Даниїла 6
Kulish and Puluj Bible (1905)Translation
Kulish and Puluj Bible (1905)
Douay-Rheims Bible, American Edition (1899)
1Дарій задумав настановити над царством сто двайцять сатрапів, щоб були по всьому царстві,
1It seemed good to Darius, and he appointed over the kingdom a hundred and twenty governors to be over his whole kingdom.
2А над ними трьох князїв, між котрими був і Даниїл, — щоб сатрапи здавали їм облїч, та й щоб царь не був надто обтяжений.
2And three princes over them, of whom Daniel was one: that the governors might give an account to them, and the king might have no trouble.
3Даниїл перевисшував всїх других князїв і сатрапів, бо в ньому був високий дух, і царь мав уже на думцї настановити його над усїм царством.
3And Daniel excelled all the princes, and governors: because a greater spirit of God was in him.
4Тодї князї й сатрапи почали шукати приключки, щоб Даниїла в управі царством обвинуватити, але не могли знайти нїякої причини анї промаху, бо він був вірний, і не знаходилось на ньому нїякої провини або промаху,
4And the king thought to set him over all the kingdom: whereupon the princes, and the governors sought to find occasion against Daniel with regard to the king: and they could find no cause, nor suspicion, because he was faithful, and no fault, nor suspicion was found in him.
5І сказали сї люде: Не знайти нам приключки на Даниїла, коли не знайдемо її проти нього в законї Бога його.
5Then these men said: We shall not find any occasion against this Daniel, unless perhaps concerning the law of his God.
6Тодї прийшли сї князї та сатрапи перед царя і сказали так до нього: Царю Дарію, жий нам на віки!
6Then the princes, and the governors craftily suggested to the king, and spoke thus unto him: King Darius, live for ever:
7Усї князї з царства, намїсники, сатрапи, радники й отамани врадили між собою, щоб вийшла така царська постанова й оповіщено приказ, щоб того, хто в трийцятьох днях засилати ме будь-яку просьбу до котрого бога або до чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму поміж левів.
7All the princes of the kingdom, the magistrates, and governors, the senators, and judges have consulted together, that an imperial decree, and an edict be published: That whosoever shall ask any petition of any god, or man, for thirty days, but of thee, O king, shall be cast into the den of lions.
8Так стверди ж, царю, сю постанову й підпиши приказ, щоб він був незмінний, як закон у Мидиї та в Персиї, та й щоб нїхто його не нарушував.
8Now, therefore, O king, confirm the sentence, and sign the decree: that what is decreed by the Medes and Persians may not be altered, nor any man be allowed to transgress it.
9Царь Дарій підписав ту постанову й той приказ.
9So king Darius set forth the decree, and established it.
10Даниїл же, — хоч довідався, що підписаний такий приказ, пійшов до свого дому. А тут він, відчинивши в горницї вікна навпроти Ерусалиму, припадав тричі на день навколїшки й молився свойму Богові й славив його, як се він робив і навперед сього.
10Now when Daniel knew this, that is to say, that the law was made, he went into his house: and opening the windows in his upper chamber towards Jerusalem, he knelt down three times a day, and adored, and gave thanks before his God, as he had been accustomed to do before.
11Тодї сї люде підглядїли й знайшли Даниїла, що молився й просив милостї в свого Бога.
11Wherefore those men carefully watching him, found Daniel praying and making supplication to his God.
12І прийшли вони до царя та й почали говорити про царський приказ: Чи ж ти не підписав приказ, щоб кожну людину, котра в трийцятьох днях просити ме будь-якого бога або чоловіка, окрім тебе, царю, вкинути в яму між леви? Царь відповів і сказав: Се слово незмінне, як закон у Мидиї й Персиї, його не можна нарушувати.
12And they came and spoke to the king concerning the edict: O king, hast thou not decreed, that every man that should make a request to any of the gods, or men, for thirty days, but to thyself, O king, should be cast into the den of the lions? And the king answered them, saying: The word is true according to the decree of the Medes and Persians, which it is not lawful to violate.
13Тодї відповіли й сказали вони цареві: Даниїл, що з полонених синів Юдейських, не вважає нї на тебе, царю, нї на приказ, тобою підписаний, але тричі на день молиться своїми молитвами.
13Then they answered, and said before the king: Daniel, who is of the children of the captivity of Juda, hath not regarded thy law, nor the decree that thou hast made: but three times a day he maketh his prayer.
14Царь, почувши се, засмутився дуже й задумав в серцї свойму спасти Даниїла, й аж до заходу сонця намагався його визволити.
14Now when the king had heard these words, he was very much grieved, and in behalf of Daniel he set his heart to deliver him and even till sunset he laboured to save him.
15Але ті люде прийшли до царя й сказали йому: Знай, царю, що по закону мидийському та перському нїякий закон і приказ, стверджений царем, не може бути змінений.
15But those men perceiving the king’s design, said to him: Know thou, O king, that the law of the Medes and Persians is, that no decree which the king hath made, may be altered.
16Тодї звелїв царь привести Даниїла та й вкинути в яму між левів, та при тім сказав царь Даниїлові: Бог твій, що ти йому вірно служиш, він тебе вибавить.
16Then the king commanded, and they brought Daniel, and cast him into the den of the lions. And the king said to Daniel: Thy God, whom thou always servest, he will deliver thee.
17І принесено плиту та й покладено на отвір ями, й запечатав її царь своїм перстнем та перстнями своїх дуків, щоб нїчого не змінено в приказї про Даниїла.
17And a stone was brought, and laid upon the mouth of the den: which the king sealed with his own ring, and with the ring of his nobles, that nothing should be done against Daniel.
18Потім пійшов царь у свій двір, лїг спати, не вечерявши, ба й не велїв приносити собі страви, та й сон не брався його.
18And the king went away to his house and laid himself down without taking supper, and meat was not set before him, and even sleep departed from him.
19А вранцї встав царь, як розвиднювалось, і пійшов сквапно до левиної ями,
19Then the king rising very early in the morning, went in haste to the lions’ den:
20І, як лиш наближився ʼд ямі, кликнув жалісним голосом до Даниїла, й промовив царь до Даниїла: Даниїле, слуго Бога живого! чи зміг Бог твій, що ти йому так вірно служиш, спасти тебе від левів?
20And coming near to the den, cried with a lamentable voice to Daniel, and said to him: Daniel, servant of the living God, hath thy God, whom thou servest always, been able, thinkest thou, to deliver thee from the lions?
21Тодї відказав Даниїл цареві: Царю, жий на віки!
21And Daniel answering the king, said: O king, live for ever:
22Бог мій послав ангела свого й затулив він пащеки левам, і вони не пошкодили менї, бо він знайшов мене безвинним перед собою, та й перед тобою, царю, я нї в чому не проступився.
22My God hath sent his angel, and hath shut up the mouths of the lions, and they have not hurt me: forasmuch as before him justice hath been found in me: yea and before thee, O king, I have done no offence.
23Тодї зрадїв царь тим незвичайно і приказав витягти Даниїла з ями; і витягли Даниїла з ями й не знайшли жадньої ушкоди на ньому, він бо вірував в Бога свого.
23Then was the king exceeding glad for him, and he commanded that Daniel should be taken out of the den: and Daniel was taken out of the den, and no hurt was found in him, because he believed in his God.
24І приведено на приказ царя тих людей, що обвинуватили Даниїла, й вкинено їх в левину яму, — так їх самих, як і дїтей їх і жінок їх; та ледви вони долетїли до дна ями, а вже леви похапали їх і поторощили їм усї костї.
24And by the king’s commandment, those men were brought that bad accused Daniel: and they were cast into the lions’ den, they and their children, and their wives: and they did not reach the bottom of the den, before the lions caught them, and broke all their bones in pieces.
25Після того написав царь Дарій до всїх народів, племен та язиків, що жили по всїй землї його: Мир вам нехай множиться!
25Then king Darius wrote to all people, tribes, and languages, dwelling in the whole earth: PEACE be multiplied unto you.
26Оце дається від мене наказ, щоб в кожній областї мого царства боялись і шанували Бога Даниїлового, він бо — Бог живий і вічний, і царство його неминаюче, а властї його нема гряниць.
26It is decreed by me, that in all my empire and my kingdom all men dread and fear the God of Daniel. For he is the living and eternal God for ever: and his kingdom shall not be destroyed, and his power shall be for ever.
27Він визволяє й спасає, і творить чуда та знамена на небі й на землї; він спас Даниїла від сили левів.
27He is the deliverer, and saviour, doing signs and wonders in heaven, and in earth: who hath delivered Daniel out of the lions’ den.
28І добре дїялось Даниїлові так за царювання Дарія як і за царя Кира Перського.
28Now Daniel continued unto the reign of Darius, and the reign of Cyrus the Persian.
Tip: use the ← and → keys to turn chapters.