1 Мойсея 44
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)
1І повелїв Йосиф старшому над господою його говорючи: Посповнюй людям торби пашнею, скільки винесуть, і повкладай кожному гроші в усьтє торби його зверху.
1And Joseph commanded the steward of his house, saying: Fill their sacks with corn, as much as they can hold: and put the money of every one in the top of his sack.
2А чашу мою срібну вложи в торбу меньшому і гроші його за пашню. І зроблено по слову Йосифовому.
2And in the mouth of the younger’s sack put my silver cup, and the price which he gave for the wheat. And it was so done.
3День заднився, людей одпущено, самих і ослят їх.
3And when the morning arose, they were sent away with their asses.
4Вийшовши вони з городу, не відойшли ще далеко, як повелїв Йосиф домозверхникові свойму: Гой! уставай, та вганяй слїдом за людьми; наздожени їх і скажи: Так се ви платите злом за добро?
4And when they were now departed out of the city, and had gone forward a little way; Joseph sending for the steward of his house, said: Arise, and pursue after the men: and when thou hast overtaken them, say to them: Why have you returned evil for good?
5Та ж се кубок, що пє з його пан мій; він же й ворожбу ворожить по йому. Зло вдїяли ви таке заподїявши.
5The cup which you have stolen is that in which my lord drinketh, and in which he is wont to divine: you have done a very evil thing.
6Наздогнавши ж їх, каже по наказу сьому.
6He did as he had commanded him. And having overtaken them, he spoke to them the same words.
7Вони ж йому: Про що говорить пан добродїй слова такі? Не таківські раби твої, не зроблять по слову сьому.
7And they answered: Why doth our lord speak so, as though thy servants had committed so heinous a fact?
8Ми ж тобі ті гроші, що познаходили в торбах у себе, вернули з Канаан землї: Як же б украли з дому в пана твого срібло чи золото?
8The money, that we found in the top of our sacks, we brought back to thee from the land of Chanaan: how then should it be that we should steal out of thy lord’s house, gold or silver?
9У кого з рабів твоїх воно знайдеться, тому смерть, а ми будемо рабами панові нашому.
9With whomsoever of thy servants shall be found that which thou seekest, let him die, and we will be the bondmen of my lord.
10Він же каже: Нехай же й се, як мовляли, так буде. У кого воно знайдеться, нехай буде мій раб, ви ж чисті будете.
10And he said to them: Let it be according to your sentence: with whomsoever it shall be found, let him be my servant, and you shall be blameless.
11І метнулись, і скинув кожен торбу свою на землю, і розвязав кожен торбу свою.
11Then they speedily took down their sacks to the ground, and every man opened his sack.
12І шукав, від старшого почавши, докіль дойшов до меньшого, та й знайшов чашу в торбі Беняминовій.
12Which when he had searched, beginning at the eldest and ending at the youngest, he found the cup in Benjamin’s sack.
13І пороздирали одїж свою, і навючивши кожен осла свого, вернулись у город.
13Then they rent their garments, and loading their asses again, returned into the town.
14Увійшов же Юда й браттє його до Йосифа в будинок, він же був там, та й попадали перед ним на долївку.
14And Juda at the head of his brethren went in to Joseph, (for he was not yet gone out of the place), and they altogether fell down before him on the ground.
15Каже ж їм Йосиф: Що се за дїло ви вдїяли? Хиба не відаєте, що нема такого ворожбита, як я?
15And he said to them: Why would you do so? know you not that there is no one like me in the science of divining.
16Каже ж Юда: Що відкажемо панові добродїєві мойму, що промовимо? Або чим оправдуватись нам? Бог ізнайшов кривду в рабів твоїх. Оце ж ми раби панові добродїєві нашому, і ми й він, у кого знайшлась чаша.
16And Juda said to him: What shall we answer my lord? or what shall we say, or be able justly to allege? God hath found out the iniquity of thy servants: behold, we are all bondmen to my lord, both we, and he with whom the cup was found.
17І каже він: Таку річ не менї вчинити. Той, у кого знайшовся кубок, буде менї раб; ви ж ідїте до панотця вашого не зайняті в неволю.
17Joseph answered: God forbid that I should do so: he that stole the cup, he shall be my bondman: and go you away free to your father.
18Приступивши ж до його Юда, каже: Благаю й молю тебе, пане добродїю, дозволь рабові твойму промовити слова в уші пана добродїя свого, і не прогнївись на раба твого; ти ж бо єси з Фараоном рівен.
18Then Juda coming nearer, said boldly: I beseech thee, my lord, let thy servant speak a word in thy ears, and be not angry with thy servant: for after Pharao thou art,
19Пане добродїю! Питав єси в рабів твоїх словами: чи маєте отця або брата?
19My lord. Thou didst ask thy servants the first time: Have you a father or a brother?
20І промовили ми панові добродїєві: Є в нас отець старенький і хлопя старощів його, а брат його вмер, він же один остався у матері своєї, і панотець улюбив його.
20And we answered thee, my lord: We have a father an old man, and a young boy, that was born in his old age; whose brother by the mother is dead: and he alone is left of his mother, and his father loveth him tenderly.
21Ти ж мовляв рабам твоїм: Приведїте до мене, щоб я споглянув на його.
21And thou saidst to thy servants: Bring him hither to me, and I will set my eyes on him.
22І відказали ми панові добродїєві: Неможлива річ хлопцеві покинути панотця свого; коли ж покинув би панотця свого, умер би.
22We suggested to my lord: The boy cannot leave his father: for if he leave him, he will die.
23Ти ж промовив єси до рабів твоїх: Як не прийде брат меньший ваш, більш не бачити мете лиця мого.
23And thou saidst to thy servants: Except your youngest brother come with you, you shall see my face no more.
24Сталося ж, як прийшли ми до раба твого, панотця нашого, повідали ми йому слова пана добродїя нашого.
24Therefore when we were gone up to thy servant our father, we told him all that my lord had said.
25Каже ж нам панотець наш: Ідїть, ізнов та купіте трохи збіжа.
25And our father said: Go again, and buy us a little wheat.
26Ми ж відказали: Не можлива річ ійти! Коли ж брат наш меньший пійде з нами, пійдемо; бо шкода вбачати нам у вічі мужа громадського того, як брат наш меньший та не буде з нами.
26And we said to him: We cannot go: if our youngest brother go down with us, we will set out together: otherwise, without him we dare not see the man’s face.
27Каже ж раб твій, панотець наш, до нас: Ви знаєте, що двох уродила менї жена моя.
27Whereunto he answered: You know that my wife bore me two.
28І один пійшов од мене, і казав я: Певно розірвано його на шматтє, та й не бачив його й досї.
28One went out, and you said: A beast devoured him: and hitherto he appeareth not.
29Коли ж оце візьмете й сього від мене, і станеться йому пригода, зведете старощі мої в смутку на той сьвіт.
29If you take this also, and any thing befall him in the way you will bring down my gray hairs with sorrow unto hell.
30Тим же то, як пійду я до раба твого, панотця мого, та хлопця не буде з нами? Душа ж бо його та звязана з душею малого,
30Therefore if I shall go to thy servant our father, and the boy be wanting, (whereas his life dependeth upon the life of him,)
31Так станеться таке, що як побачить, що нема хлопця з нами, то певно й раби твої зведуть сиве волоссє раба твого, панотця нашого, смутком в землю.
31And he shall see that he is not with us, he will die, and thy servants shall bring down his gray hairs with sorrow unto hell.
32Бо раб твій зробивсь порукою мойму панотцеві за хлопця, і ясив: Коли не приведу його до тебе, так нехай буду непрощений тобі до віку.
32Let me be thy proper servant, who took him into my trust, and promised, saying: If I bring him not again, I will be guilty of sin against my father for ever.
33Тим же то буду тепереньки замість хлопця тобі рабом, а хлопець нехай іде з браттєм своїм.
33Therefore I thy servant will stay instead of the boy in the service of my lord, and let the boy go up with his brethren.
34Як бо менї йти до панотця, хлопця ж не буде зо мною? Не мушу вбачати лихої години, що побє панотця мого.
34For I cannot return to my father without the boy, lest I be a witness of the calamity that will oppress my father.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.