2 Samuel 12
King James Version with ApocryphaTranslation
King James Version with Apocrypha
Kulish and Puluj Bible (1905)
1And the LORD sent Nathan unto David. And he came unto him, and said unto him, There were two men in one city; the one rich, and the other poor.
1І послав Господь (пророка) Натана до Давида, й сей прийшов до його та й сказав йому: Було собі два чоловіки в одному городї, багатий й вбогий;
2The rich man had exceeding many flocks and herds:
2У багатого були вівцї й корови у великому множестві;
3But the poor man had nothing, save one little ewe lamb, which he had bought and nourished up: and it grew up together with him, and with his children; it did eat of his own meat, and drank of his own cup, and lay in his bosom, and was unto him as a daughter.
3В убогого ж не було нїчого, тільки одна ягничка, що він собі купив і згодував, та що росла в його разом з його дїтьми; з його хлїба їла вона, з його кубка пила, на його лонї спала й була йому, наче дочка.
4And there came a traveller unto the rich man, and he spared to take of his own flock and of his own herd, to dress for the wayfaring man that was come unto him; but took the poor man’s lamb, and dressed it for the man that was come to him.
4Аж ось якось прийшов хтось одвідати багатого чоловіка, та й сей пожалував взяти з овечок або коров своїх, щоб наготовити гостеві, що прибув до його, а взяв ягничку в убогого чоловіка та й зготовив її тому, що одвідав його.
5And David’s anger was greatly kindled against the man; and he said to Nathan, As the LORD liveth, the man that hath done this thing shall surely die:
5І закипів Давид гнївом на того чоловіка та й каже Натанові: Так певно, як жив Господь, чоловік, що вкоїв таке, заслужив смерть;
6And he shall restore the lamb fourfold, because he did this thing, and because he had no pity.
6А за ягничку мусить вернути вчетверо, за те що вчинив такий учинок і не змилосердивсь!
7¶ And Nathan said to David, Thou art the man. Thus saith the LORD God of Israel, I anointed thee king over Israel, and I delivered thee out of the hand of Saul;
7І відказав Натан Давидові: Чоловік той — се ти сам! Тако глаголе Господь: Я, Бог Ізрайлїв, помазав тебе царем над Ізраїлем і рятував тебе з рук у Саула,
8And I gave thee thy master’s house, and thy master’s wives into thy bosom, and gave thee the house of Israel and of Judah; and if that had been too little, I would moreover have given unto thee such and such things.
8І передав тобі дом пана твого, й жени пана твого на твоє лоно, й передав тобі дом Ізрайлїв і Юдин, а коли б сього було з тебе мало, я дав би тобі ще й більш тим або сим робом.
9Wherefore hast thou despised the commandment of the LORD , to do evil in his sight? thou hast killed Uriah the Hittite with the sword, and hast taken his wife to be thy wife, and hast slain him with the sword of the children of Ammon.
9На що ж ти так змаловажив слово Господнє й вчинив те, що менї не до вподоби? Гетїя Урію вбив єси мечем, а жену його взяв єси за жінку собі, самого ж його вбив єси мечем Аммонїйським.
10Now therefore the sword shall never depart from thine house; because thou hast despised me, and hast taken the wife of Uriah the Hittite to be thy wife.
10Оце ж не відойде на віки меч від дому твого за те, що зневажив єси мене й одняв жену в Гетїя Урії, щоб вона була тобі жінкою.
11Thus saith the LORD , Behold, I will raise up evil against thee out of thine own house, and I will take thy wives before thine eyes, and give them unto thy neighbour, and he shall lie with thy wives in the sight of this sun.
11Тако глаголе Господь: Нашлю лиху годину на тебе з твого таки дому й відніму в тебе жен твоїх перед віччу в тебе та й передам їх иншому, щоб він перед лицем оцього сонця пригортавсь до жінок твоїх;
12For thou didst it secretly: but I will do this thing before all Israel, and before the sun.
12Бо хоч ти се вчинив потай, то я мою грізьбу справджу перед усїм Ізраїлем і перед очима самого сонця!
13And David said unto Nathan, I have sinned against the LORD . And Nathan said unto David, The LORD also hath put away thy sin; thou shalt not die.
13І промовив Давид Натанові: Провинив я Господеві гріхом. І відказав Натан Давидові: Й Господь прощає тобі гріх твій, ти не вмреш.
14Howbeit, because by this deed thou hast given great occasion to the enemies of the LORD to blaspheme, the child also that is born unto thee shall surely die.
14А що ти тим учинком подав ворогам Господнїм привід, його хулити, так син твій, що тобі народивсь, мусить умерти.
15¶ And Nathan departed unto his house. And the LORD struck the child that Uriah’s wife bare unto David, and it was very sick.
15І пійшов собі Натан додому. Господь же вдарив дитину, що її вродила Давидові жінка Уріїна, так що воно занедужало.
16David therefore besought God for the child; and David fasted, and went in, and lay all night upon the earth.
16І моливсь Давид Богу задля хлопятка, й постив, і на самотї лежав цїлу ніч долї.
17And the elders of his house arose, and went to him, to raise him up from the earth: but he would not, neither did he eat bread with them.
17І ввійшли старші з дворян до його, благати його, щоб устав із землї, та він затявсь і не їв нїчого з ними.
18And it came to pass on the seventh day, that the child died. And the servants of David feared to tell him that the child was dead: for they said, Behold, while the child was yet alive, we spake unto him, and he would not hearken unto our voice: how will he then vex himself, if we tell him that the child is dead?
18І вмерла семого дня дитина. Та дворяне страхались ясувати йому, що дитина вмерла, бо думали: як воно ще було живе, він не слухав нашого розважаня; як же тепер сказати йому: дитинка вмерла! він може щось заподїяти собі?
19But when David saw that his servants whispered, David perceived that the child was dead: therefore David said unto his servants, Is the child dead? And they said, He is dead.
19Давид же постеріг, що дворяне його перешептуються одно з одним, та й догадавсь, що дитина вмерла. І поспитав Давид у своїх дворян: Чи дитина вмерла? І відказали: Так, умерла.
20Then David arose from the earth, and washed, and anointed himself , and changed his apparel, and came into the house of the LORD , and worshipped: then he came to his own house; and when he required, they set bread before him, and he did eat.
20Тодї встав Давид із долївки, помився й намазався й перемінив одїж свою, й пійшов до Божого дому та й помолився; потім прийшов до дому й приказав дати собі їсти, й попоїв.
21Then said his servants unto him, What thing is this that thou hast done? thou didst fast and weep for the child, while it was alive; but when the child was dead, thou didst rise and eat bread.
21І питали в його дворяне: Що се в тебе за спосіб; що се значить: як дитя було ще живе, ти постив та плакав, а тепер, як дитина вмерла, ти встав і їв?
22And he said, While the child was yet alive, I fasted and wept: for I said, Who can tell whether GOD will be gracious to me, that the child may live?
22І відказав: Покіль іще дитина була жива, я постив і плакав, бо думав: Хто знає, може, Господь змилосердиться до мене, так що воно й жити ме.
23But now he is dead, wherefore should I fast? can I bring him back again? I shall go to him, but he shall not return to me.
23Тепер же воно вмерло, про що ж менї постити? Хиба ж його вернеш? Я пійду до його, воно ж не прийде вже до мене.
24¶ And David comforted Bath-sheba his wife, and went in unto her, and lay with her: and she bare a son, and he called his name Solomon: and the LORD loved him.
24І розважав тодї Давид свою супругу Бетсабу, й ввійшов до неї та й пригорнувсь до неї. І вродила вона сина, й назвав його він Соломон, і Господь улюбив його;
25And he sent by the hand of Nathan the prophet; and he called his name Jedidiah, because of the LORD .
25І передав його під догляд пророкові Натану, а сей назвав його Едидіа по слову Господа.
26¶ And Joab fought against Rabbah of the children of Ammon, and took the royal city.
26Йоаб же воював Раббу Амнонїйську й добував се царське місто.
27And Joab sent messengers to David, and said, I have fought against Rabbah, and have taken the city of waters.
27І послав Йоаб посланця до Давида сказати йому: Я воював Раббу й треба здобути Водяний Город:
28Now therefore gather the rest of the people together, and encamp against the city, and take it: lest I take the city, and it be called after my name.
28Так збирай до купи останок військового люду та й обляжи город і звоюй його, щоб не я звоював город і щоб моє ймя не вязалось із ним.
29And David gathered all the people together, and went to Rabbah, and fought against it, and took it.
29І зібрав Давид круг себе ввесь військовий люд, двинув проти Рабби, воював і впокорив її.
30And he took their king’s crown from off his head, the weight whereof was a talent of gold with the precious stones: and it was set on David’s head. And he brought forth the spoil of the city in great abundance.
30І взяв Давид вінець із голови царя їх, важив же він талант золота й на йому був дорогий камінь, і надїв його Давид собі на голову, та вивіз із города велике множество здобичі.
31And he brought forth the people that were therein, and put them under saws, and under harrows of iron, and under axes of iron, and made them pass through the brickkiln: and thus did he unto all the cities of the children of Ammon. So David and all the people returned unto Jerusalem.
31А людей, що в йому були, повиводив і ставляв їх під пили, їздив по них кованими возами й переводив через цегольні печі. Так само чинив він і з другими городами Аммонїйськими. І вернувсь Давид з усїм народом у Ерусалим.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.