Езекиел 21
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic scriptTranslation
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic script
Kulish and Puluj Bible (1905)
1Ши кувынтул Домнулуй мь-а ворбит астфел:
1І надійшло до мене слово Господнє:
2„Фиул омулуй, ынтоарче-ць фаца спре Иерусалим ши ворбеште ымпотрива локурилор сфинте, пророчеште ымпотрива цэрий луй Исраел!
2Сину чоловічий! повернись лицем проти Ерусалиму й проповідуй проти сьвятинь, й пророкуй проти землї Ізраїлської
3Спуне цэрий луй Исраел: ‘Аша ворбеште Домнул: «Ятэ, ам неказ пе тине, Ымь вой траӂе сабия дин тякэ ши вой нимичи ку десэвыршире ын мижлокул тэу пе чел неприхэнит ши пе чел рэу.
3І скажи землї Ізраїлській: Так говорить Господь Бог: Ось, я — на тебе, й добуду меча мого з піхви та й повигублюю в тебе праведного й безбожного.
4Пентру кэ вряу сэ нимическ ку десэвыршире дин мижлокул тэу пе чел неприхэнит ши пе чел рэу, сабия Мя ва еши дин тякэ, пентру ка сэ ловяскэ орьче фэптурэ, де ла мязэзи пынэ ла мязэноапте.
4На те, щоб вигубити в тебе й праведного й безбожного, вдарить меч мій із піхви проти всякого тїла від полудня та й до півночі.
5Ши орьче фэптурэ ва шти кэ Еу, Домнул, Мь-ам скос сабия дин тякэ ши ну се ва май ынтоарче ынапой ын еа.»’
5І зрозуміє всяке тїло, що то я, Господь, добув із піхви меча мого й він уже туди не вернеться.
6Ши ту, фиул омулуй, ӂемь! Ку рэрункий здробиць ши ку амэрэчуня ын суфлет, ӂемь суб привириле лор!
6Ти ж, сину чоловічий, стогни, наче б костї в крижах твоїх ломались, стогни гірко перед їх очима.
7Ши, дакэ те вор ынтреба: ‘Пентру че ӂемь?’, сэ рэспунзь: ‘Пентру кэ вине о весте… Кынд ва вени, тоате инимиле се вор ынспэймынта, тоате мыниле вор слэби, тоате суфлетеле се вор мыхни ши тоць ӂенункий се вор топи ка апа!… Ятэ кэ вине, а сосит’, зиче Домнул Думнезеу.”
7І як питати муть у тебе: Чого стогнеш? скажи: від того, що чую, — і заниє всяке серце, й усї руки поопускаються, й струхлїє всяка душа, й усї колїна, наче вода, задрожать. Ось, воно прийде й справдиться, говорить Господь Бог.
8Кувынтул Домнулуй мь-а ворбит астфел:
8І надійшло до мене Господнє слово:
9„Фиул омулуй, пророчеште ши спуне: ‘Аша ворбеште Домнул.’ Зи: ‘Сабия, да, сабия есте аскуцитэ ши луструитэ.
9Сину чоловічий! пророкуй і скажи: Так говорить Господь Бог — скажи: Меч, меч — нагострений і вичищений!
10Есте аскуцитэ пентру мэчел ши луструитэ ка сэ лучяскэ!… О, сабие, ту тай тоягул де кырмуире ал фиулуй меу, каре несокотеште орьче лемн…
10Вигострений, щоб багато стинати; вичищений, щоб блищав, наче блискавиця. Хиба нам радуватись, що мечу сина мого всяке дерево нї-за-що?
11А дат-о ла луструит ка с-о апуче ку мына; есте аскуцитэ сабия ши луструитэ ка сэ ынармезе мына челуй че мэчелэреште.’
11Я дав його вичистити, щоб узяти в руку; вже вигострений той меч і вичищений, щоб віддати його в руку вбиваючому.
12Стригэ ши ваитэ-те, фиул омулуй! Кэч есте скоасэ ымпотрива попорулуй Меу, ымпотрива тутурор воевозилор луй Исраел, каре сунт даць прадэ сабией ымпреунэ ку попорул Меу; де ачея, бате-те пе коапсэ!
12Стогни й голоси, сину чоловічий, бо він ійде проти мого люду, проти всїх князїв Ізрайлевих. Подано їх під меч вкупі з моїм людом; тим то ударься об поли руками.
13Да, ынчеркаря с-а фэкут. Ши че ва фи дакэ тоягул ачеста де кырмуире каре несокотеште тотул ва фи нимичит?”, зиче Домнул Думнезеу.
13Бо він уже витрібуваний. Йому нї-за-що й жезло; воно не устоїть, говорить Господь Бог.
14„Ши ту, фиул омулуй, пророчеште ши бате дин мынь! Ловитуриле сабией сэ фие ындоите, ынтреите! Есте сабия де мэчел, сабия мэчелулуй челуй маре, каре ый урмэреште дин тоате пэрциле.
14Ти ж, сину чоловічий, пророкуй і сплесни руками; меч той подвоїться й потроїться; се меч на тих, що мають погинути, на побиваннє великого, він добереться в середину осад їх.
15Ка сэ арунк гроаза ын инимь, ка сэ ынмулцеск пе чей ловиць, де ачея ам трас сабия, аменинцынду-й ла тоате порциле лор. Вай, е фэкутэ сэ фулӂере ши аскуцитэ пентру мэчел!
15Щоб серця струхлїли, та й щоб полягло як найбільше, то я поуставляю у кожних воротях грізного меча. Ой горе! він блищить блискавкою, — вигострений до бою.
16Стрынӂе-ць путериле, сабие, ынтоарче-те ла дряпта! Ашазэ-те, ынтоарче-те ла стынга! Ындряптэ-ць аскуцишул ын тоате пэрциле!
16Рубай-сїчи праворуч, побивай лїворуч, усюди, куди сягоне лезво твоє!
17Ши Еу вой бате дин мынь де букурие ши Ымь вой потоли урӂия. Еу, Домнул, ворбеск!”
17І сам я плескати му руками й угашу досаду мою; я, Господь, сказав се.
18Кувынтул Домнулуй мь-а ворбит астфел:
18І надійшло Господнє слово до мене:
19„Фиул омулуй, кроеште-ць доуэ друмурь пе унде сэ трякэ сабия ымпэратулуй Бабилонулуй! Амындоуэ требуе сэ ясэ дин ачеяшь царэ. Фэ ун семн пе друм, фэ-л ла ынчепутул друмулуй каре дуче ынтр-о четате.
19Ти ж, сину чоловічий, начеркни собі два шляхи, якими має йти меч царя Вавилонського. Із однієї землї мають оба виходити. І начеркни шляхову ручку при починї шляху, що веде в міста.
20Сэ фачь унул дин ачесте друмурь аша ка сабия сэ винэ ла Раба, четатя копиилор луй Амон, ши пе челэлалт, аша ка сабия сэ винэ ын Иуда, ла Иерусалим, четатя ынтэритэ.
20Начеркни шлях, яким ійти мечеві на Раву Аммонїйську й в Юдею, в утверджений Ерусалим, —
21Кэч ымпэратул Бабилонулуй стэ ла рэскруче, ла капэтул челор доуэ друмурь, ка сэ дя ку бобий; ел скутурэ сэӂециле, ынтрябэ терафимий ши черчетязэ фикатул.
21Бо царь Вавилонський стоїть на роздорожжі при починї двох шляхів, а щоб угадати, перемішує (в сагайдацї) стріли, питає в терафима, зазирає в печінку.
22Сорцул каре есте ын дряпта луй ынсямнэ Иерусалимул, унде вор требуи сэ ридиче бербечь, сэ дя порункэ пентру мэчел ши сэ скоатэ стригэте де рэзбой; вор ридика бербечь ымпотрива порцилор, вор ридика ынтэритурь ши вор фаче шанцурь де апэраре.
22По правій руцї в його жереб, що ворожить: у Ерусалим, щоб там поставити тарани, отворити уста до боєвих криків, взивати голосно до побою, поставити тарани проти брами, насипати вал, побудувати облягові башти.
23Копиий луй Исраел ну вэд ын ачаста декыт ниште врэжиторий дешарте, ей, каре ау фэкут журэминте минчиноасе. Дар ымпэратул Бабилонулуй ышь адуче аминте де нелеӂюиря лор, аша кэ вор фи приншь.
23Сеся ворожба буде видаватись ув очах їх пустою; та позаяк вони поклялись були, то він пригадав про їх віроломність, і постановив його здобути.
24Де ачея, аша ворбеште Домнул Думнезеу: ‘Пентру кэ вэ фэлиць ку нелеӂюиря воастрэ, вэдинду-вэ фэрэделеӂиле, арэтынду-вэ пэкателе ын тоате фаптеле воастре; пентру кэ вэ фэлиць ку еле, вець фи приншь де мына луй!
24Тим то ось як говорить Господь Бог: Позаяк ви самі пригадуєте беззаконства ваші, чините явними проступки ваші, і всїми вчинками вашими гріхи свої на вид виставляєте й усе те самі пригадуєте, то й мусите попастись у ворожі руки.
25Ши ту, домн нелеӂюит, гата сэ фий учис, домн ал луй Исраел, а кэруй зи вине токмай кынд нелеӂюиря есте ла кулме!
25Ти ж, негідний, безбожний князю Ізрайлїв, що на тебе прийшов день твій, і твоїй безбожностї настав конець, —
26Аша ворбеште Домнул Думнезеу: «Ла о парте ку митра, жос кунуна ымпэрэтяскэ! Ну май есте кум а фост. Че есте плекат ва фи ынэлцат ши че есте ынэлцат ва фи плекат!
26Так говорить Господь Бог: Здійми з голови корону, скинь царський вінець! се вже минулось: угору пійде низьке, униз високе!
27Вой да жос кунуна, о вой да жос, о вой да жос. Дар лукрул ачеста ну ва авя лок декыт ла вениря Ачелуя каре аре дрепт ла еа ши ын мына кэруя о вой ынкрединца.»’
27Скину, скину, скину, й не буде його, покіль прийде той, що має до його право й кому віддам його!
28Ши ту, фиул омулуй, пророчеште ши спуне: ‘Аша ворбеште Домнул Думнезеу деспре копиий луй Амон ши деспре окара лор.’ Спуне: ‘Сабия, да, сабия есте скоасэ пентру мэчел; есте луструитэ пентру нимичире, ка сэ лучяскэ!
28А тепер, сину чоловічий, пророкуй і промов: Так говорить Господь Бог про Аммонїї і насьміхи їх, і скажи: Меч, меч уже добутий на вбиваннє, вичищений до затрачування, щоб блищав блискавицею, —
29Ын мижлокул ведениилор ку каре те ыншалэ ей ши ын мижлокул пророчиилор минчиноасе пе каре ци ле фак ей, те вор фаче сэ казь ынтре трупуриле моарте але челор рэй, а кэрор зи вине токмай кынд нелеӂюиря лор есте ла кулме.
29Щоб тим часом, як тебе обдурюють пустими видивами й марними ворожбами, — й тебе прилучено до тих постинаних безбожників, що їх день прийшов, коли їх безбожностї конець настане.
30Багэ-ць сабия ынапой ын тякэ! Ын локул ын каре ай фост фэкут, ын цара та де наштере, те вой жудека!
30Сховати ж його назад у піхву? Нї, на тому місцї, де сотворено тебе, у землї, де постав єси, — там я буду судити тебе,
31Ымь вой вэрса мыния песте тине, вой суфла ымпотрива та ку фокул урӂией Меле ши те вой да ын мыниле унор оамень каре ну лукрязэ декыт ла нимичире.
31І зжену на тобі досаду мою, дихну на тебе огнем пересердя мого та й подам тебе на поталу людям жорстоким, що вправні в убиванню.
32Вей фи арс де фок; сынӂеле тэу ва курӂе ын мижлокул цэрий! Ну-шь вор май адуче аминте де тине! Кэч Еу, Домнул, ам ворбит.’”
32Пійдеш на пожир огня, кров твоя розлиється по землї, не буде й згадки про тебе; я бо, Господь, сказав так.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.