Йова 31
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Septuagint (Brenton Greek text, with Apocrypha)
1З очима моїми вчинив я вмову, щоб і не думати про дївицю.
1Διαθήκην ἐθέμην τοῖς ὀφθαλμοῖς μου, καὶ οὐ συνήσω ἐπὶ παρθένον.
2Бо й яка ж доля була б менї від Бога з висоти й яке наслїддє від Вседержителя з неба?
2Καὶ τί ἐμέρισεν ὁ Θεὸς ἄνωθεν, καὶ κληρονομία ἱκανοῦ ἐξ ὑψίστων;
3Чи ж не погибель безбожному, й не допуст лиходїєві?
3Οὐαί, ἀπώλεια τῷ ἀδίκῳ, καὶ ἀπαλλοτρίωσις τοῖς ποιοῦσιν ἀνομίαν.
4Та й чи ж не бачив він доріг моїх, — не лїчив всї ступнї мої?
4Οὐχὶ αὐτὸς ὄψεται ὁδόν μου, καὶ πάντα τὰ διαβήματά μου ἐξαριθμήσεται;
5Як я ходив у марнотї й неправдї, а нога моя квапила до омани, —
5Εἰ δὲ ἤμην πεπορευμένος μετὰ γελοιαστῶν, εἰ δὲ καὶ ἐσπούδασεν ὁ πούς μου εἰς δόλον·
6То нехай зважать мене на вазї правди й Бог розпізнає мою безвинність.
6Ἕσταμαι γὰρ ἐν ζυγῷ δικαίῳ, οἶδε δὲ ὁ Κύριος τὴν ἀκακίαν μου·
7Наколи ноги мої схибили з правої путї й серце моє ходило слїдом за очима моїми, та коли що небудь нечисте прилипло до рук моїх,
7Εἰ ἐξέκλινεν ὁ πούς μου ἐκ τῆς ὁδοῦ, εἰ δὲ καὶ τῷ ὀφθαλμῷ ἐπηκολούθησεν ἡ καρδία μου, εἰ δὲ καὶ ταῖς χερσί μου ἡψάμην δώρων,
8Так нехай я сїю, а їсть хто иншій, і нехай пагонцї мої вирвані будуть із коріннєм.
8σπείραιμι ἄρα καὶ ἄλλοι φάγοισαν, ἄῤῥιζος δὲ γενοίμην ἐπὶ γῆς.
9Як до чужої жони коли небудь серце моє загорілось, і я засїдавсь зрадливо під дверима в ближнього мого,
9Εἰ ἐξηκολούθησεν ἡ καρδία μου γυναικὶ ἀνδρὸς ἑτέρου, εἰ καὶ ἐγκάθετος ἐγενόμην ἐπὶ θύραις αὐτῆς,
10Так нехай жінка моя жорнить на другого, й нехай другі збиткуються над нею.
10ἀρέσαι ἄρα καὶ ἡ γυνή μου ἑτέρῳ, τὰ δὲ νήπιά μου ταπεινωθείη.
11Се ж бо й гріх і проступок, що під суд підпадає;
11Θυμὸς γὰρ ὀργῆς ἀκατάσχετος, τὸ μιᾶναι ἀνδρὸς γυναῖκα.
12Се той огонь, що жере аж до загуби, й він усе майно моє викоренив би до щаду.
12Πῦρ γάρ ἐστι καιόμενον ἐπὶ πάντων τῶν μερῶν, οὗδʼ ἂν ἐπέλθῃ ἐκ ῥιζῶν ἀπώλεσεν.
13Як би я нехтував право раба чи рабинї моєї, коли б вони правувались зо мною,
13Εἰ δὲ καὶ ἐφαύλισα κρίμα θεράποντός μου ἢ θεραπαίνης, κρινομένων αὐτῶν πρὸς μὲ,
14То що б я робив, коли б Бог встав і поглянув на мене, й що б я міг відказати йому?
14τί γὰρ ποιήσω ἐὰν ἔτασίν μου ποιῆται ὁ Κύριος; ἐὰν δὲ καὶ ἐπισκοπήν τινα, ἀπόκρισιν ποιήσομαι;
15Хиба ж бо не той, що мене збудував в утробі, збудував і його, й однако дав нам образ у матернім лонї?
15Πότερον οὐχ ὡς καὶ ἐγὼ ἐγενόμην ἐν γαστρὶ, καὶ ἐκεῖνοι γεγόνασι; γεγόναμεν δὲ ἐν τῇ αὐτῇ κοιλίᾳ.
16Хиба ж я відказував злиденним у їх просьбі, або томив очі вдові (дожидаючій помочи)?
16Ἀδύνατοι δὲ χρείαν ἥν ποτε εἶχον οὐκ ἀπέτυχον, χήρας δὲ τὸν ὀφθαλμὸν οὐκ ἐξέτηξα·
17Чи сам же я зʼїдав мій шматок хлїба, а не їв з його й сиротина?
17Εἰ δὲ καὶ τὸν ψωμόν μου ἔφαγον μόνος, καὶ οὐχὶ ὀρφανῷ μετέδωκα·
18Та ж він ріс у мене, як у батька, і ще з малку малого мого піклувавсь я вдовою.
18Ὅτι ἐκ νεότητός μου ἐξέτρεφον ὡς πατὴρ, καὶ ἐκ γαστρὸς μητρός μου ὡδήγησα·
19Як я побачу було кого погибаючого, або без одежі злидаря, що не мав чим прикритись, —
19Εἰ δὲ καὶ ὑπερεῖδον γυμνὸν ἀπολλύμενον, καὶ οὐκ ἠμφίασα αὐτόν·
20Чи ж не благословляли мене стегна його (за одежу), чи ж не обогрівала його вовна з отари моєї?
20Ἀδύνατοι δὲ εἰ μὴ εὐλόγησάν με, ἀπὸ δὲ κουρᾶς ἀμνῶν μοῦ ἐθερμάνθησαν οἱ ὦμοι αὐτῶν·
21Як на безбатьченка зняв я руку, хоч я знав, що мати му оборону в воротях (на судї),
21Εἰ ἐπῆρα ὀρφανῷ χεῖρα, πεποιθὼς ὅτι πολλή μοι βοήθεια περίεστιν·
22То нехай рамено моє відпаде од плеча, а рука моя відломиться від ліктя,
22Ἀποσταίη ἄρα ὁ ὦμός μου ἀπὸ τῆς κλειδός, ὁ δὲ βραχίων μου ἀπὸ τοῦ ἀγκῶνος συντριβείη.
23Бо страшна менї була б кара від Бога: я б перед величчю його не устоявся.
23Φόβος γὰρ Κυρίου συνέσχε με, ἀπὸ τοῦ λήμματος αὐτοῦ οὐχ ὑποίσω.
24Не вже ж покладав я в золотї опору мою, або промовляв до скарбу: ти надїя моя?
24Εἰ ἔταξα χρυσίον εἰς χοῦν μου, εἰ δὲ καὶ λίθῳ πολυτελεῖ ἐπεποίθησα,
25Чи ж я тїшився моїм статком великим, та що рука моя придбала багато?
25εἰ δὲ καὶ εὐφράνθην πολλοῦ πλούτου μου γενομένου, εἰ δὲ καὶ ἐπʼ ἀναριθμήτοις ἐθέμην χεῖρά μου·
26Дивлячись на сонце, як воно сяє, як той місяць велично пливе,
26Ἢ οὐχ ὁρῶμεν ἥλιον τὸν ἐπιθαύσκοντα ἐκλείποντα, σελήνην δὲ φθίνουσαν; οὐ γὰρ ἐπʼ αὐτοῖς ἐστί·
27Чи дав я увестись серцю мойму тайкома, та й чи ж цїлували уста мої (на їх шану) руку мою?
27Καὶ εἰ ἠπατήθη λάθρα ἡ καρδία μου, εἰ δὲ χεῖρά μου ἐπιθεὶς ἐπὶ στόματί μου ἐφίλησα.
28Та ж се був би проступок, підпадаючий під суд, бо тодї відрікся б я Бога Всевишнього.
28Καὶ τοῦτό μοι ἄρα ἀνομία ἡ μεγίστη λογισθείη, ὅτι ἐψευσάμην ἐναντίον Κυρίου τοῦ ὑψίστου.
29Чи радїв я з погибелї ворога мого, або веселився, коли постигло його нещастє?
29Εἰ δὲ καὶ ἐπιχαρὴς ἐγενόμην πτώματι ἐχθρῶν μου, καὶ εἶπεν ἡ καρδία μου, εὖγε.
30Нї! я нїколи не дав устам моїм волї, грішити, проклинаючи душу його.
30Ἀκούσαι ἄρα τὸ οὖς μου τὴν κατάραν μου, θρυληθείην δὲ ἄρα ὑπὸ λαοῦ μου κακούμενος.
31Чи не говорила ж челядь шатра мого: хто ж не наситився б мясом його?
31Εἰ δὲ καὶ πολλάκις εἶπον αἱ θεράπαιναί μου, τίς ἄν δῴη ἡμῖν τῶν σαρκῶν αὐτοῦ πλησθῆναι; λίαν μου χρηστοῦ ὄντος·
32Приходень нїколи не ночував на улицї; двері мої отвирав я всякому, хто мимо проходив.
32Ἔξω δὲ οὐκ ηὐλίζετο ξένος, ἡ δὲ θύρα μου παντὶ ἐλθόντι ἀνέῳκτο·
33Коли б я робом людським таїв проступки мої, й скривав у грудях хиби мої,
33Εἰ δὲ καὶ ἁμαρτὼν ἀκουσίως ἔκρυψα τὴν ἁμαρτίαν μου·
34То менї страшно було б перед громадою, й погорда краян лякала б мене, й я мовчав би та й не виходив за двері.
34Οὐ γὰρ διετράπην πολυοχλίαν πλήθους, τοῦ μὴ ἐξαγορεῦσαι ἐνώπιον αὐτῶν· εἰ δὲ καὶ εἴασα ἀδύνατον ἐξελθεῖν θύραν μου κόλπῳ κενῷ·
35О, коли б то хтось переслухав мене! Се моє бажаннє, щоб Вседержитель дав відповідь менї, а оборонник мій все те списав!
35Τίς δῴη ἀκούοντά μου; χεῖρα δὲ Κυρίου εἰ μὴ ἐδεδοίκειν· συγγραφὴν δὲ ἣν εἶχον κατά τινος,
36Я носив би той запис на плечах моїх, і вкладав собі, як вінець;
36ἐπʼ ὤμοις ἂν περιθέμενος στέφανον ἀνεγίνωσκον,
37Я б виявив йому кожний ступінь мій, а наближався б до його, мов до князя.
37καὶ εἰ μὴ ῥῆξας αὐτὴν ἀπέδωκα, οὐθὲν λαβὼν παρὰ χρεωφειλέτου·
38Коли поле моє проти мене кричало, і загони його на мене нарікали;
38Εἰ ἐπʼ ἐμοί ποτε ἡ γῆ ἐστέναξεν, εἰ δὲ καὶ οἱ αὔλακες αὐτῆς ἔκλαυσαν ὁμοθυμαδόν·
39Коли їв я вроджай його та й не віддячив за його, й томив життє робітників,
39Εἰ δὲ καὶ τὴν ἰσχὺν αὐτῆς ἔφαγον μόνος ἄνευ τιμῆς, εἰ δὲ καὶ ψυχὴν κυρίου τῆς γῆς ἐκλαβὼν ἐλύπησα·
40То нехай замість пшеницї росте в мене осетий, а замість ячменю — кукіль! І скінчились слова Йовові.
40Ἀντὶ πυροῦ ἄρα ἐξέλθοι μοι κνίδη, ἀντὶ δὲ κριθῆς βάτος. Καὶ ἐπαύσατο Ἰὼβ ῥήμασιν.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.