Луки 14

1І сталось, як прийшов Він у господу до одного із старших Фарисейських у суботу їсти хлїб, були й вони, назираючи Його.

2І ось один чоловік у водянцї був перед Ним.

3І озвавшись Ісус, рече до законників та Фарисеїв, глаголючи: Чи годить ся в суботу сцїляти?

4Вони ж мовчали. І взявши сцїлив його, та й відпустив.

5І, озвавшись до них, рече: В кого з вас осел або віл упаде в колодязь, чи зараз не витягне його субітнього дня?

6І не змогли вони відказати Йому знов проти сього.

7Сказав же до запрошених приповість, постерігши, як перві місця вибирають, глаголючи до них:

8Коли запрошений ти від кого на весїллє, то не сїдай на первому місцї, щоб часом поважнїщий тебе не був запрошений від него,

9і прийшовши той, хто запросив тебе й його, не сказав тобі: Дай сьому місце; а тодї доведеть ся тобі з соромом останнє місце заняти.

10Нї, коли ти запрошений, прийшовши сїдай на останньому місцї, щоб, як прийде, хто запросив тебе, сказав тобі: Друже, сїдай вище. Тодї буде тобі слава перед тими, що сидять з тобою.

11Бо кожен, хто нести меть ся вгору, принизить ся, хто ж принизуєть ся, пійде вгору.

12Рече ж і тому, що запросив його: Коли справляєш обід або вечерю, не клич приятелїв твоїх, нї братів твоїх, нї сусїд багатих; щоб часом і вони тебе не запросили, й не було тобі відплати.

13Нї, коли справляєш гостину, запрошуй убогих, калїк, кривих, слїпих;

14то будеш блажен, бо не мають чим віддати тобі; віддасть ся бо тобі у воскресенню праведних.

15Почувши ж се один з сидячих з Ним, каже Йому: Блажен, хто їсти ме хлїб у царстві Божім.

16Він же рече йому: Один чоловік справив вечерю велику, та й запросив многих;

17і післав слугу свого часу вечері сказати запрошеним: Ійдїть, бо вже все готове.

18І почали рядом відпрошуватись усї. Первий сказав йому: Поле купив я, то мушу пійти та подивитись на него. Прошу тебе, вибач менї.

19А другий сказав: Пять ярем волів купив я, і йду спробувати їх. Прошу тебе, вибач менї.

20А знов другий сказав: Я одруживсь, тому й не можу прийти.

21І прийшовши слуга той, оповів панові своєму. Тодї прогнївившись господар, рече слузї своєму: Вийди хутко на дороги та на улицї городські, та вбогих, та калїк, та кривих, та слїпих поприводь сюди.

22І рече слуга: Пане, сталось, як звелїв єси, та й ще є місце.

23І рече пан до слуги: Вийди на шляхи та на загороди, та й силуй увійти, щоб повна була господа моя.

24Глаголю бо вам, що нїхто з чоловіків тих запрошених не покоштує моєї вечері.

25Ійшло ж із Ним пребагато народу; й обернувшись рече до них:

26Коли хто приходить до мене, й не зненавидить батька свого, й матїр, і жінку, й дїти, й братів, і сестер, та ще й свою душу, не може учеником моїм бути.

27І хто не носить хреста свого й не ходить слїдом за мною, не може бути учеником моїм.

28Хто бо з вас, задумавши башту будувати, перше сївши не полїчить видатку, чи має на скінченнє?

29щоб часом, як положить він основину, та не спроможеть ся скінчити, всї, дивлячись, не стали сьміятись із него, кажучи:

30Що сей чоловік почав будувати, та й не спроміг ся скінчити.

31Або який цар, ідучи на войну, ударити на другого царя, сївши перше не порадить ся, чи можливо з десятьма тисячами устояти проти того, хто з дванайцятьма тисячами йде на него.

32Коли ж нї, то ще як той далеко, посли піславши, просить примирря.

33Так оце всякий з вас, хто не відцураєть ся від усього свого достатку, не може моїм учеником бути.

34Добро сіль; коли ж сіль звітріє, то чим приправити?

35Нї в землю, нї в гній не годить ся вона; геть викидають її. Хто має уші слухати, нехай слухає.