Дїяння 17

1Перейшовши ж Амфиполь та Аполонию, прийшли в Солунь, де була школа Жидівська.

2По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,

3виказуючи і доводячи, що треба було Христу постраждати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Ісус, котрого я звіщаю вам.

4І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.

5Завидуючи невірні Жиди, і назбиравши гультяїв, якихсь поганих людей, і зібравши купу, збунтували народ, і напавши на хату Ясонову, шукали їх, щоб вивести перед народ.

6Не знайшовши ж їх, поволокли Ясона та кілька братів до городської старшини, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди поприходили;

7Ясон прийняв їх; і всї вони йдуть проти уставів кесаревих, говорячи, що єсть иншій цар, Ісус.

8Стрівожили ж вони народ і городську старшину, що чули се.

9І взявши поруку у Ясона і в инших, відпустили їх.

10Брати ж зараз уночі вислали Павла та Силу у Верию. Прибувши вони (туди), прийшли в Жидівську школу.

11Сї ж були благороднїщі від тих, що в Солунї; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писаннє, чи так воно є.

12Многі ж з них увірували, і з Єленських жінок поважних і з чоловіків не мало.

13Як же довідались ті, що з Солуня Жиди, що і в Вериї проповідуєть ся від Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.

14Зараз же післали тодї брати Павла, щоб йшов нїби над море, а Сила та Тимотей зостались.

15Ті, що провожали Павла, провели його аж до Атин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимотея, щоб як найборжій прийшли до него, пійшли.

16Як же дожидав їх Павел в Атинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий ідольству.

17Розмовляв же в школї з Жидами та з побожними, та й на торгу що-дня з тими, з ким довело ся.

18Деякі ж з философів Епикуреїв та Стоіків змагали ся з ним; і одні казали: Що хоче сей балакайло сказати? инші ж: Здаєть ся, буде проповідником чужих богів, — бо благовіствував їм Ісуса та воскресеннє.

19І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш?

20Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.

21Усї бо Атиняне і захожі чужоземцї нї про що инше не дбали, як говорити або слухати що нове.

22Ставши ж Павел посерединї Ареопага, рече: Мужі Атиняне, по всьому виджу, що ви вельми побожні.

23Бо, ходячи та дивлячись на божницї ваші, знайшов я жертівню, на котрій написано: Невідомому Богу. Кому ж ви, не відаючи, поклоняєтесь, того я проповідую вам.

24Бог, що сотворив сьвіт і все в йому, сей неба і землї Господь, не в рукотворних храмах домує,

25нї від рук чоловічих служеннє приймає, дознаючи нужду в чому; сам бо дає всїм життє, і диханнє, і все;

26і зробив з однієї крови ввесь рід чоловічий, щоб жили на всему лицї землї, відграничивши наперед призначені часи і границї домування їх,

27щоб шукали Господа, чей намацяють Його та знайдуть, хоч недалеко (Він) від кожного з нас.

28Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли: Його бо й рід ми.

29Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, іскуства і видумки чоловічої.

30От же не вважаючи на часи незнання, Бог тепер повелїває всїм людям усюди каятись;

31бо призначив день, в котрий судити ме вселенну правдою через Чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всїм, воскресивши Його з мертвих.

32Чуючи про воскресеннє мертвих, деякі сьміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.

33І так Павел пійшов з посеред них.

34Деякі ж люде, приставши до него, увірували, між котрими і Дионисий Ареопагит, і жінка на ймя Дамара, і инші з ними.