Еремії 6
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Cornilescu Bible (1924), Cyrillic script
1Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель.
1Фуӂиць, копий ай луй Бениамин, фуӂиць дин мижлокул Иерусалимулуй, сунаць дин трымбицэ ла Текоа, ридикаць ун семн ла Бет-Хакерем! Кэч де ла мязэноапте се веде венинд о ненорочире ши ун маре прэпэд.
2Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову.
2Пе фрумоаса ши субцирика фийкэ а Сионулуй о нимическ!
3Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє.
3Ла еа вин пэсторий ку турмеле лор, ышь ынтинд кортуриле ын журул ей ши ышь паште фиекаре партя луй.”
4Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь.
4„Прегэтици-вэ с-о батець! Хайдем! Сэ не суим зиуа-н амяза маре!… Вай де ной, кэч зиуа скаде ши умбреле де сярэ се лунӂеск.
5Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її!
5Хайдем сэ не суим ноаптя! Ши сэ-й дэрымэм каселе ымпэрэтешть!”
6Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства.
6Кэч аша ворбеште Домнул оштирилор: „Тэяць копачь ши ридикаць шанцурь ымпотрива Иерусалимулуй! Ачаста есте четатя каре требуе педепситэ, кэч ын мижлокул ей есте нумай апэсаре.
7Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем — повсячасно кривда й знущаннє.
7Кум цышнеск апеле динтр-о фынтынэ, аша цышнеште рэутатя ей дин еа; ну се ауде ын еа декыт силничие ши прэпэд; дуреря ши рэниле Ымь избеск фэрэ курмаре привириле.
8Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй.
8Я ынвэцэтурэ, Иерусалиме, ка ну кумва сэ Мэ депэртез де тине ши сэ фак дин тине ун пустиу, о царэ нелокуитэ!”
9Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші.
9Аша ворбеште Домнул оштирилор: „Вор кулеӂе рэмэшицеле луй Исраел кум се кулег чоркинеле рэмасе динтр-о вие. Пунець дин ноу мына пе еа, ка ши кулегэторул пе млэдице.”
10До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє — се в них жарт; не любе воно їм.
10Куй сэ ворбеск ши пе чине сэ яу мартор ка сэ м-аскулте? Урекя лор есте нетэятэ ымпрежур ши ну сунт ын старе сэ я аминте. Ятэ, Кувынтул Домнулуй есте о окарэ пентру ей ши ну ле плаче де ел.
11Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним.
11Еу сунт аша де плин де мыния Домнулуй, кэ н-о пот опри. „Тоарн-о песте копилул де пе улицэ ши песте адунэриле тинерилор. Кэч ши бэрбатул, ши неваста вор фи приншь, ши бэтрынул, ши чел ынкэркат де зиле.
12Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь.
12Каселе лор вор трече ын стэпыниря алтора, огоареле ши невестеле лор, де асеменя, кынд Ымь вой ынтинде мына асупра локуиторилор цэрий”, зиче Домнул.
13Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника — всї витворяють оману.
13„Кэч де ла чел май мик пынэ ла чел май маре, тоць сунт лакомь де кыштиг; де ла пророк пынэ ла преот, тоць ыншалэ.
14Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: „Спасеннє!‟ мир! а нїякого мира нема.
14Лягэ ын кип ушуратик рана фийчей попорулуй Меу, зикынд: ‘Паче! Паче!’ Ши тотушь ну есте паче!
15Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.
15Сунт даць де рушине, кэч сэвыршеск урычунь, ши тотушь ну рошеск ши ну штиу де рушине. Де ачея вор кэдя ымпреунэ ку чей че кад, вор фи рэстурнаць кынд ый вой педепси”, зиче Домнул.
16Так говорить Господь: Зʼупинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо.
16Аша ворбеште Домнул: „Стаць ын друмурь, уйтаци-вэ ши ынтребаць каре сунт кэрэриле челе векь, каре есте каля чя бунэ: умблаць пе еа, ши вець гэси одихнэ пентру суфлетеле воастре!” Дар ей рэспунд: „Ну врем сэ умблэм пе еле!”
17Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати.
17„Ам пус ниште стрэжерь песте вой: ‘Фиць ку луаре аминте ла сунетул трымбицей!’” Дар ей рэспунд: „Ну врем сэ фим ку луаре аминте!”
18Оце ж слухайте, народи, й знай, громадо, що з ними буде.
18„Де ачея, аскултаць, нямурь, ши луаць сяма ла че ли се ва ынтымпла, адунаре а попоарелор!
19Слухай, земле! се я наведу лихолїттє на сей люд, — овощ мислей їх; бо вони на мої слова не вважали, а науку мою відпихали.
19Аскултэ ши ту, пэмынтуле! Ятэ, вой адуче песте попорул ачеста о ненорочире каре ва фи родул гындурилор луй, кэч н-ау луат аминте ла Кувинтеле Меле ши ау несокотит Леӂя Мя.
20Що менї кадило з Себи, та пахуще зїллє здалека? Всепаленнєм од вас і жертвами вашими я гидую.
20Че невое ам Еу де тэмыя каре вине дин Себа, де трестия мироситоаре динтр-о царэ депэртатэ? Ардериле воастре де тот ну-Мь плак ши жертфеле воастре ну-Мь сунт плэкуте.”
21Тим же то так говорить Господь: Ось, я положу сим людям спотику на дорозї, і спотикнуться об її й батьки й сини, та й сусїд погибне з сусїдом.
21Де ачея, аша ворбеште Домнул: „Ятэ, вой пуне ынаинтя попорулуй ачестуя ниште петре де потикнире, де каре се вор лови ымпреунэ пэринць ши фий, вечинь ши приетень, ши вор пери.”
22Так говорить Господь: Се йде народ із північньої землї, й великий люд підіймається з найдальшого кутка землї;
22Аша ворбеште Домнул: „Ятэ кэ вине ун попор дин цара де ла мязэноапте, ун ням маре се ридикэ де ла марӂиниле пэмынтулуй.
23Несуть лука й списа. Жорстокі вони, не змилосердяться; ревуть, як море, йдуть комонником збройно, як один чоловік, воювати тебе, дочко Сионова.
23Ей поартэ арк ши сулицэ; сунт кумплиць ши фэрэ милэ; гласул лор урлэ ка маря; сунт кэларе пе кай ши гата де луптэ, ка ун ом прегэтит де рэзбой, ымпотрива та, фийкэ а Сионулуй!”
24Почули ми вістку про них, та й руки в нас помлїли, туга обняла нас, тремтимо, як породїля.
24Ла вуетул апропиерий лор, мыниле ни се слэбеск, не апукэ гроаза, ка дуреря уней фемей каре наште.
25Не виходьте в поле, й не ходїть по дорозї: меч бо в руцї в ворога, страхіттє навкруги.
25Ну ешиць ын огоаре ши ну мерӂець пе друмурь! Кэч аколо есте сабия врэжмашулуй, рэспындинд спайма де жур ымпрежур!
26Ой ти, дочко мого люду! підпережись веретом, посип себе попелом, заридай, заплач гірко, як по синові одинчикові: незабаром нападе на нас погубник.
26Фийка попорулуй меу, акоперэ-те ку ун сак ши тэвэлеште-те ын ченушэ, желеште-те ка дупэ сингурул тэу фиу, варсэ лакримь, лакримь амаре! Кэч пе неаштептате вине пустииторул песте ной.
27Пробником поставив я тебе в людей моїх, щоб ти розізнав і вислїдив путь їх.
27„Те пусесем де пазэ песте попорул Меу, ка о четэцуе, ка сэ ле куношть ши сэ ле черчетезь каля.
28Всї вони упрямі зрадники, живуть неправдою; се мідь і залїзо вони, — всї попсовані.
28Тоць сунт ниште рэзврэтиць, ниште бырфиторь, арамэ ши фер, тоць сунт ниште стрикаць.
29Міх перестав роздувати, огонь пожер олово; плавильник плавив надармо: ледачі не віддїлились.
29Фоалеле ард, плумбул есте топит де фок; деӂяба курэцеск, кэч згура ну се дезлипеште.
30Вибракованим сріблом звати муть їх, бо Господь відкинув їх.
30Де ачея се вор нуми арӂинт лепэдат, кэч Домнул й-а лепэдат.”
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.