Romans 9
Berean Standard BibleTranslation
Berean Standard Bible
Kulish and Puluj Bible (1905)
1I speak the truth in Christ; I am not lying, as confirmed by my conscience in the Holy Spirit.
1Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,
2I have deep sorrow and unceasing anguish in my heart.
2що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.
3For I could wish that I myself were cursed and cut off from Christ for the sake of my brothers, my own flesh and blood,
3Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;
4the people of Israel. Theirs is the adoption as sons; theirs the divine glory and the covenants; theirs the giving of the law, the temple worship, and the promises.
4вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
5Theirs are the patriarchs, and from them proceeds the human descent of Christ, who is God over all, forever worthy of praise! Amen.
5їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.
6It is not as though God’s word has failed. For not all who are descended from Israel are Israel.
6Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7Nor because they are Abraham’s descendants are they all his children. On the contrary, “Through Isaac your offspring will be reckoned.”
7анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.
8So it is not the children of the flesh who are God’s children, but it is the children of the promise who are regarded as offspring.
8Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.
9For this is what the promise stated: “At the appointed time I will return, and Sarah will have a son.”
9Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10Not only that, but Rebecca’s children were conceived by one man, our father Isaac.
10Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11Yet before the twins were born or had done anything good or bad, in order that God’s plan of election might stand,
11ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),
12not by works but by Him who calls, she was told, “The older will serve the younger.”
12сказано їй, що більший служити ме меншому,
13So it is written: “Jacob I loved, but Esau I hated.”
13яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.
14What then shall we say? Is God unjust? Certainly not!
14Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15For He says to Moses: “I will have mercy on whom I have mercy, and I will have compassion on whom I have compassion.”
15Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16So then, it does not depend on man’s desire or effort, but on God’s mercy.
16Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17For the Scripture says to Pharaoh: “I raised you up for this very purpose, that I might display My power in you, and that My name might be proclaimed in all the earth.”
17Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.
18Therefore God has mercy on whom He wants to have mercy, and He hardens whom He wants to harden.
18Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19One of you will say to me, “Then why does God still find fault? For who can resist His will?”
19Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
20But who are you, O man, to talk back to God? Shall what is formed say to Him who formed it, “Why did You make me like this?”
20Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?
21Does not the potter have the right to make from the same lump of clay one vessel for special occasions and another for common use?
21Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22What if God, intending to show His wrath and make His power known, bore with great patience the vessels of His wrath, prepared for destruction?
22Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23What if He did this to make the riches of His glory known to the vessels of His mercy, whom He prepared in advance for glory—
23і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24including us, whom He has called not only from the Jews, but also from the Gentiles?
24як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25As He says in Hosea: “I will call them ‘My People’ who are not My people, and I will call her ‘My Beloved’ who is not My beloved,”
25Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
26and, “It will happen that in the very place where it was said to them, ‘You are not My people,’ they will be called ‘sons of the living God.’”
26І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27Isaiah cries out concerning Israel: “Though the number of the Israelites is like the sand of the sea, only the remnant will be saved.
27Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28For the Lord will carry out His sentence on the earth thoroughly and decisively.”
28скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.
29It is just as Isaiah foretold: “Unless the Lord of Hosts had left us descendants, we would have become like Sodom, we would have resembled Gomorrah.”
29І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30What then will we say? That the Gentiles, who did not pursue righteousness, have obtained it, a righteousness that is by faith;
30Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
31but Israel, who pursued a law of righteousness, has not attained it.
31Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
32Why not? Because their pursuit was not by faith, but as if it were by works. They stumbled over the stumbling stone,
32Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
33as it is written: “See, I lay in Zion a stone of stumbling and a rock of offense; and the one who believes in Him will never be put to shame.”
33Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.