Дїяння 26

1Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:

2Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,

3а й надто, що ти сьвідомий всїх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.

4Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,

5знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.

6А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на судї,

7котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.

8Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?

9Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.

10Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темницї, прийнявши власть од архиєреїв, а як убивали їх, давав мій голос.

11І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.

12І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,

13ополуднї, царю, в дорозї видїв я з неба сьвітло над сяєво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.

14Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).

15Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.

16Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,

17вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,

18відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.

19Тим, царю Агриппо, не протививсь я небесному видїнню,

20а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всїй землї Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи дїла, достойні покаяння.

21За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотїли вбити.

22Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нїчого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойсей:

23що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.

24Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.

25Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.

26Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.

27Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.

28Агриппа ж каже до Павла: О мало не вговорив єси мене бути Християнином.

29Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогоднї, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.

30І, як промовив се, устав цар і ігемон і Вереникия і ті, що сидїли з ними,

31і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нїчого смерти достойного не робить чоловік сей.

32Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.