2 Царів 7
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
World English Bible
1Елисей же заговорив: Слухайте слово Господнє! Тако глаголе Господь: Завтра о сїй добі міра пшеничньої передньої муки буде в воротях в Самариї по одному секлеві, а дві мірі ячменю тоже по одному секлеві.
1Elisha said, “Hear the LORD’s word. The LORD says, ‘Tomorrow about this time a seah of fine flour will be sold for a shekel, and two seahs of barley for a shekel, in the gate of Samaria.’”
2І відказав лицарь, що на його руку опирався царь, чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тодї як би воно могло статись? І відказав він: Побачиш своїми очима, та не їсти меш.
2Then the captain on whose hand the king leaned answered the man of God, and said, “Behold, if the LORD made windows in heaven, could this thing be?” He said, “Behold, you will see it with your eyes, but will not eat of it.”
3Було ж чотири чоловіка прокажених, за ворітьми, й мовляли вони один одному: Чого нам тут седїти та дожидати смертї?
3Now there were four leprous men at the entrance of the gate. They said to one another, “Why do we sit here until we die?
4Коли поважимось увійти в город, байдуже, город опанувала голоднеча, й ми там помремо; зістанемося ж тут, мусимо й тутеньки померти. Тож ходїмо в Сирийський табір. Зіставлять нас в живих, так жити мемо; а повбивають, ну, то й помремо.
4If we say, ‘We will enter into the city,’ then the famine is in the city, and we will die there. If we sit still here, we also die. Now therefore come, and let’s surrender to the army of the Syrians. If they save us alive, we will live; and if they kill us, we will only die.”
5От і піднялись у вечірньому мороцї, щоб ійти в Сирийський табір. Як же дойшли до краю Сирийського табору, не було там нї чоловіка.
5They rose up in the twilight to go to the camp of the Syrians. When they had come to the outermost part of the camp of the Syrians, behold, no man was there.
6Бо дав Господь так, що в Сирийському таборі стало чути тупаннє коней й гуркіт колесниць та великого війська, так що вони мовляли одно одному: Певно царь Ізрайлїв понаймав царів Гетїйських і царів Египецьких, щоб напасти на нас!
6For the Lord had made the army of the Syrians to hear the sound of chariots and the sound of horses, even the noise of a great army; and they said to one another, “Behold, the king of Israel has hired against us the kings of the Hittites and the kings of the Egyptians to attack us.”
7От і рушили та й побігли в омрацї, й покинули свої намети й конї й осли — ввесь табір як стояв, та й повтїкали, аби вихопитись із душею.
7Therefore they arose and fled in the twilight, and left their tents, their horses, and their donkeys, even the camp as it was, and fled for their life.
8Як же ті прокаженні прийшли до краю табору, увійшли вони в один намет, їли й пили, нахапали срібла, золота й одежі та й вийшли, те поховати. Потім зайшли в другий намет, набрали й там та й поховали.
8When these lepers came to the outermost part of the camp, they went into one tent, and ate and drank, then carried away silver, gold, and clothing and went and hid it. Then they came back, and entered into another tent and carried things from there also, and went and hid them.
9Далїй же кажуть один одному: Не так ми зробимо: Сей день є дньом доброї вістї. Коли мовчати мем, і до ясного ранку ждати мем, так нас обвинуватять. Пійдїмо ж зараз та зʼясуймо про се в царській палатї.
9Then they said to one another, “We aren’t doing right. Today is a day of good news, and we keep silent. If we wait until the morning light, punishment will overtake us. Now therefore come, let’s go and tell the king’s household.”
10Прийшовши до воріт, прикликали вони воротарів городських та й розповіли їм, кажучи: Ми подались були в Сирийський табір, та нема там нї чоловіка анї чути голосу людського, а тільки конї та осли попривязувані й намети, як були.
10So they came and called to the city gatekeepers; and they told them, “We came to the camp of the Syrians, and, behold, there was no man there, not even a man’s voice, but the horses tied, and the donkeys tied, and the tents as they were.”
11І пійшли воротарі та й передали вість в царську палату.
11Then the gatekeepers called out and told it to the king’s household within.
12І піднявсь царь серед ночі й промовив до слуг своїх: Я вам скажу, що Сирийцї проти нас урядили: Вони знають, що ми голодуємо; от і покинули табір, щоб сховатись в полі, та й думають: Як повиходять вони з міста, то захопимо їх живцем та й уломимось у город.
12The king arose in the night, and said to his servants, “I will now show you what the Syrians have done to us. They know that we are hungry. Therefore they have gone out of the camp to hide themselves in the field, saying, ‘When they come out of the city, we shall take them alive, and get into the city.’”
13І відказав один ізміж його слуг: Нехай беруть пять коней, що ще позоставались в містї, (бо лишь стілько їх і є в цїлій громадї Ізраїля, всї бо прочі обернено на харч), та пошлїмо їх на провідки.
13One of his servants answered, “Please let some people take five of the horses that remain, which are left in the city. Behold, they are like all the multitude of Israel who are left in it. Behold, they are like all the multitude of Israel who are consumed. Let’s send and see.”
14І взяли дві парі коней запряжених у колесницї й послав царь слїдом за Сирийцями з наказом: Ійдїте й роздивітесь.
14Therefore they took two chariots with horses; and the king sent them out to the Syrian army, saying, “Go and see.”
15І їхали вони аж до Йорданї, аж ось уся дорога встелена одежою й знаряддєм, що покидали Сирийцї в поквапних утеках. І вернулись посланцї та й донесли про се цареві.
15They went after them to the Jordan; and behold, all the path was full of garments and equipment which the Syrians had cast away in their haste. The messengers returned and told the king.
16Тодї вийшов люд та й розграбив табір Сирийський, і була міра пшеничнього борошна по секлеві, а дві мірки ячменю по секлеві, по слову Господньому.
16The people went out and plundered the camp of the Syrians. So a seah of fine flour was sold for a shekel, and two measures of barley for a shekel, according to the LORD’s word.
17Царь же поставив того лицаря, що на його руку опирався, доглядником у воротях; і роздавив його народ у воротях і він умер, як сказав чоловік Божий, коли говорив, як прийшов був до його царь.
17The king had appointed the captain on whose hand he leaned to be in charge of the gate; and the people trampled over him in the gate, and he died as the man of God had said, who spoke when the king came down to him.
18А казав тодї чоловік Божий цареві так: Дві мірки ячменю стояти муть завтра о сїй добі в Самарийських воротях один секель, а мірка лучшого борошна один секель;
18It happened as the man of God had spoken to the king, saying, “Two seahs of barley for a shekel, and a seah of fine flour for a shekel, shall be tomorrow about this time in the gate of Samaria;”
19Тодї лицарь відповів був чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тодї як би воно могло статись? І відказав йому: Побачиш своїми очима, та не їсти меш.
19and that captain answered the man of God, and said, “Now, behold, if the LORD made windows in heaven, might such a thing be?” and he said, “Behold, you will see it with your eyes, but will not eat of it.”
20Так і сталось йому, бо люд потолочив його в воротях, так що він і вмер.
20It happened like that to him, for the people trampled over him in the gate, and he died.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.