Judges 11
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)Translation
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)
Kulish and Puluj Bible (1905)
1There was at that time Jephte the Galaadite, a most valiant man and a warrior, the son of a woman that was a harlot, and his father was Galaad.
1Галаадїй Ефтай був чоловік хоробрий; він родився од блудницї; в Галаадї родився Ефтай.
2Now Galaad had a wife of whom he had sons: who after they were grown up, thrust out Jephte, saying: Thou canst not inherit in the house of our father, because thou art born of another mother.
2І як жона Галаадова народила йому сини, а сини її повиростали, прогнали вони Ефтая і сказали йому: Тобі в нашій родинї нема наслїддя з нами: бо ти син другої жінки.
3Then he fled and avoided them and dwelt in the land of Tob: and there were gathered to him needy men, and robbers, and they followed him as their prince.
3От і зник Ефтай од братів своїх, і пробував у землї Тоб: і зібрались там круг Ефтая волокити та й ходили за ним.
4In those days the children of Ammon made war against Israel.
4Після якогось часу розпочали Аммонїї війну з Ізраїлем.
5And as they pressed hard upon them, the ancients of Galaad went to fetch Jephte out of the land of Tob to help them:
5Як же розпочали Аммонїї з Ізраїлем війну, пійшла старшина Галаадська, щоб узяти Ефтая з Тоб-землї.
6And they said to him: Come thou and be our prince, and fight against the children of Ammon.
6І мовляли вони до Ефтая: Іди до нас та й гетьмануй над нами, й будемо воювати з Аммонїями.
7And he answered them: Are not you the men that hated me, and cast me out of my father’s house, and now you are come to me constrained by necessity?
7Відказує Ефтай начальникам Галаадським: Хиба ж то не ви зворогували на мене і прогнали з моєї родини?
8And the princes of Galaad said to Jephte: For this cause we are now come to thee, that thou mayst go with us, and fight against the children of Ammon, and be head over all the inhabitants of Galaad.
8Старшина ж Галаадська промовила до Ефтая: Тому ж то тепер ми й прийшли до тебе, й коли пійдеш з нами та воювати меш із Аммонїями, так будеш головою над нами, над усїма осадниками Галаадськими.
9Jephte also said to them: If you be come to me sincerely, that I should fight for you against the children of Ammon, and the Lord shall deliver them into my band, shall I be your prince?
9І відказав Ефтай старшинї Галаадській: Коли мене вернете, щоб воював я Аммонїїв і Господь віддасть їх у мої руки, то чи справдї буду я в вас головою?
10They answered him: The Lord who heareth these things, he himself is mediator and witness that we will do as we have promised.
10І відказали Галаадські начальники Ефтайові: Нехай буде Господь сьвідком між нами, що ми так вчинимо, як ти оце сказав.
11Jephte therefore went with the princes of Galaad, and all the people made him their prince. And Jephte spoke all his words before the Lord in Maspha.
11Пійшов тодї Ефтай з старшиною Галаадською, і настановив його народ головою й гетьманом над собою, й принїс Ефтай усї свої бажання перед Господа в Массифі.
12And he sent messengers to the king of the children of Ammon, to say in his name, What hast thou to do with me, that thou art come against me, to waste my land?
12І послав Ефтай посли до царя Аммонїйського з таким наказом: Що тобі до мене, що наступаєш на мене, щоб мою землю пустошити війною?
13And he answered them: I Because Israel took away my land when he came up out of Egypt, from the confines of the Arnon unto the Jaboc and the Jordan: now therefore restore the same peaceably to me.
13І відказав царь Аммонїйський послам Ефтайовим: Ізраїль, ідучи з Египту, відняв у мене землю від Арнону до Ябоку й до Йорданї, так верни її тепер подобру.
14And Jephte again sent word by them, and commanded them to say to the king of Ammon:
14І послав Ефтай удруге посли до царя Аммонїйського,
15Thus saith Jephte: Israel did not take away the land of Moab, nor the land of the children of Ammon:
15І наказав їм промовити: От що каже Ефтай: Ізраїль не відіймав у Моабіїв та в Аммонїїв їх землї;
16But when they came up out of Egypt, he walked through the desert to the Red Sea and came into Cades.
16А як ійшов із Египту, і дійшов степом до Червоного моря, й прийшов у Кадес,
17And he sent messengers to the king of Edom, saying: Suffer me to pass through thy land. But he would not condescend to his request. He sent also to the king of Moab, who likewise refused to give him passage. He abode therefore in Cades,
17Дак вислав посли до царя Едомського з просьбою: дозволь менї перейти через твою землю! Та царь Едомський не вволив його волї. Так само послано було й до царя Моабійського, та не схотїв і той; тож пробував Ізраїль у Кадесї,
18And went round the land of Edom at the side, and the land of Moab: and came over against the east coast of the land of Moab, and camped on the other side of the Arnon: and he would not enter the bounds of Moab.
18І йшов собі пустинею, обійшов землю Едом і землю Моаб, і дійшов сим робом до займища на востоцї від Моабу, й таборували вони по тім боцї Арнону та й не ступили ступнем на Моабове займище: Арнон бо становить гряницю Моабську.
19So Israel sent messengers to Sehon king of the Amorrhites, who dwelt in Hesebon, and they said to him: Suffer me to pass through thy land to the river.
19І послав Ізраїль посли до Аморійського царя, Сигона, у Гесбон; і звелїв Ізраїль сказати йому: дозволь нам пройти через твою землю!
20But he also despising the words of Israel, suffered him not to pass through his borders: but gathering an infinite multitude, went out against him to Jasa, and made strong opposition.
20Сигон же не згодився пустити Ізраїля через своє займище, а скупив до купи ввесь народ свій, отаборивсь під Яазою та й ударив на Ізраїля.
21And the Lord delivered him with all his army into the hands of Israel, and he slew him, and possessed all the land of the Amorrhite the inhabitant of that country,
21І Господь, Бог Ізраїльський, подав Сигона й увесь люд його на поталу Ізраїлеві, і він побив їх, і одержав Ізраїль в наслїддє всю землю Аморія, що жив у нїй;
22And all the coasts thereof from the Arnon to the Jaboc, and from the wilderness to the Jordan.
22Сим робом одержали вони все займище Аморійське від Арнону до Ябоку, й від пустинї до Йорданї.
23So the Lord the God of Israel destroyed the Amorrhite, his people of Israel fighting against him, and wilt thou now possess this land?
23Оце ж прогнав Господь, Бог Ізрайлів, Аморіїв перед своїм людом Ізраїлем, а ти хочеш увійти в його державу?
24Are not those things which thy god Chamos possesseth, due to thee by right? But what the Lord our God hath obtained by conquest, shall be our possession:
24Хиба ж ти не вживаєш те, що дав тобі Хамос, бог твій? Тож і ми ужиткуємо все те, що Господь, Бог наш, дав нам в наслїдню державу.
25Unless perhaps thou art better than Balac the son of Sephor king of Moab: or canst shew that he strove against Israel and fought against him,
25Або хиба ти луччий за Балака Зипоренка, царя Моабського? Чи ж він судивсь із Ізраїлем або воювавсь із ним?
26Whereas he hath dwelt in Hesebon, and the villages thereof, and in Aroer, and its villages, and in all the cities near the Jordan, for three hundred years. Why have you for so long a time attempted nothing about this claim?
26Уже триста год, як осївсь Ізраїль у Гесбонї і в займищах його, ув Ароері і по всїх його городах, по обох боках Арнону: чом же ви за ввесь той час не віднїмали їх?
27Therefore I do not trespass against thee, but thou wrongest me by declaring an unjust war against me. The Lord be judge and decide this day between Israel and the children of Ammon.
27Не заподїяв я тобі нїякого лиха, а ти кривдиш мене вриваючись до мене. Нехай Господь, суддя, судить між Ізраїлем і Аммонїями.
28And the king of the children of Ammon would not hearken to the words of Jephte, which he sent him by the messengers.
28Та царь Аммонїйський не вважав на слова, що переказав йому послами Ефтай.
29Therefore the spirit of the Lord came upon Jephte, and going round Galaad, and Manasses, and Maspha of Galaad, and passing over from thence to the children of Ammon,
29Тодї найшов на Ефтая дух Господень, і він перейшов Галаад і Манассію, і перейшов через Массифу Галаадську, а з Массифи Галаадської двинув проти Аммонїїв.
30He made a vow to the Lord, saying: If thou wilt deliver the children of Ammon into my hands,
30І обрік Ефтай себе таким обітом: Коли ти справдї подаси Аммонїїв менї на поталу,
31Whosoever shall first come forth out of the doors of my house, and shall meet me when I return in peace from the children of Ammon, the same will I offer a holocaust to the Lord.
31Тодї, хто б нї вийшов із дверей моєї господи зустріч мене, як я в мирі вернуся від Аммонїїв, нехай той буде Господеві, й я принесу його на всепаленнє.
32And Jephte passed over to the children of Ammon, to fight against them: and the Lord delivered them into his hands.
32І двинув Ефтай проти Аммонїїв воювати з ними, і подав Господь їх на поталу йому.
33And he smote them from Aroer till you come to Mennith, twenty cities, and as far as Abel, which is set with vineyards, with a very great slaughter: and the children of Ammon were humbled by the children of Israel.
33І побив він їх страшенно, від Ароера до Минита двайцять міст, і аж до Абель-Керамиму, й впокорились Аммонїї перед синами Ізрайлевими.
34And when Jephte returned into Maspha to his house, his only daughter met him with timbrels and with dances: for he had no other children.
34Як же прийшов Ефтай в Массифу додому, аж виходить зустріч йому дочка його з музиками й танцями. Була вона в його дитина єдина; опріч неї не було нї сина, нї дочки.
35And when he saw her, he rent his garments, and said: Alas! my daughter, thou hast deceived me, and thou thyself art deceived: for I have opened my mouth to the Lord, and I can do no other thing.
35Побачивши він її, розідрав одежу на собі й промовив: Ой доненько ж моя! як ти пригнула мене к земли! Ти ж то й занапастила мій супокій! Однакож відтворив я уста мої перед Господом, то й не візьму того назад.
36And she answered him: My father, if thou hast opened thy mouth to the Lord, do unto me whatsoever thou hast promised, since the victory hath been granted to thee, and revenge of thy enemies.
36Вона відказала йому: Батеньку мій! коли ти одверз уста твої перед Господом, дак чини зо мною так, як промовив єси. Дав же таки тобі Господь помститись над ворогами твоїми Аммонїями.
37And she said to her father: Grant me only this which I desire: Let me go, that I may go about the mountains for two months, and may bewail my virginity with my companions.
37Просила тільки панотця свого: Дай менї ще два місяцї пожити: пійду я в гори та оплачу моє дївоцтво з подругами моїми.
38And he answered her: Go. And he sent her away for two months. And when she was gone with her comrades and companions, she mourned her virginity in the mountains.
38Він відказав: Ійди! І пустив її на два місяцї. І пійшла вона з подругами своїми та й оплакувала в горах дївоцтво своє.
39And the two months being expired, she returned to her father, and he did to her as he had vowed, and she knew no man. From thence came a fashion in Israel, and a custom has been kept:
39Як уплило ж два місяцї, вернулась вона до панотця свого, й він справдив на їй обіт свій, що ним обрік себе, і вона не взнала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлї,
40That from year to year the daughters of Israel assemble together, and lament the daughter of Jephte the Galaadite for four days.
40Що з року в рік ходили Ізраїлські дївчата голосити по дочцї Ефтая Галаадянина, через чотири днї в роцї.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.