Acts 27
World English BibleTranslation
World English Bible
Kulish and Puluj Bible (1905)
1When it was determined that we should sail for Italy, they delivered Paul and certain other prisoners to a centurion named Julius, of the Augustan band.
1Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.
2Embarking in a ship of Adramyttium, which was about to sail to places on the coast of Asia, we put to sea, Aristarchus, a Macedonian of Thessalonica being with us.
2І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
3The next day, we touched at Sidon. Julius treated Paul kindly and gave him permission to go to his friends and refresh himself.
3А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
4Putting to sea from there, we sailed under the lee of Cyprus, because the winds were contrary.
4А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
5When we had sailed across the sea which is off Cilicia and Pamphylia, we came to Myra, a city of Lycia.
5І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.
6There the centurion found a ship of Alexandria sailing for Italy, and he put us on board.
6А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.
7When we had sailed slowly many days, and had come with difficulty opposite Cnidus, the wind not allowing us further, we sailed under the lee of Crete, opposite Salmone.
7Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,
8With difficulty sailing along it we came to a certain place called Fair Havens, near the city of Lasea.
8і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
9When much time had passed and the voyage was now dangerous because the Fast had now already gone by, Paul admonished them
9Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,
10and said to them, “Sirs, I perceive that the voyage will be with injury and much loss, not only of the cargo and the ship, but also of our lives.”
10кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
11But the centurion gave more heed to the master and to the owner of the ship than to those things which were spoken by Paul.
11Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.
12Because the haven was not suitable to winter in, the majority advised going to sea from there, if by any means they could reach Phoenix and winter there, which is a port of Crete, looking southwest and northwest.
12Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.
13When the south wind blew softly, supposing that they had obtained their purpose, they weighed anchor and sailed along Crete, close to shore.
13Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
14But before long, a stormy wind beat down from shore, which is called Euroclydon.
14Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
15When the ship was caught and couldn’t face the wind, we gave way to it and were driven along.
15Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.
16Running under the lee of a small island called Clauda, we were able, with difficulty, to secure the boat.
16На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,
17After they had hoisted it up, they used cables to help reinforce the ship. Fearing that they would run aground on the Syrtis sand bars, they lowered the sea anchor, and so were driven along.
17котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
18As we labored exceedingly with the storm, the next day they began to throw things overboard.
18А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
19On the third day, they threw out the ship’s tackle with their own hands.
19А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
20When neither sun nor stars shone on us for many days, and no small storm pressed on us, all hope that we would be saved was now taken away.
20Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
21When they had been long without food, Paul stood up in the middle of them and said, “Sirs, you should have listened to me, and not have set sail from Crete and have gotten this injury and loss.
21Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
22Now I exhort you to cheer up, for there will be no loss of life among you, but only of the ship.
22А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
23For there stood by me this night an angel, belonging to the God whose I am and whom I serve,
23Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
24saying, ‘Don’t be afraid, Paul. You must stand before Caesar. Behold, God has granted you all those who sail with you.’
24глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.
25Therefore, sirs, cheer up! For I believe God, that it will be just as it has been spoken to me.
25Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.
26But we must run aground on a certain island.”
26Мусимо бо до острова якогось пристати.
27But when the fourteenth night had come, as we were driven back and forth in the Adriatic Sea, about midnight the sailors surmised that they were drawing near to some land.
27Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
28They took soundings and found twenty fathoms. After a little while, they took soundings again, and found fifteen fathoms.
28і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
29Fearing that we would run aground on rocky ground, they let go four anchors from the stern, and wished for daylight.
29І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
30As the sailors were trying to flee out of the ship and had lowered the boat into the sea, pretending that they would lay out anchors from the bow,
30Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,
31Paul said to the centurion and to the soldiers, “Unless these stay in the ship, you can’t be saved.”
31сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
32Then the soldiers cut away the ropes of the boat and let it fall off.
32Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
33While the day was coming on, Paul begged them all to take some food, saying, “Today is the fourteenth day that you wait and continue fasting, having taken nothing.
33Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.
34Therefore I beg you to take some food, for this is for your safety; for not a hair will perish from any of your heads.”
34Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
35When he had said this and had taken bread, he gave thanks to God in the presence of all; then he broke it and began to eat.
35Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.
36Then they all cheered up, and they also took food.
36Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.
37In all, we were two hundred seventy-six souls on the ship.
37Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.
38When they had eaten enough, they lightened the ship, throwing out the wheat into the sea.
38А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
39When it was day, they didn’t recognize the land, but they noticed a certain bay with a beach, and they decided to try to drive the ship onto it.
39Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
40Casting off the anchors, they left them in the sea, at the same time untying the rudder ropes. Hoisting up the foresail to the wind, they made for the beach.
40І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
41But coming to a place where two seas met, they ran the vessel aground. The bow struck and remained immovable, but the stern began to break up by the violence of the waves.
41Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
42The soldiers’ counsel was to kill the prisoners, so that none of them would swim out and escape.
42Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.
43But the centurion, desiring to save Paul, stopped them from their purpose, and commanded that those who could swim should throw themselves overboard first to go toward the land;
43Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
44and the rest should follow, some on planks and some on other things from the ship. So they all escaped safely to the land.
44а остальнї, — хто на дошках, а хто на чому з корабля. І сталось так, що всї спаслись на землю.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.