِيدُ ٱلْقُوَّةِ. مَنْ تَصَلَّبَ عَلَيْهِ فَسَلِمَ؟
5Він переносить гори й не пізнають їх; він перевертає їх в гнїву свойму;
5ٱلْمُزَحْزِحُ ٱلْجِبَالَ وَلَا تَعْلَمُ، ٱلَّذِي يَقْلِبُهَا فِي غَضَبِهِ.
6Він рушає землю з її місця, і стовпи її колихаються;
6ٱلْمُزَعْزِعُ ٱلْأَرْضَ مِنْ مَقَرِّهَا، فَتَتَزَلْزَلُ أَعْمِدَتُهَا.
7Скаже сонцеві, — і не зійде, й на звізди печать покладає.
7ٱلْآمِرُ ٱلشَّمْسَ فَلَا تُشْرِقُ، وَيَخْتِمُ عَلَى ٱلنُّجُومِ.
8Він самий напинає небеса й ходить по валах морських.
8ٱلْبَاسِطُ ٱلسَّمَاوَاتِ وَحْدَهُ، وَٱلْمَاشِي عَلَى أَعَالِي ٱلْبَحْرِ.
9Він і Ведмедя саздав, Орийон і Плеяди, й зорі скриті на полуднї;
9صَانِعُ ٱلنَّعْشِ وَٱلْجَبَّارِ وَٱلثُّرَيَّا وَمَخَادِعِ ٱلْجَنُوبِ.
10Творить великі дива, недовідні, безлїчні.
10فَاعِلُ عَظَائِمَ لَا تُفْحَصُ، وَعَجَائِبَ لَا تُعَدُّ.
11Ось, він перейде попри мене, й не побачу його; промайне, й не замічу його.
11«هُوَذَا يَمُرُّ عَلَيَّ وَلَا أَرَاهُ، وَيَجْتَازُ فَلَا أَشْعُرُ بِهِ.
12Візьме, та хто заборонить йому? Хто скаже йому: що се ти робиш?
12إِذَا خَطَفَ فَمَنْ يَرُدُّهُ؟ وَمَنْ يَقُولُ لَهُ: مَاذَا تَفْعَلُ؟
13Коли Бог не одверне гнїву свого, впадуть перед ним володарі горді;
13ٱللهُ لَا يَرُدُّ غَضَبَهُ. يَنْحَنِي تَحْتَهُ أَعْوَانُ رَهَبَ.
14Як же менї відказувати йому та прибірати слова проти його?
14كَمْ بِٱلْأَقَلِّ أَنَا أُجَاوِبُهُ وَأَخْتَارُ كَلَامِي مَعَهُ؟
15Хоч би я й прав був, озиватись не буду, а вмоляти му суддю мого.
15لِأَنِّي وَإِنْ تَبَرَّرْتُ لَا أُجَاوِبُ، بَلْ أَسْتَرْحِمُ دَيَّانِي.
16Як би я покликнув, а він відповів менї, то я не поняв би віри, що мій голос вислухав той,
16لَوْ دَعَوْتُ فَٱسْتَجَابَ لِي، لَمَا آمَنْتُ بِأَنَّهُ سَمِعَ صَوْتِي.
17Що в хуртовинї мене поражає, й без вини мої рани намножує,
17ذَاكَ ٱلَّذِي يَسْحَقُنِي بِٱلْعَاصِفَةِ، وَيُكْثِرُ جُرُوحِي بِلَا سَبَبٍ.
18Та не дає менї спокійно й відотхнути, а без міри годує мене горем.
18لَا يَدَعُنِي آخُذُ نَفَسِي، وَلَكِنْ يُشْبِعُنِي مَرَائِرَ.
19Коли питати про силу, то він один могучий; коли же про суд, та хто зведе мене з ним?
19إِنْ كَانَ مِنْ جِهَةِ قُوَّةِ ٱلْقَوِيِّ، يَقُولُ: هَأَنَذَا. وَإِنْ كَانَ مِنْ جِهَةِ ٱلْقَضَاءِ يَقُولُ: مَنْ يُحَاكِمُنِي؟
20Буду я оправдуватись, то самі мої уста обвинуватять мене; як я безвинний, то він вину в менї знайде.
20إِنْ تَبَرَّرْتُ يَحْكُمُ عَلَيَّ فَمِي، وَإِنْ كُنْتُ كَامِلًا يَسْتَذْنِبُنِي.
21Так! я не винен; байдуже менї жити; нїзащо менї життє.
21«كَامِلٌ أَنَا. لَا أُبَالِي بِنَفْسِي. رَذَلْتُ حَيَاتِي.
22Все одно; тим то й сказав я, що він (як схоче) губить безвинного й беззаконного.
22هِيَ وَاحِدَةٌ. لِذَلِكَ قُلْتُ: إِنَّ ٱلْكَامِلَ وَٱلشِّرِّيرَ هُوَ يُفْنِيهِمَا.
23Як того вбиває одразу бичем, то з муки невинних сміється.
23إِذَا قَتَلَ ٱلسَّوْطُ بَغْتَةً، يَسْتَهْزِئُ بِتَجْرِبَةِ ٱلْأَبْرِيَاءِ.
24Земля оддана в руки безбожникам; він слїпить очі суддям її. А коли не він, то хто ж инший?
24ٱلْأَرْضُ مُسَلَّمَةٌ لِيَدِ ٱلشِّرِّيرِ. يُغَشِّي وُجُوهَ قُضَاتِهَا. وَإِنْ لَمْ يَكُنْ هُوَ، فَإِذًا مَنْ؟
25Днї мої хутші од гонця, — мчаться, не бачивши долї;
25أَيَّامِي أَسْرَعُ مِنْ عَدَّاءٍ، تَفِرُّ وَلَا تَرَى خَيْرًا.
26Мчаться, мов човни легкі, мов орел, що кидаєсь на здобич.
26تَمُرُّ مَعَ سُفُنِ ٱلْبَرْدِيِّ. كَنَسْرٍ يَنْقَضُّ إِلَى قَنَصِهِ.
27Як я скажу собі: забуду жалощі мої, виясню мій хмурий вид, підбодрю моє серце,
27إِنْ قُلْتُ: أَنْسَى كُرْبَتِي، أُطْلِقُ وَجْهِي وَأَتَبَلَّجُ،
28То знов муки мої лякають мене, знаю бо, що не признаєш мене безвинним;
28أَخَافُ مِنْ كُلِّ أَوْجَاعِي عَالِمًا أَنَّكَ لَا تُبَرِّئُنِي.
29А скоро я винуватий, так чого надармо й силкуватись?
29أَنَا مُسْتَذْنَبٌ، فَلِمَاذَا أَتْعَبُ عَبَثًا؟
30Хоч би я й снїгом обмивсь і найчистїйше очистив руки мої,
30وَلَوِ ٱغْتَسَلْتُ فِي ٱلثَّلْجِ، وَنَظَّفْتُ يَدَيَّ بِٱلْإِشْنَانِ،
31То й тодї ти трутиш мене в багно, та й одежа моя буде мною гидитись.
31فَإِنَّكَ فِي ٱلنَّقْعِ تَغْمِسُنِي حَتَّى تَكْرَهَنِي ثِيَابِي.
32Він бо не людина, як я, щоб я міг одповідати йому й йти вкупі з ним на суд!
32لِأَنَّهُ لَيْسَ هُوَ إِنْسَانًا مِثْلِي فَأُجَاوِبَهُ، فَنَأْتِي جَمِيعًا إِلَى ٱلْمُحَاكَمَةِ.
33І проміж нас нїякий посередник не стане, щоб положив руку на нас обох.
33لَيْسَ بَيْنَنَا مُصَالِحٌ يَضَعُ يَدَهُ عَلَى كِلَيْنَا.
34Нехай же відверне він від мене бича свого, й страх його нехай не лякає мене, —
34لِيَرْفَعْ عَنِّي عَصَاهُ وَلَا يَبْغَتْنِي رُعْبُهُ.
35А тодї я говорити му й не збоюсь його, бо я сам собою не такий.
35إِذًا أَتَكَلَّمُ وَلَا أَخَافُهُ، لِأَنِّي لَسْتُ هَكَذَا عِنْدَ نَفْسِي.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.