Acts 23
King James Version with ApocryphaTranslation
King James Version with Apocrypha
Kulish and Puluj Bible (1905)
1And Paul, earnestly beholding the council, said, Men and brethren, I have lived in all good conscience before God until this day.
1Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всїй добрій совістї перед Богом до сього дня.
2And the high priest Ananias commanded them that stood by him to smite him on the mouth.
2Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице.
3Then said Paul unto him, God shall smite thee, thou whited wall: for sittest thou to judge me after the law, and commandest me to be smitten contrary to the law?
3Тодї рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити?
4And they that stood by said, Revilest thou God’s high priest?
4Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш?
5Then said Paul, I wist not, brethren, that he was the high priest: for it is written, Thou shalt not speak evil of the ruler of thy people.
5Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.
6But when Paul perceived that the one part were Sadducees, and the other Pharisees, he cried out in the council, Men and brethren, I am a Pharisee, the son of a Pharisee: of the hope and resurrection of the dead I am called in question.
6Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликнув у радї: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надїю воскресення мертвих мене судять.
7And when he had so said, there arose a dissension between the Pharisees and the Sadducees: and the multitude was divided.
7Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і роздїлилась громада.
8For the Sadducees say that there is no resurrection, neither angel, nor spirit: but the Pharisees confess both.
8Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, нї ангела, нї духа, а Фарисеї визнають обох.
9And there arose a great cry: and the scribes that were of the Pharisees’ part arose, and strove, saying, We find no evil in this man: but if a spirit or an angel hath spoken to him, let us not fight against God.
9Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом.
10And when there arose a great dissension, the chief captain, fearing lest Paul should have been pulled in pieces of them, commanded the soldiers to go down, and to take him by force from among them, and to bring him into the castle.
10І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.
11And the night following the Lord stood by him, and said, Be of good cheer, Paul: for as thou hast testified of me in Jerusalem, so must thou bear witness also at Rome.
11Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.
12And when it was day, certain of the Jews banded together, and bound themselves under a curse, saying that they would neither eat nor drink till they had killed Paul.
12Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що нї їсти муть, нї пити муть, доки не вбють Павла.
13And they were more than forty which had made this conspiracy.
13Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.
14And they came to the chief priests and elders, and said, We have bound ourselves under a great curse, that we will eat nothing until we have slain Paul.
14Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла.
15Now therefore ye with the council signify to the chief captain that he bring him down unto you to morrow, as though ye would enquire something more perfectly concerning him: and we, or ever he come near, are ready to kill him.
15Тепер же ви дайте знати тисячникові й радї, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.
16And when Paul’s sister’s son heard of their lying in wait, he went and entered into the castle, and told Paul.
16Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові.
17Then Paul called one of the centurions unto him , and said, Bring this young man unto the chief captain: for he hath a certain thing to tell him.
17Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому.
18So he took him, and brought him to the chief captain, and said, Paul the prisoner called me unto him , and prayed me to bring this young man unto thee, who hath something to say unto thee.
18Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі.
19Then the chief captain took him by the hand, and went with him aside privately, and asked him , What is that thou hast to tell me?
19Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити менї?
20And he said, The Jews have agreed to desire thee that thou wouldest bring down Paul to morrow into the council, as though they would enquire somewhat of him more perfectly.
20Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотїли лучче розпитатись про него.
21But do not thou yield unto them: for there lie in wait for him of them more than forty men, which have bound themselves with an oath, that they will neither eat nor drink till they have killed him: and now are they ready, looking for a promise from thee.
21Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.
22So the chief captain then let the young man depart, and charged him, See thou tell no man that thou hast shewed these things to me.
22Тисячник же відпустив хлопця, звелївши нїкому не казати, що се виявив єси передо мною.
23And he called unto him two centurions, saying, Make ready two hundred soldiers to go to Cæsarea, and horsemen threescore and ten, and spearmen two hundred, at the third hour of the night;
23І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотнї воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотнї стрельцїв на третю годину ночи;
24And provide them beasts, that they may set Paul on, and bring him safe unto Felix the governor.
24і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цїлого до старости Феликса.
25And he wrote a letter after this manner:
25Написав же й лист такого змісту:
26Claudius Lysias unto the most excellent governor Felix sendeth greeting.
26Клавдий Лизия вельможному старостї Феликсові: радуй ся.
27This man was taken of the Jews, and should have been killed of them: then came I with an army, and rescued him, having understood that he was a Roman.
27Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв його, довідавшись, що він Римлянин.
28And when I would have known the cause wherefore they accused him, I brought him forth into their council:
28Хотївши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх,
29Whom I perceived to be accused of questions of their law, but to have nothing laid to his charge worthy of death or of bonds.
29і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та нїякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.
30And when it was told me how that the Jews laid wait for the man, I sent straightway to thee, and gave commandment to his accusers also to say before thee what they had against him. Farewell.
30Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелївши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров.
31Then the soldiers, as it was commanded them, took Paul, and brought him by night to Antipatris.
31Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.
32On the morrow they left the horsemen to go with him, and returned to the castle:
32А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок.
33Who, when they came to Cæsarea, and delivered the epistle to the governor, presented Paul also before him.
33Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старостї, поставили перед ним і Павла.
34And when the governor had read the letter , he asked of what province he was. And when he understood that he was of Cilicia;
34Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї,
35I will hear thee, said he, when thine accusers are also come. And he commanded him to be kept in Herod’s judgment hall.
35слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.