Луки 15

1Приближували ся ж до Него всї митники й грішники, слухати Його.

2І нарекали Фарисеї та письменники, кажучи: Що сей грішників приймає і їсть із ними.

3Сказав же до них приповість сю, глаголючи:

4Которий чоловік з вас, мавши сотню овечок, та загубивши одну з них, не зоставить девятьдесять і девять у степу, та не пійде за загубленою, доки знайде її?

5А знайшовши, положить на плечі собі, радїючи.

6І, прийшовши до дому, скликає другів та сусїд, кажучи їм: Радуйтесь зо мною, бо я знайшов овечку мою загублену.

7Глаголю вам, що оттак радість буде на небі над одним грішником каючим ся, більше нїж над девятьдесять і девятьма праведниками, котрим не треба покаяння.

8Або котора жінка, мавши десять драхім, коли згубить драхму одну, не сьвітить сьвітла, та не вимітає хати, та не шукає пильно, доки знайде?

9А знайшовши кличе подруг та сусїдок, кажучи: Радуйтесь зо мною, бо я знайшла драхму, що була згубила.

10Так, глаголю вам, радість буде перед ангелами Божими над одним грішником каючим ся.

11Рече ж: Один чоловік мав два сини,

12і сказав молодший з них батькові: Отче, дай менї частину маєтку, що впадає менї. І роздїлив їм прожиток.

13І не по многих днях, зібравши все молодший син, відʼїхав у землю далеку, та й протратив там маєток свій, живучи блудно.

14Як же проїв усе, настала голоднеча велика в землї тій; і почав він терпіти недостаток.

15І пійшовши пристав до одного з міщан землї тієї; і післав той його на поля свої пасти свинї.

16І бажав він сповнити живіт свій лушпиннєм, що їли свинї, та й нїхто не давав йому.

17Опамятавшись же, сказав: Скільки наймитів у батька мого надто мають хлїба! я ж голодом погибаю.

18Уставши, пійду до батька мого, й скажу йому: Отче, згрішив я на небо й перед тобою,

19і вже недостоєн зватись сином твоїм; прийми мене як одного з наймитів твоїх.

20І вставши пійшов до батька свого. Ще ж він далеко був, побачив його батько його, й змилосердивсь, і побігши упав на шию йому, й поцїлував його.

21Каже ж йому син: Отче, згрішив я на небо й перед тобою, і вже не достоєн зватись сином твоїм.

22Каже ж батько до слуг своїх: принесїть шату найпершу та й одягнїть його; й дайте перстень на руку йому, й чоботи на ноги;

23і, привівши теля годоване, заколїть і ївши веселїмось:

24бо сей син мій мертвий був, та й ожив; згинув був, та й знайшов ся. І почали веселитись.

25Був же син його старший на полї, і, як ідучи зближавсь до господи, почув сьпіви да танцї.

26І покликавши одного з слуг, питав, що б се було таке.

27Той же каже йому: Що брат твій прийшов, і заколов батько твій теля годоване, що здорового його прийняв.

28Розсердив ся ж і не схотїв увійти. Оце ж батько його вийшовши просив його.

29Він же, озвавшись, рече батькові: Ось стільки лїт служу тобі, й нїколи заповідї твоєї не переступив, та й нїколи менї не дав єси козеняти, щоб з приятелями моїми повеселитись;

30як же син твій сей, проївши свій прожиток з блудницями, прийшов, заколов єси йому теля годоване.

31Він же рече йому: Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє;

32веселити ж ся і радувати ся треба було, що брат твій сей мертвий був, та й ожив, і згинув був, та й знайшов ся.