Жидів 10
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)
1Маючи бо закон тїнь будучих благ, а не самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.
1For the law having a shadow of the good things to come, not the very image of the things; by the selfsame sacrifices which they offer continually every year, can never make the comers thereunto perfect:
2Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись.
2For then they would have ceased to be offered: because the worshippers once cleansed should have no conscience of sin any longer:
3А в них що року (робить ся) спомни гріхів.
3But in them there is made a commemoration of sins every year.
4Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.
4For it is impossible that with the blood of oxen and goats sin should be taken away.
5Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: „Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси.
5Wherefore when he cometh into the world, he saith: Sacrifice and oblation thou wouldest not: but a body thou hast fitted to me:
6Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.
6Holocausts for sin did not please thee.
7Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже.‟
7Then said I: Behold I come: in the head of the book it is written of me: that I should do thy will, O God.
8Сказавши вище: „Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси,‟ котрі по закону приносять ся,
8In saying before, Sacrifices, and oblations, and holocausts for sin thou wouldest not, neither are they pleasing to thee, which are offered according to the law.
9потім рече: „Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже.‟ Зносить перве, щоб друге поставити.
9Then said I: Behold, I come to do thy will, O God: he taketh away the first, that he may establish that which followeth.
10По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.
10In the which will, we are sanctified by the oblation of the body of Jesus Christ once.
11І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.
11And every priest indeed standeth daily ministering, and often offering the same sacrifices, which can never take away sins.
12Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога,
12But this man offering one sacrifice for sins, for ever sitteth on the right hand of God,
13дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його.
13From henceforth expecting, until his enemies be made his footstool.
14Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.
14For by one oblation he hath perfected for ever them that are sanctified.
15Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:
15And the Holy Ghost also doth testify this to us. For after that he said:
16„Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв‟, глаголе Господь: „Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,
16And this is the testament which I will make unto them after those days, saith the Lord. I will give my laws in their hearts, and on their minds will I write them:
17і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже.‟
17And their sins and iniquities I will remember no more.
18А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.
18Now where there is a remission of these, there is no more an oblation for sin.
19Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,
19Having therefore, brethren, a confidence in the entering into the holies by the blood of Christ;
20дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм,
20A new and living way which he hath dedicated for us through the veil, that is to say, his flesh,
21і Єрея великого над домом Божим,
21And a high priest over the house of God:
22приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;
22Let us draw near with a true heart in fulness of faith, having our hearts sprinkled from an evil conscience, and our bodies washed with clean water.
23держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв)
23Let us hold fast the confession of our hope without wavering (for he is faithful that hath promised),
24і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,
24And let us consider one another, to provoke unto charity and to good works:
25не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.
25Not forsaking our assembly, as some are accustomed; but comforting one another, and so much the more as you see the day approaching.
26Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,
26For if we sin wilfully after having the knowledge of the truth, there is now left no sacrifice for sins,
27а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.
27But a certain dreadful expectation of judgment, and the rage of a fire which shall consume the adversaries.
28Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:
28A man making void the law of Moses, dieth without any mercy under two or three witnesses:
29Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?
29How much more, do you think he deserveth worse punishments, who hath trodden under foot the Son of God, and hath esteemed the blood of the testament unclean, by which he was sanctified, and hath offered an affront to the Spirit of grace?
30Знаємо Того, хто промовив: „Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь‟; і знов: „Господь судити ме людей своїх.‟
30For we know him that hath said: Vengeance belongeth to me, and I will repay. And again: The Lord shall judge his people.
31Страшно впасти в руки Бога живого.
31It is a fearful thing to fall into the hands of the living God.
32Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,
32But call to mind the former days, wherein, being illuminated, you endured a great fight of afflictions.
33то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.
33And on the one hand indeed, by reproaches and tribulations, were made a gazingstock; and on the other, became companions of them that were used in such sort.
34Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.
34For you both had compassion on them that were in bands, and took with joy the being stripped of your own goods, knowing that you have a better and a lasting substance.
35Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.
35Do not therefore lose your confidence, which hath a great reward.
36Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.
36For patience is necessary for you; that, doing the will of God, you may receive the promise.
37Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.
37For yet a little and a very little while, and he that is to come, will come, and will not delay.
38„А праведний з віри жив буде,‟ і: „Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його.‟
38But my just man liveth by faith; but if he withdraw himself, he shall not please my soul.
39Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.
39But we are not the children of withdrawing unto perdition, but of faith to the saving of the soul.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.