1 Самуїлова 14
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Berean Standard Bible
1Сталося ж одного дня, Йонатан, син Саулів, не переказавши свойму батькові, звелїв хлопцеві, що носив йому зброю: Ходїмо, перейдемо до Филистійської чати, що стоїть по тім боцї.
1One day Jonathan son of Saul said to the young man bearing his armor, “Come, let us cross over to the Philistine outpost on the other side.” But Jonathan did not tell his father.
2Саул же седїв саме на Гивійській гряницї під гранатовим деревом, що під Мигроном; людей при йому було до шістьох сотень чоловіка,
2Meanwhile, Saul was staying under the pomegranate tree in Migron on the outskirts of Gibeah. And the troops who were with him numbered about six hundred men,
3І Ахія, син Ахитува, брата Йохаведового Пинеесенкового, сина Ілїйного, сьвященник Господнїй в Силомі, що носив тодї ефод. Люде ж не знали нїчого, куди Йонатан пійшов.
3including Ahijah, who was wearing an ephod. He was the son of Ichabod’s brother Ahitub son of Phinehas, the son of Eli the priest of the LORD in Shiloh. But the troops did not know that Jonathan had left.
4А були між горами, куди Йонатан пробирався, щоб напасти на Филистійську чату, і по сїм і по тім боцї гострі скелї: Одну звали Бозез, другу Сене;
4Now there were cliffs on both sides of the pass that Jonathan intended to cross to reach the Philistine outpost. One was named Bozez and the other Seneh.
5Одна скеля стриміла на північньому боцї, навпроти Михмаса, друга на полуденньому боцї, навпроти Гиви.
5One cliff stood to the north toward Michmash, and the other to the south toward Geba.
6От і каже Йонатан хлопцеві, що носив йому зброю: Перейдїмо лишень до чати сих необрізаних; може Господь за нас воювати ме, бо Господеві нема перепину, щоб допомогти чи через многих людей, чи через немногих.
6Jonathan said to the young man bearing his armor, “Come, let us cross over to the outpost of these uncircumcised men. Perhaps the LORD will work on our behalf. Nothing can hinder the LORD from saving, whether by many or by few.”
7І відказав йому зброєноша: Чини, що тобі по серцї; я з тобою, і чого ти хочеш, те й я хочу!
7His armor-bearer replied, “Do all that is in your heart. Go ahead; I am with you heart and soul.”
8І сказав Йонатан: Ну, так перейдїмо до тих людей, нехай нас побачять.
8“Very well,” said Jonathan, “we will cross over toward these men and show ourselves to them.
9Як вони скажуть нам: Стійте, покіль ми не наближились, то ми зʼупинїмось на свойму місцї, і не наближуймось до них,
9If they say, ‘Wait until we come to you,’ then we will stay where we are and will not go up to them.
10Коли ж скажуть: Ійдїть сюди до нас, тодї ми пійдемо, бо Господь подав їх нам у руки: се нехай буде нам ознакою.
10But if they say, ‘Come on up,’ then we will go up, because this will be our sign that the LORD has delivered them into our hands.”
11Як же стали обидва на виду в Филистійської чати, то Филистії подумали: Се Евреї вилазять із нор, куди позалазили були.
11So the two of them showed themselves to the outpost of the Philistines, who exclaimed, “Look, the Hebrews are coming out of the holes in which they were hiding!”
12От і кликнули чатівники Йонатанові та його зброєноші: Ходїть сюди до нас; ми щось вам скажемо. І каже Йонатан свойму зброєноші: Іди слїдом за мною, бо Господь подав їх нам на поталу.
12So the men of the outpost called out to Jonathan and his armor-bearer, “Come on up, and we will teach you a lesson!” “Follow me,” Jonathan told his armor-bearer, “for the LORD has delivered them into the hand of Israel.”
13От і лїзе рачки Йонатан на руках і на ногах, а зброєноша його слїдом за ним. І падали вони перед Йонатаном, а зброєноша його добивав їх позад його.
13So Jonathan climbed up on his hands and feet, with his armor-bearer behind him. And the Philistines fell before Jonathan, and his armor-bearer followed and finished them off.
14І впало в тім первім побою, що завдав Йонатан та зброєноша його, до двайцятьох чоловіка на просторі половини дня ораня одною парою волів.
14In that first assault, Jonathan and his armor-bearer struck down about twenty men over half an acre of land.
15І обняв тодї страх табір і ввесь військовий люд; так само полякались чати і хижацькі купи. До сього ж іще затрусилась земля, і настав великий страх від Господа.
15Then terror struck the Philistines in the camp, in the field, and among all the people. Even those in the outposts and raiding parties trembled. Indeed, the earth quaked and panic spread from God.
16І дивиться Саулова сторожа в Гиві Беняминовій, аж се товпа розбігається сюди й туди.
16Now when Saul’s watchmen at Gibeah in Benjamin looked and saw the troops melting away and scattering in every direction,
17І повелїв Саул людям, що круг його були: зробіте перегляд і подивітесь, хто з нас відлучивсь. Як же зробили перегляд, аж нема Йонатана й його зброєноші.
17Saul said to the troops who were with him, “Call the roll and see who has left us.” And when they had called the roll, they saw that Jonathan and his armor-bearer were not there.
18І сказав тодї Саул Ахії: Пристав сюди скриню Господню, бо скриня Божа була тодї з синами Ізрайлевими.
18Then Saul said to Ahijah, “Bring the ark of God.” (For at that time it was with the Israelites.)
19Тим часом же, як Саул розмовляв із сьвященником, трівога та крик, робились все більші та більші в таборі Филистійському, і Саул сказав сьвященникові: Зложи руки твої.
19While Saul was talking to the priest, the commotion in the Philistine camp continued to increase. So Saul said to the priest, “Withdraw your hand.”
20І зібравсь тодї Саул з усїм військом, що було при йому, і як прийшли на боєвище, аж кожен підіймає меча проти товариша свого; замішанє було дуже велике.
20Then Saul and all his troops assembled and marched to the battle, and they found the Philistines in total confusion, with each man wielding the sword against his neighbor.
21Та ще й Евреї, що давно вже пристали були до Филистіїв і ходили з ними всюди в таборі, пристали тепер до Ізрайлитян, що держались Саула та Йонатана.
21And the Hebrews who had previously gone up into the surrounding camps of the Philistines now went over to the Israelites who were with Saul and Jonathan.
22І всї Ізрайлитяне, що поховались були в Ефраїм-горах, почувши, що Филистії повтекали, сполучились із своїми до бою.
22When all the Israelites who had been hiding in the hill country of Ephraim heard that the Philistines were fleeing, they also joined Saul and Jonathan in the battle.
23Так дарував Господь Ізраїлеві того дня побіду, а побоїще простягалось аж за Бет-Авену. (Всїх людей було з Саулом до десяти тисяч і битва розтягалась по цїлому містї на горі Ефраїмовій.)
23So the LORD saved Israel that day, and the battle moved on beyond Beth-aven.
24Ізрайлитяне були того дня вельми втомлені, та Саул учинив учинок необачний бо закляв люд таким закляттєм: Проклят, хто їсти ме що до вечора, аж покіль помщусь над моїми ворогами! Тим і не їв харчі нїхто з народу.
24Now the men of Israel were in distress that day, for Saul had placed the troops under an oath, saying, “Cursed is the man who eats any food before evening, before I have taken vengeance on my enemies.” So none of the troops tasted any food.
25І пійшов весь люд у лїс, і був там на полянї мед.
25Then all the troops entered the forest, and there was honey on the ground.
26Як наближився люд, каже: ось тече мед; та нїхто не простяг руки до рота, бо люде страхались проклону.
26And when they entered the forest and saw the flowing honey, not one of them put his hand to his mouth, because they feared the oath.
27Йонатана ж не було при тому, як батько його заклинав людей. От він достав меду кінцем палицї, що держав у руцї, та й скоштував меду. Тодї знов заяснїли очі в його.
27Jonathan, however, had not heard that his father had charged the people with the oath. So he reached out the end of the staff in his hand, dipped it into the honeycomb, and put his hand to his mouth; and his eyes brightened.
28Один же військовий озвавсь до його та й каже: Твій панотець закляв люд такою клятьбою: Проклят, хто що їсти ме сьогоднї; люд же був утомлений.
28Then one of the soldiers told him, “Your father bound the troops with a solemn oath, saying, ‘Cursed is the man who eats food today.’ That is why the people are faint.”
29І відказав Йонатан: Панотець мій стрівожив землю; от дивітесь, як мої очі засьвітились, коли скоштував я трошки сього меду;
29“My father has brought trouble to the land,” Jonathan replied. “Just look at how my eyes have brightened because I tasted a little of this honey.
30А й надто коли б люде попоїли добре сьогоднї ворожого лупу, що здобули, то чи ж не більший ще був би побій між Филистіями?
30How much better it would have been if the troops had eaten freely today from the plunder they took from their enemies! Would not the slaughter of the Philistines have been much greater?”
31Тож побивали вони Филистіїв того дня від Михмасу до Аялону, і військовий люд потомивсь вельми.
31That day, after the Israelites had struck down the Philistines from Michmash to Aijalon, the people were very faint.
32І кинулись люде на луп, брали вівцї, корови, телята, і заколювали на землї, та й їли люде з кровю.
32So they rushed greedily to the plunder, taking sheep, cattle, and calves. They slaughtered them on the ground and ate meat with the blood still in it.
33Як же сповіщено Саулові: Провинили люде Господеві, що їли з кровю, промовив він: Се ледарство; прикотїть менї великого каменя.
33Then someone reported to Saul: “Look, the troops are sinning against the LORD by eating meat with the blood still in it.” “You have broken faith,” said Saul. “Roll a large stone over here at once.”
34І повелїв Саул: Розійдїтесь проміж людьми і промовте до них, нехай кожен приводить свою корову і вівцю та й заколює оттут, а тодї нехай їсть, щоб не грішити перед Господом, ївши з кровю. І приводив кожен з людей вола чи що мав при руцї, та й заколювали там.
34Then he said, “Go among the troops and tell them, ‘Each man must bring me his ox or his sheep, slaughter them in this place, and then eat. Do not sin against the LORD by eating meat with the blood still in it.’” So that night everyone brought his ox and slaughtered it there.
35І спорудив Саул жертівника Господеві. Се первий жертівник, що поставив Саул Господеві.
35Then Saul built an altar to the LORD; it was the first time he had built an altar to the LORD.
36І наважився Саул: Уганяти мемо й у ночі за Филистіями, і будемо їх непокоїти аж покіль розвидниться; не лишимо й ноги. І промовили: Чини все, як тобі здається гаразд. Та сьвященник промовив: Ходїмо перш перед Господа.
36And Saul said, “Let us go down after the Philistines by night and plunder them until dawn, leaving no man alive!” “Do what seems good to you,” the troops replied. But the priest said, “We must consult God here.”
37І поспитав Саул у Господа: Чи вганяти менї за Филистіями? Чи подаси їх Ізраїлеві на поталу? Та не було йому того дня нїякого відказу.
37So Saul inquired of God, “Shall I go down after the Philistines? Will You give them into the hand of Israel?” But God did not answer him that day.
38І повелїв Саул: Приступіть усї начальники між людьми та розпитайтесь, від кого провина сьогоднї сталась?
38Therefore Saul said, “Come here, all you leaders of the troops, and let us investigate how this sin has occurred today.
39Бо так вірно, як те, що живе Господь подарувавший Ізраїлеві сьогоднї побіду, коли вона й на синї мойму Йонатанї покажесь, смерть і йому! Та нїхто з усїх людей не відказував йому.
39As surely as the LORD who saves Israel lives, even if it is my son Jonathan, he must die!” But not one of the troops said a word.
40І повелїв усьому Ізраїлеві: Станьте по однім боцї, а я з сином Йонатаном станемо по другім боцї. А люд відказав Саулові: Чини, що тобі здається гаразд.
40Then Saul said to all Israel, “You stand on one side, and I and my son Jonathan will stand on the other side.” “Do what seems good to you,” the troops replied.
41Озвавсь тодї Саул: Господи, Боже Ізрайлїв, чом не відказав єси слузї твойму сьогоднї? Коли ся провина вагонить на менї або на мойму синові Йонатанї, Господи, Боже Ізраїлїв, дай нам знак. Коли ж вона на народї твойму, дай йому осьвященнє. І виявлено Йонатана та Саула, люд же вийшов оправданим.
41So Saul said to the LORD, the God of Israel, “Why have You not answered Your servant this day? If the fault is with me or my son Jonathan, respond with Urim; but if the fault is with the men of Israel, respond with Thummim.” And Jonathan and Saul were selected, but the people were cleared of the charge.
42І повелїв Саул. Жеребуйте між мною й моїм сином Йонатаном. І впав жереб на Йонатана.
42Then Saul said, “Cast the lot between me and my son Jonathan.” And Jonathan was selected.
43Питає ж тодї Саул у Йонатана: Признайсь менї, що ти вчинив? І признавсь йому Йонатан та й каже: Кінцем палицї, що держав у руцї, скоштував я трохи меду — за се менї смерть!
43“Tell me what you have done,” Saul commanded him. So Jonathan told him, “I only tasted a little honey with the end of the staff that was in my hand. And now I must die?”
44І відказав Саул: Нехай Бог вчинить зо мною се і те, та ще і причинить; мусиш сьогоднї умерти, Йонатане!
44And Saul declared, “May God punish me, and ever so severely, if you, Jonathan, do not surely die!”
45Та люд озвавсь до Саула: Чи ж то Йонатана стратити, що сю велику побіду вчинив в Ізраїлї? Нї, сьому не бути! Як живе Господь, і волосинка не впаде на землю з голови його, бо за Божою підмогою він учинив її. І визволив люд Йонатана від смертї.
45But the people said to Saul, “Must Jonathan die—he who accomplished such a great deliverance for Israel? Never! As surely as the LORD lives, not a hair of his head will fall to the ground, for with God’s help he has accomplished this today.” So the people rescued Jonathan, and he did not die.
46І вернувся Саул від погонї за Филистіями, Филистії ж пійшли собі додому.
46Then Saul gave up his pursuit of the Philistines, and the Philistines returned to their own land.
47Утвердивши своє царюваннє над Ізраїлем, воював Саул навкруги проти ворогів своїх: проти Моаба, проти Аммонїїв, проти Едому, проти царя Соби та проти Филистіїв, і куди нї обертавсь, усюди подужував.
47After Saul had assumed the kingship over Israel, he fought against all his enemies on every side—the Moabites, the Ammonites, the Edomites, the kings of Zobah, and the Philistines. Wherever he turned, he routed them.
48І зібравши військо, побив Амалика і визволив Ізраїля з потали в грабителїв його.
48He fought valiantly and defeated the Amalekites, delivering Israel from the hands of its plunderers.
49Сини в Саула були: Йонатан, Ессуй, та Мелхисуя, а двох дочок його звали: старшу Мерова, меншу Мелхола.
49Now the sons of Saul were Jonathan, Ishvi, and Malchishua. His two daughters were named Merab (his firstborn) and Michal (his younger daughter).
50А жону Саулову звали Ахиноама Ахимаазова; а гетьмана війська його звали Абенир, син Нира, Саулового дядька.
50His wife’s name was Ahinoam daughter of Ahimaaz. The name of the commander of his army was Abner, the son of Saul’s uncle Ner.
51Як Саулів отець Кис, так і батько Абенирів, Нир, були сини Авиїлові.
51Saul’s father Kish and Abner’s father Ner were sons of Abiel.
52І була упорна війна з Филистіями покіль було віку Саулового; і де побачить було Саул хороброго і сильного чоловіка, того й приймав до себе.
52And the war with the Philistines was fierce for all the days of Saul. So whenever he noticed any strong or brave man, Saul would enlist him.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.